Карпатська Україна: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 69: Рядок 69:


== Запровадження автономії ==
== Запровадження автономії ==
[[Файл:Волошин А.jpg|міні|ліворуч|200пкс|[[Августин Волошин]]]]
[[Файл:Волошин А.jpg|міні|ліворуч|223x223px|[[Августин Волошин]]]]
[[Файл:Subcarpathia Carpatho-Ukraine uk.svg|міні|праворуч|300пкс|Мапа Карпатської України з теротиріальними претензіями Угорщини (виділено червоною лінією)]]
[[Файл:Subcarpathia Carpatho-Ukraine uk.svg|міні|праворуч|250x250px|Мапа Карпатської України з теротиріальними претензіями Угорщини (виділено червоною лінією)]]
29 травня 1938 року [[Центральна Руська Народна Рада|Русинсько-українська Народна Рада]] столиці Карпатської України [[Ужгород|Ужгорода]] поставила вимогу до уряду Чехо-Словаччини про впровадження статусу автономії краю, посилаючись на положення Сен-Жерменського договору та конституції. 9 вересня 1938 року до Праги прибула делегація із 10-ти представників Української Центральної Народної Ради для перемовин про статус автономії у Чехо-Словацькій державі. 4 жовтня будапештський уряд запропонував Німеччині приєднати Закарпаття до Угорщини. В цьому його підтримував уряд Польщі, виходячи з того, що існування української автономії активізує незалежницьку діяльність українців у Польщі<ref>Косик, Володимир. Україна і Німеччина у другій світовій війні / Пер. із франц. Р. Осадчука.&nbsp;— Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1993.— С. 58—59.</ref>.
29 травня 1938 року [[Центральна Руська Народна Рада|Русинсько-українська Народна Рада]] столиці Карпатської України [[Ужгород]]а поставила вимогу до уряду Чехо-Словаччини про впровадження статусу автономії краю, посилаючись на положення Сен-Жерменського договору та конституції. 9 вересня 1938 року до Праги прибула делегація із 10-ти представників Української Центральної Народної Ради для перемовин про статус автономії у Чехо-Словацькій державі. 4 жовтня будапештський уряд запропонував Німеччині приєднати Закарпаття до Угорщини. В цьому його підтримував уряд Польщі, виходячи з того, що існування української автономії активізує незалежницьку діяльність українців у Польщі<ref>Косик, Володимир. Україна і Німеччина у другій світовій війні / Пер. із франц. Р. Осадчука.&nbsp;— Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1993.— С. 58—59.</ref>.
Після підписання [[Мюнхенський договір 1938 року|Мюнхенської угоди]] чотирьох держав ([[30 вересня]] [[1938]] року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономної республіки. [[22 листопада]] [[1938]]&nbsp;р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, внаслідок чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських [[Русини|українців (русинів)]].
Після підписання [[Мюнхенський договір 1938 року|Мюнхенської угоди]] чотирьох держав ([[30 вересня]] [[1938]] року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономної республіки. [[22 листопада]] [[1938]]&nbsp;р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, внаслідок чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських [[Русини|українців (русинів)]].


[[8 жовтня]] [[1938]]&nbsp;р. було утворено перший автономний [[Уряд Карпатської України|уряд]] ([[Рада Міністрів Підкарпатської Русі]]), який очолив [[Бродій Андрій|Андрій Бродій]] (затверджений центральною владою [[11 жовтня]] [[1938]]&nbsp;р.). До складу кабінету увійшли діячі як русофільського (А. Бродій, Е. Бачинський, І. П’єщак, С. Фенцик), так і українофільського (Ю. Ревай та А. Волошин) напрямків.
[[8 жовтня]] [[1938]]&nbsp;р. було утворено перший автономний [[Уряд Карпатської України|уряд]] ([[Рада Міністрів Підкарпатської Русі]]), який очолив [[Бродій Андрій|Андрій Бродій]] (затверджений центральною владою [[11 жовтня]] [[1938]]&nbsp;р.). До складу кабінету увійшли діячі як русофільського (А.&nbsp;Бродій, Е. Бачинський, І. П'єщак, С. Фенцик), так і українофільського (Ю. Ревай та А. Волошин) напрямків.


