Кавалерідзе Іван Петрович

Іван Петрович Кавалерідзе
Народився	1 (13) квітня 1887(1887-04-13) х. Ладанський, Роменський повіт,Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	3 грудня 1978(1978-12-03) (91 рік) Київ, Українська РСР,  СРСР
Національність	українець
Громадянство	Російська імперія  Українська Держава  СРСР
Навчання	Гімназія Готліба Валькера, Київське художнє училище (1909) і Петербурзька академія мистецтв (1910)
Нагороди
Сайт	Сторінка на IMDb

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Життєпис

Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.

Дитинство минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Талалаївського району Чернігівської області).

1899 — закінчив початкову земську школу.

Більш за все йому подобалося ліпити з глини фігурки людей та тварин. Такі дивні розваги привернули увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі (представника відомого роду Мазаракі), що закінчив свого часу Петербурзьку академію мистецтв і працював хранителем скіфського відділу в Київському археологічному музеї. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Валькера.

1907–1909 — навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був відомий скульптор Федір Балавенський.

1909–1910 — навчався у Петербурзькій академії мистецтв у І. Гінцбурга.

1910–1911 — удосконалював художню майстерність у приватній студії Наума Аронсона (Париж), відтак повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проект пам'ятника княгині Ользі. Від 1912 — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда.

Пам'ятник Княгині Ользі, Київ

У лютому 1915 мобілізований до російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 його перевели до школи прапорщиків у Петергоф (біля Петербургу), згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917.

Могила Івана Кавалерідзе

Жовтневий переворот зустрів у Ромнах, де наприкінці жовтня 1918 створив пам'ятник Тарасу Шевченку. Працюючи там у відділі народної освіти, він викладав малювання у 6 школах, вів міський драмгурток і був головним режисером Роменського пересувного робітничо-селянського театру (1925–1930. Був наділений надзвичайною енергією. Його друзі, Огюст Роден і Федір Шаляпін, підтримували його прагнення сміливого пошуку, творче горіння. За шість років перебування в рідному місті (1917-1923) організував товариство охорони пам'ятників старини, сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Залізничники на пам'ятник Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу і побудувати театр. Кавалерідзе погодився. Театр був відкритий.

Володів магією об'єднувати довкола себе творчих людей. 125 осіб входили до театру: режисери, художники, диригенти, артисти. "Артисти підібралися талант на таланті, в театр квиток важко було дістати, " — згадував режисер театру Іван Кавалерідзе. Степан Шкурат, Василь Яременко, Ганна Затиркевич-Карпинська... Репертуар підбирали ретельно. «Лісова пісня», «В катакомбах», «В домі труда, в краю неволі» Лесі Українки, «Бурлак» Карпенка-Карого.

У 1941 протягом Другої світової війни керував відділом культури Київської міської управи.

По закінченні війни, коли радянська влада цькувала митця за перебування під німецькою окупацією, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17.

У 1950-ті створив барельєфи вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському пер. № 2 в Києві (не збереглися).

Помер у Києві 3 грудня 1978. Похований на Байковому цвинтарі.

Доробок у галузі скульптури

Пам'ятник Шевченкові у Сумах (не існує). Архт. Кавалерідзе. Кубізм. 1926. На самому початку «хрущовської епохи», а саме в 1953 р., пам'ятник знесли: Микита Хрущов побачив у творчості Кавалерідзе прояви «кавказького сепаратизму», плюс генсеку дуже не подобався кубізм.

У творчому доробку Кавалерідзе — численні пам'ятники:

• княгині Ользі (Київ, 1911; зруйнований 1919, відновлений 1996)
• Тарасу Шевченку (Ромни, 1918; Полтава 1925; Суми, 1926 — зруйнований на початку 1960-х рр.)
• Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922; Київ, 1977)
• Артему (Бахмут, 1924; Святогірськ, 1927)
• Леніну з комсомольцями
• Ярославу Мудрому (проект 1944–1960 рр., встановлений у 1990-х рр.)
• Петру Запорожцю у Білій Церкві.

Автор проекту пам'ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962), скульптурного портрету Федора Шаляпіна (1909), скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного» (1954), «Прометей» (1962), «Лев Толстой» (1965), «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.