Однак проугорська політика Бродія, який ще до свого призначення вів таємні переговори з Угорщиною про приєднання краю, викликали незадоволення українського населення в Закарпатті і став причиною рішучих дій Чехословаччини. [[26 жовтня]] [[1938]] року А.Бродія було усунуто з посади голови кабінету й в той же день арештовано загонами чехословацької воєнізованої поліції за “державну зраду і шпигунство”. Загалом кабінет проіснував всього 15 днів і провів тільки 3 засідання.
Однак проугорська політика Бродія, який ще до свого призначення вів таємні переговори з Угорщиною про приєднання краю, викликали незадоволення українського населення в Закарпатті і став причиною рішучих дій Чехословаччини. [[26 жовтня]] [[1938]] року А.Бродія було усунуто з посади голови кабінету й в той же день арештовано загонами чехословацької воєнізованої поліції за «державну зраду і шпигунство». Загалом кабінет проіснував всього 15 днів і провів тільки 3 засідання.


Новим прем'єр-міністром Карпатської України став лідер [[Християнсько-народна партія|Християнсько-народної партії]] [[Волошин Августин|Августин Волошин]]. Голова краю у присутності міністра Е.Бачинського, чеського генерала О.Сватека і віце-губернатора О.Бескида склав присягу на вірність Чехословацькій Республіці. У виголошеній прем'єрській промові Волошин заявив, що населенню Закарпаття будуть запезпечені їх «культурні, національні та господарські здобутки». На наступний день [[27 жовтня]] газета «Нова свобода» опублікувала звернення Української Народної Ради і очільника Карпатської України до українців світу.
Новим прем'єр-міністром Карпатської України став лідер [[Християнсько-народна партія|Християнсько-народної партії]] [[Волошин Августин|Августин Волошин]]. Голова краю у присутності міністра Е.Бачинського, чеського генерала О.Сватека і віце-губернатора О.Бескида склав присягу на вірність Чехословацькій Республіці. У виголошеній прем'єрській промові Волошин заявив, що населенню Закарпаття будуть запезпечені їх «культурні, національні та господарські здобутки». На наступний день [[27 жовтня]] газета «Нова свобода» опублікувала звернення Української Народної Ради і очільника Карпатської України до українців світу.


Автономний уряд дозволив вживати поряд із назвою «Підкарпатська Русь» найменування «Карпатська Україна». Нова назва суперечила Конституції ЧСР і не була затверджена Національними зборами (22.11.1938). 25 листопада кабінет Волошина видав розпорядження про запровадження на території краю української мови як офіційної.
Автономний уряд дозволив вживати поряд із назвою «Підкарпатська Русь» найменування «Карпатська Україна». Нова назва суперечила Конституції ЧСР і не була затверджена Національними зборами (22.11.1938). [[25 листопада]] кабінет Волошина видав розпорядження про запровадження на території краю української мови як офіційної.


Рішенням Першого [[Віденський арбітраж|Віденського арбітражу]] [[2 листопада]] [[1938]]&nbsp;р. північно-західна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами [[Ужгород]], [[Мукачеве]] і [[Берегово (місто)|Берегове]] були передані [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Королівству Угорщина]]. В даних адміністративних одиницях, які становили близько 12 % території регіону, у 97 населених пунктах проживало близько 175 тис. осіб, серед яких понад 33 тис. українців. За цих умов столицю Карпатської України [[10 листопада]] було перенесено до [[Хуст]]а, де й розмістилася канцелярія Августина Волошина.
Рішенням Першого [[Віденський арбітраж|Віденського арбітражу]] [[2 листопада]] [[1938]]&nbsp;р. північно-західна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами [[Ужгород]], [[Мукачеве]] і [[Берегово (місто)|Берегове]] були передані [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Королівству Угорщина]]. В даних адміністративних одиницях, які становили близько 12&nbsp;% території регіону, у 97 населених пунктах проживало близько 175 тис. осіб, серед яких понад 33 тис. українців. За цих умов столицю Карпатської України [[10 листопада]] було перенесено до [[Хуст]]а, де й розмістилася канцелярія Августина Волошина.