Пам'ятник княгині Ользі	Пам'ятник Ярославу Мудрому	Пам'ятник Артему у Святогірську	Пам'ятник Артему у Бахмуті

• 
  "Прометей" (1962 р. гальванопластика) Мистецький арсенал. 2013
• 
  "Мільйон років" (1953 р. гальванопластика, тонування) Мистецький арсенал. 2013
• 
  Проект пам'ятника для могили Т.Г. Шевченка в Каневі (1936 р. бронза) Мистецький арсенал. 2013

Доробок у галузі кіно

Діяльність у кіно розпочав 1911 року. Працював художником, сценаристом і режисером на Одеській (1928–1933) і Київській (1934–1941) кіностудіях.

Із 1957 по 1962 — режисер-постановник на Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Неодноразово за свою творчість був звинувачений у «націоналістичному ухилі».

Як кінорежисер поставив фільми «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1936), Наталка Полтавка (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), «Григорій Сковорода» (1958), «Повія» (1961; за твором Панаса Мирного).

Стрічка «Повія» (1961) за однойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцінила тогочасна критика, була останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе. Як зазначає Ігор Шаров у своїй книжці 100 видатних імен України], на відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм. Режисер і сценарист Нонна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Режисер головну увагу приділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а відтворенню глибоких самобутніх характерів.

Фільмографія

Художник

Працював художником у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» (1911—1915), де створив портретний грим до стрічки «Уход великого старца» й оформив кінокартини:

• «Ключі щастя»
• «Розтрощена ваза»
• «Ноктюрн Шопена»
• «Які хороші, які свіжі були троянди»
• «Анна Каренина»
• «Війна і мир»
• «Бранд»
• «Крейцерова соната»
• «Весна»
• «Сильна, мов смерть»
• «Гнів Діоніса»
• «Енвер паша — зрадник Туреччини» та ін.

Режисер

Як режисер поставив (переважно за власними сценаріями) на Одеській (1928—1933) і Київській (1934—1941, 1957—1962) кіностудіях художні фільм:

• «Злива» (1928, також художник фільму)
• «Перекоп» (1930)
• «Штурмові ночі» (1931)
• «Коліївщина» (1933)
• «Прометей» (1936)
• «Наталка Полтавка» (1936)
• «Запорожець за Дунаєм» (1937)
• «Стожари» (1939)
• «Григорій Сковорода» (1959)
• «Повія» (1961)

Художній керівник трьох випусків «Українські пісні на екрані» (1936).

Сценарист

• «Марія Іванівна»
• «Тарас Бульба»
• «Порцеляна»
• «Київська Русь»

Інше

Як драматург, він обирав переважно теми історичні, людинотворчі. Говорив: «Український театр для мене був не лише відпочинком для душі, але і школою життя.» Героїко-романтична драма «Перекоп» розкриває тему громадянської війни, «Вотанів меч» — Другої світової війни… П'єси вирізняються критичним осмисленням буття, сатиричною спрямованістю. У творчому доробку Івана Кавалерідзе образ Сковороди «наскрізний», різноплановий. Пам'ятники поету-філософу роботи Кавалерідзе зведені у Лохвиці, Києві; бюст — у селі Чорнухи, меморіальна дошка установлена на Червоній площі в Києві, знятий художній фільм «Григорій Сковорода» (1958).

     У п'єсі «Григорій Сковорода (Григорій і Параскева)» (1968 р.) створено яскраву характеристику Сковороди.

 Вельможа настійливо переконує прийняти пропозицію цариці і переїхати на постійне проживання в столицю.

Вельможа. Григорію Савичу, кому служите тут? Носите свічку перед сліпими, а сліпі не бачать світла. Тут ви дзвонар для глухих, а глухому не до дзвону

Григорій : Україну не залишу

    Пророче звучать його слова: «Мудрствуєте — народ спить! Хай спить і сном дужим, богатирським. Та всякий сон є природним, хто спить, той не мертвечина і не тупак одубілий, а коли виспиться, так прокинеться. Виспиться — прокинеться.»

 Автор п'єс, які йшли у театрах Харкова, Тернополя, Дніпропетровська, Сум та ін.:

• «Вотанів меч» (1966)
• «Перша борозна» (1969)
• «Перекоп»
• «Григорій і Параскева»

Залишив збірку статей і спогадів.