=== Діяльність ===
=== Діяльність ===

Версія за 06:01, 24 вересня 2017

Карпатська Україна
Друга Чехословацька Республіка
1938 – 1939 Закарпаття у Другій світовій війні
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
Ще не вмерла Україна
Файл:Anthem of Ukraine instrumental.ogg
України: історичні кордони на карті
України: історичні кордони на карті
Карта Карпатської України. Червоною лінією позначено територію, яка відійшла до Королівства Угорщина 2 листопада 1938.
Столиця Ужгород, Хуст
Мови Українська
Релігії Греко-католицизм (уніатство), Православ'я
Форма правління Республіка
Президент
 - 1939 Августин Волошин
Прем'єр-міністр
 - 1938 Андрій Бродій
 - 1938-1939 Августин Волошин
 - 1939 Юліян Ревай
Законодавчий орган Сойм
Історичний період Міжвоєнний період
 - Засновано 8 жовтня 1938
 - Незалежність 15 березня 1939
 - Ліквідовано кінець травня 1939
Валюта Чехословацька крона
Сьогодні є частиною Україна
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Карпатська Україна

Карпа́тська Украї́на (до 26 жовтня 1938 Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 19381939 рр., Українська незалежна держава — в основному на гірській частині території Закарпаття з 15 березня до кінця травня 1939 року.

Назва неофіційно вживалася і до 1938 року для означення більшої частини території нинішнього Закарпаття.

У складі Чехословаччини

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах («Соборі Русинів») у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку[1] Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.

На основі рішень Сен-Жерменського (1919 р.) і Тріанонського (1920 р.) договорів Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької республіки на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-1930-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.

Президент Чехо-Словаччини Едвард Бенеш усвідомлював складнощі діяльності уряду в умовах багатоетнічності республіки. Він проголошував намір перебудувати її «…в державу, де цілковито рівноправні народи мали б своє власне управління…». 20 лютого 1937 року було опубліковане спеціальне комюніке із основними настановами, що передбачали зміну політики стосовно національних меншин. Але ніяких практичних заходів у той час не було вжито.

Запровадження автономії

Августин Волошин
Мапа Карпатської України з теротиріальними претензіями Угорщини (виділено червоною лінією)

29 травня 1938 року Русинсько-українська Народна Рада столиці Карпатської України Ужгорода поставила вимогу до уряду Чехо-Словаччини про впровадження статусу автономії краю, посилаючись на положення Сен-Жерменського договору та конституції. 9 вересня 1938 року до Праги прибула делегація із 10-ти представників Української Центральної Народної Ради для перемовин про статус автономії у Чехо-Словацькій державі. 4 жовтня будапештський уряд запропонував Німеччині приєднати Закарпаття до Угорщини. В цьому його підтримував уряд Польщі, виходячи з того, що існування української автономії активізує незалежницьку діяльність українців у Польщі[2]. Після підписання Мюнхенської угоди чотирьох держав (30 вересня 1938 року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Підкарпатській Русі статус автономної республіки. 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, внаслідок чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців (русинів).

8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд (Рада Міністрів Підкарпатської Русі), який очолив Андрій Бродій (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). До складу кабінету увійшли діячі як русофільського (А. Бродій, Е. Бачинський, І. П'єщак, С. Фенцик), так і українофільського (Ю. Ревай та А. Волошин) напрямків.

Однак проугорська політика Бродія, який ще до свого призначення вів таємні переговори з Угорщиною про приєднання краю, викликали незадоволення українського населення в Закарпатті і став причиною рішучих дій Чехословаччини. 26 жовтня 1938 року А.Бродія було усунуто з посади голови кабінету й в той же день арештовано загонами чехословацької воєнізованої поліції за «державну зраду і шпигунство». Загалом кабінет проіснував всього 15 днів і провів тільки 3 засідання.

Новим прем'єр-міністром Карпатської України став лідер Християнсько-народної партії Августин Волошин. Голова краю у присутності міністра Е.Бачинського, чеського генерала О.Сватека і віце-губернатора О.Бескида склав присягу на вірність Чехословацькій Республіці. У виголошеній прем'єрській промові Волошин заявив, що населенню Закарпаття будуть запезпечені їх «культурні, національні та господарські здобутки». На наступний день 27 жовтня газета «Нова свобода» опублікувала звернення Української Народної Ради і очільника Карпатської України до українців світу.

Автономний уряд дозволив вживати поряд із назвою «Підкарпатська Русь» найменування «Карпатська Україна». Нова назва суперечила Конституції ЧСР і не була затверджена Національними зборами (22.11.1938). 25 листопада кабінет Волошина видав розпорядження про запровадження на території краю української мови як офіційної.

Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. північно-західна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове були передані Королівству Угорщина. В даних адміністративних одиницях, які становили близько 12 % території регіону, у 97 населених пунктах проживало близько 175 тис. осіб, серед яких понад 33 тис. українців. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста, де й розмістилася канцелярія Августина Волошина.

Діяльність

Для захисту автономної незалежності і боротьби з угорськими та польськими військовими формуваннями було створено збройні сили Карпатської України  — Організацію Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Проблема тероризму, як з боку українців, поляків так і угорців, стала дуже важливою проблемою, навіть перекривалися кордони з Королівством Угорщина та Польською республікою. Влада автономії неодноразово посилала ноти протесту, але офіційні Варшава та Будапешт їх відверто ігнорували[3]. Уряд Августина Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.

Культурне життя

Незважаючи на важкі тогочасні умови в Карпатській Україні працювали школи, були відкриті нові освітні заклади. Виходив щоденник «Нова свобода» (редактор В. Ґренджа-Донський), національно свідома молодь видавала провокаційну газету «Наступ» (редактор С. Росоха), селяни мали свій друкований орган — «Карпатську Україну» (редагував Ю. Таркович). До Хуста приїхали відомі українські письменники Олександр Олесь, Улас Самчук, які створили літературно-мистецьке товариство «Говерля», і почали видавати однойменний місячник під редакцією Олега Ольжича-Кандиби. Своє товариство створили російськомовні письменники. До Хуста перебрався державний театр «Нова сцена» (режисер Ю. Шерегій), який наприкінці листопада 1938 р. показав виставу «Запорожець за Дунаєм». Каленик і Петро Лисюки з української діаспори, створивши першу в Закарпатті кіностудію, розпочали зйомки фільму, котрий пізніше назвали «Трагедія Карпатської України».

Проголошення незалежності

Карпатська Україна 15 березня 1939
Посли Сойму Карпатської України

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 92,4 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання.

15 березня 1939 р. Сойм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська мова).

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла України..». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

Головою Сойму обрано Августина Штефана, заступниками Степана Росоху та Федіра Ревая.

Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Третього Рейху та недопущення її захоплення Королівством Угорщина.

Августин Волошин:
«Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст»[4].

Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат»[4].

Окупація Карпатської України

Міжнародна ситуація напередодні

Міжнародне становище Карпатської України з кожним днем ускладнювалось. Королівство Угорщина, територіальні претензії котрої рішенням Віденського арбітражу були задоволені не повністю, безперервно здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла в Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Уряд Польської республіки також неодноразово порушував перед Берліном питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області ЧСР, ще й північних районів Закарпаття. Польську республіку влаштовувало навіть повне підпорядкування його Королівству Угорщина. Тодішній режим Польської республіки ніяк не міг змиритися з існуванням поряд з Східною Галичиною осередку української суверенності й також засилав сюди свої диверсійні групи для саботажу та здійснення терористичних актів.

Гітлер намагався використати ситуацію в своїх цілях. Схиляючись до думки віддати все Закарпаття Королівству Угорщина, він робив це поступово, щоб іще більше прив'язати її до німецьких інтересів. І домігся свого, диктатор Угорщини М. Горті 24 лютого 1939 р. оголосив про приєднання до антикомінтернівського пакту.

У цих умовах Москва кваліфікувала наслідки Віденського арбітражу як порушення міжнародних норм. А поширювані пресою й дипломатами західних держав чутки про можливе використання закарпатської державності в цілях анексування інших українських земель розглядала як пропагандистські вигадки.