Пам'ять

Музей-майстерня І.Кавалерідзе

Меморіальна дошка

• 1987 — започатковано Художньо-меморіальний музей І. Кавалерідзе у с. Новопетрівка Сумської області.
• 1989 — відкрито галерею скульптурних робіт при Сумському художньому музеї.
• 1992 — створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві.
• 1993 — в Києві відкрито музей-майстерню митця й виставочний зал «В домі Івана Кавалерідзе».
• Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові (1990).
• На будинку в Києві (Велика Васильківська, 16), де у 1954–1978 мешкав митець, встановлено меморіальну таблицю.
• 2014 — Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю У Києві (Подільский район, ЖК Ліпінка-2)
• Митцю присвячено фільми:
  • «Грані таланту» (1970, М. Ліничук)
  • «Іван Кавалерідзе. На зламі часу» (1987, т/ф, Р. Синько)
  • «Княжий пам'ятник» (1992; Л.Борисова)
  • «Від Подолу до Золотих Воріт» (1999, відео; Р. Єфіменко)
  • «Шлях Івана Кавалерідзе» (1999, Г. Десятник)

Див. також

• Кінематограф України
• Всеукраїнське фотокіноуправління
• Українське кіно 1930-1940-х років

Література

• Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 281—282 .
• Ковпаненко Н. Г. Кавалерідзе Іван Петрович // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8. — С. 12—13.
• Дєдов В. М. Творчі здобутки Івана Кавалерідзе в Донбасі. Науково-популярний нарис. — Славянск: Печатный двор, 2002, 78 с. з іл.
• Виставка творів Івана Петровича Кавалерідзе. Каталог. — К., 1962
• Кино и время. Вып. 3-й. Режиссерьі советского художественного кино. — М., 1962 . — С. 123—124
• Лінгарт Л. Іван Кавалерідзе і три етапи його кінотворчості. — Прага, 1962 (чеською мовою)
• Німенко А. І. Кавалерідзе — скульптор. — К., 1967
• Лелюх С. Кінематографічний пошук І. П. Кавалерідзе у відтворенні героїчного минулого українського народу. — К., 1970
• Донець Л., Медведев Т. Иван Кавалеридзе // 20 режиссерских биографий. М., 1971 . — С.136—153
• Зінич С., Капельгородська Н. Іван Кавалерідзе. — К., 1971
• Нозадзе Шота. Іван Кавалерідзе. — Тбілісі, 1971 (груз. мов.)
• Сценаристы советского художественного кино. — М., 1972 . — С. 157—158
• Кавалерідзе Іван. П'єси. — К., 1976
• И. П. Кавалеридзе (1887—1978). Каталог выставки. — Сумы, 1987
• Кино: Знциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 162
• Великий Жовтень і Громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. — К., 1987. — С. 230
• Иван Кавалеридзе: Сборник статей, воспоминаний. — К., 1988
• Енциклопедія українознавства. Т. 3. — Л., 1994. — С. 911
• Капельгородська Н., Синько Р. Іван Кавалерідзе. Грані творчості. — К., 1995
• Капельгородська Н., Синько О. Відновлення історії. Пам'ятник княгині Ользі в Києві. — К., 1996
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 280—281
• Капельгородська Н., Синько О. Іван Кавалерідзе. Скульптура. — К., 1997
• Синько Ростислав. Поза часом і простором: Спогади про Івана Кавалерідзе. — К., 1997
• Капельгородська Н., Синько О. «Ярослав Мудрий» Івана Кавалерідзе. — К., 1998
• Шаров І. 100 видатних імен України. — К., 1999. — С. 157—162
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 588
• Видатні діячі України минулих століть. — К., 2001. — С. 224—225
• Синько Р. На зламах епох: І.Кавалерідзе й оточення. — К., 2002
• Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с. — ISBN 978-1-68082-000-3.

Посилання

• Кавалерідзе Іван на сайті IMDb (англ.)
• «Призначений злетіти вище: Івана Кавалерідзе позбавили головного покликання митця». «Український тиждень», 26 квітня, 2012, Юрій Шлапак