Нарком іноземних справ СРСР М. Литвинов ще 19 грудня 1938 р. заявив: «Ми навіть не впевнені, що… Гітлер серйозно ставиться до української акції. Можливо, що маємо справу з дипломатичною диверсією». Гітлер, як засвідчили наступні події, не збирався відновлювати українську державність у будь-якій формі чи сприяти цьому. У січні 1939 р. Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Королівством Угорщина як з державою, що не має самостійної зовнішньої політики, рухається у фарватері Третього Рейху, зазіхає на українські землі.

10 березня 1939 р. на повідомлення західної преси і дипломатів, що нібито існують плани приєднання до Карпатської України Радянської України, відреагував Й. Сталін. Він назвав такі вигадки «підозрілим шумом», мета якого спровокувати конфлікт СРСР з Третім Рейхом без наявних на те підстав, не втримавшись від недолугих епітетів щодо Закарпаття.

На жаль, не всі українські діячі повністю усвідомлювали реальну ситуацію. Лідери Карпатської України сподівалися, що Третій Рейх погодиться на створення невеликої української держави в Карпатах. Але то було великою ілюзією, бо Берлін дбав лише про власні інтереси на Сході. Вирішення «українського питання»… аж ніяк не вписувалося в його загарбницькі плани.

6 березня 1939 року Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословацьку республіку, окупувавши Богемію і Моравію та давши дозвіл на окупацію Королівством Угорщина Карпатської України.

Вторгнення

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. гортистське Королівство Угорщина, за підтримкою Третього Рейху розпочала війну проти Карпатської України. Прем'єр А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю Карпатській Січі. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Прхали, що намагалися роззброїти карпатоукраїнські війська, Карпатська Січ взяла під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Підгіряни, Кольчино і Коропець.

Файл:Розстріл січовиків на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р..jpg
Розстріл угорцями січовиків на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегово-Севлюш. Зрозуміло, що шансів виграти в цьому зіткненні не було, але як сказав Михайло Колодзінський, один з трьох членів Генерального штабу Карпатської Січі:

«коли вже немає розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь».

Михайло Колодзінський зробив як сказав — геройськи загинув разом з бійцями Карпатської Січі, яких він, як і інші члени ОУН набирали й готували саме до таких зіткнень. Інший член Генерального штабу Роман Шухевич разом з Р. Яри, А. Мельником, В. Курмановичем покидають Карпатську Україну.

Найбільший бій відбувся на Красному полі. 16 березня 1939 р., зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами. До 7 липня 1939 року вона була анексована.

17 березня 1939 на третій день окупації Карпатської України мадярські жандарми гнали на перевал через села Нижні Ворота, Верб'яж, Завадка колони полонених, переважно галичан-вояків Карпатської Січі і передали їх польській прикордонній службі, яка розмістила полонених у підвалах своїх казарм. Наступного дня, 18 березня 1939, до сходу Cонця полонені були розділені на колони, відконвойовані вліво і вправо від перевалу по лінії кордону приблизно на півтора-два кілометри і розстріляні на закарпатській стороні над селами Нова Розтока і Верб'яж та між селами Петрусовицею, Жупанами і Лазами. Число розстріляних, за оцінками свідків, становило 500—600 полонених.[5][6]

У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р.

У кінці березня 1939 р. президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Королівство Румунія в еміграцію. Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку прямої агресії Королівства Угорщина. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком[7].

При захисті Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис. осіб.

Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

Культурне життя після окупації

Упродовж 1939−1944 рр. в краї було паралізоване національне, духовне, освітнє життя часів Чехословаччини та Карпатської України, всі українські організації, що проповідували українські ідеї, об'єднання земель в єдину українську державу, розпускалися. Товариство «Просвіта», що діяло в краї ще з 1918 року, від 3 лютого 1940 року заборонялося, бо проповідувало ідеї українськості русинів Закарпаття.

Угорцями було взято курс на докорінну зміну суспільно-політичного життя в краї: формування лише товариств і організацій, що сповідували доктрину віковічної єдністі русинів та угорців в єдиній Святоштефанській державі. Так, замість «Просвіти» весною 1941 року утворили Наукове Товариство Закарпаття на чолі з Іваном Куртяком, органом якого став проугорський журнал «Зоря». Головним завданням Товариства було сформувати граматику та словник русинської мови таким чином, щоб вони не були схожими ні з українською, ні з російською літературними мовами, довести й започаткувати окремішність історичного шляху розвитку русинської мови, що сформувалася ізольовано від української культури й мови.

Мадярони

Мадярони — зневажлива назва зденаціоналізованої частини закарпатської інтелігенції, яка в 1920-1940-х роках відстоювала свою ідею приєднання Карпатської України до Королівства Угорщина. Під час Другої світової війни мадярони тісно співпрацювали з угорським урядом.

До мадяронів належали Олександр Бонкало, Антон Годинка, Андрій Бродій, О. Ільницький та інші.

Фільмографія

Про Карпатську Україну було відзнято декілька документальних фільми: Карпатська Україна, Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919—1939, 39-й. Карпатська Україна тощо.

39-й. Карпатська Україна

39-й. Карпатська Україна — український документальний фільм про 1939-й рік у Карпатській Україні[8][9][10]. Для створенні стрічки були залучені наукові консультанти: доктор історичних наук Микола Вегеш, доктор історичних наук Роман Офіцинський, кандидат історичних наук Михайло Делеган[11].

Фільм входить до циклу програм «Третій відділ». У фільмі наведені, можливо нові факти, причини появи і припинення існування державного утворення Карпатської України. Фільм намагається дати відповіді на декілька питань. Чи могла існувати ще одна країна українців на початку Другої світової війни? Це — стратегія чи помилка Президента Августина Волошина? Людини — яка була проголошена Президентом нового державного утворення, але втекла під час збройної сутички між регулярною армією та щойно утвореним військовим угрупуванням карпатської України. Фільм надає нову інформацію про державу, яка проіснувала три дні із вуст свідків та істориків минулих днів.

Фільм також переглядали на круглому столі КНТЕУ[12].

  • Режисер: Олександра Мазар;
  • Автор сценарію: Наталія Штефуца;
  • Наукові консультанти: доктор історичних наук Микола Вегеш, доктор історичних наук Роман Офіцинський, кандидат історичних наук Михайло Делеган;
  • Журналістка: Лівія Корлат;
  • Оператор: Бейла Балла;
  • Комп'ютерна графіка: Мирослав Андрусь;
  • Звукорежисер: Олег Шарков;
  • Текст зачитував: Олександр Коробко;
  • Керівник проекту: Євген Шишков.

Див. також

Примітки

  1. Ухвала Всенародних Зборів угорських українців 21 січня 1919 року
  2. Косик, Володимир. Україна і Німеччина у другій світовій війні / Пер. із франц. Р. Осадчука. — Париж — Нью-Йорк — Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1993.— С. 58—59.
  3. 1)Могаричев. К. До питання про участь польських бойових груп на території Карпатської України у 1938—1939/ К. Могаричев//Україна і Польща: історичне сусідство: матеріали міжнародної наукової конференції 17-18 травня 2012 р./ від.ред Ю.Зінько;Вінницький державний педагогічний університет ім.. М. Коцюбинського.-Вінниця: Нілан, 2012.- С.479-485.
  4. а б розстріляна держава
  5. Василь Довгей. Від Бескидів до Катині // Погляд за лаштунки. Збірник статей. Львів. ЛвЦНТЕІ, 2006. — С. 3–13.
  6. Ярослав Оніщук. Як знайшли масові поховання бійців Карпатської України
  7. Роман Офіцінський: «З Карпатської України для нас почалася Друга світова»
  8. 39-й. Карпатська Україна // Бандера: бібліотека націоналіста
  9. 39-й. Карпатська Україна (2009) // archive.today
  10. Крок за кроком до 100-річчя Пласту!/39-й. Карпатська Україна // my.plast.org.ua
  11. 39-Й. КАРПАТСЬКА УКРАЇНА (2009) ЛЮТИЙ 26, 2014
  12. Круглий стіл «Карпатська Україна: шлях до єдиної незалежної соборної України» Київський національний торговельно-економічний університет — 14 травня 2014

Джерела та література

Сайт про Карпатську Україну — онлайн збірник матеріалів

Література

  • В. Чехович. Карпатська Україна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.318 ISBN 978-966-611-818-2

Відео