Третє Болгарське царство: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
м вікіфікація
Рядок 71: Рядок 71:


=== Перша світова війна ===
=== Перша світова війна ===
{{main|Болгарія у Першій світовій війні}}
{{main|Болгарія в Першій світовій війні}}


[[1915]] Третє болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації [[Фердинанд І Кобург|Фердинанда]] і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні [[Фердинанд І Кобург|цар Фердинанд]] відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у [[1918]] став його старший син [[Борис III (цар Болгарії)|Борис III]].
[[1915]] Третє болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації [[Фердинанд І Кобург|Фердинанда]] і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні [[Фердинанд І Кобург|цар Фердинанд]] відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у [[1918]] став його старший син [[Борис III (цар Болгарії)|Борис III]].
Рядок 99: Рядок 99:
* Raymond Detrez: ''Historical dictionary of Bulgaria'', Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
* Raymond Detrez: ''Historical dictionary of Bulgaria'', Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
* Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: ''Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart.'' Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
* Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: ''Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart.'' Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
* Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919-1944, in: [[Erwin Oberländer]] (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919-1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379–401.
* Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919—1944, in: [[Erwin Oberländer]] (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919—1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379—401.


{{Hist-stub}}
{{Hist-stub}}

Версія за 10:36, 8 жовтня 2017

Царство България
Царство Болгарія
1908 – 1946
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
Бог е с нас
Гімн
Шуми Марица
Химн на Негово Величество Царя
Болгарії: історичні кордони на карті
Болгарії: історичні кордони на карті
Найбільший терен Царства Болгарії в Першій світовій війні
Столиця Софія
Мови болгарська
Релігії Православна церква
Форма правління Конституційна монархія
Цар
 - 1908–1918 Фердинанд I
 - 1918–1943 Борис III
 - 1943–1946 Симеон II
Голова Ради Міністрів
 - 1908–1911 (перший) Олександр Малінов
 - 1944–1946 (остання) Кімон Георгієв
Законодавчий орган Національна Асамблея Болгарії
Історичний період Перша світова війна / Інтербелум / Друга світова війна
 - Офіційне проголошення незалежності[1] 5 жовтня 1908
 - Балканські війни 1912–1913
 - Бухарестський договір 10 серпня, 1913
 - Нейїський мирний договір 27 листопаду, 1919
 - скасування монархії 15 вересня 1946
Площа
 - 1908 95 223 км2
 - 1946 110 912 км2
Населення
 - 1908 4 215 000 осіб
     Густота 44,3 осіб/км² 
 - 1946 7 029 349 л.
     Густота 63,4 осіб/км² 
Валюта Болгарський лев
Попередник
Наступник
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Народна Республіка Болгарія
Незалежна республіка Македонія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Третє Болгарське царство

Тре́тє Болга́рське ца́рство (болг. Трета българска държава) — колишня Болгарська держава, що існувала від моменту проголошення незалежності в 1908 році до скасування монархії в 1946 році. Конституційна монархія (Тирновська конституція 1879 з поправками). Глава держави — ​​цар. Царююча династія — Саксен-Кобург-Готська. Передбачалося колективне регентство у разі недієздатності царя.

Історія

Під час чергового ослаблення Османської імперії, що втратила на користь Австро-Угорщини Боснію і Герцеговину, болгарський князь Фердинанд I проголосив 22 вересня 1908 себе царем. Прийняття титулу царя означало повну юридичну незалежність від Османської імперії, повний суверенітет над Східною Румелією і претензії на гегемонію на Балканах. При Фердинанді були внесені поправки до конституції, що розширили повноваження царя й обмежили прийняті в 1879 році демократичні норми.

Балканські війни

У 1912 — 1913 роках, в ході Першої Балканської війни, Болгарія отримала від Османської імперії практично всю Фракію з Едірне (крім Константинополя) і великий вихід до Егейського моря. Питання контролю над Македонією (яку фактично займали Сербія і Греція) призвело до швидкоплинної Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни 1913 року, де проти Болгарії виступили екс-союзники Сербія і Греція, а також Румунія та сама Османська імперія. Болгарія програла цю війну і втратила Едірне, а також невеликі терени на всіх кордонах, проте зберегла вихід до Егейського моря.

Перша світова війна

1915 Третє болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації Фердинанда і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні цар Фердинанд відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у 1918 став його старший син Борис III.

У 1919 році в рамках Версальського мирного процесу був підписаний Нейїський договір, за яким Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря (на користь Греції). У 1920-ті роки Болгарія розвивала відносини з країнами Антанти, активно приймала російських емігрантів.

Друга світова війна

З 1934 цар Борис III встановив особисту диктатуру, а в 1940-ві роки країна під керівництвом прем'єра Богдана Філова стала союзником Німеччини у Другій світовій війні. У 1941 було повернено вихід до Егейського моря. При цьому, на вимогу царя, Болгарія не брала участь у бойових діях проти СРСР і в Голокості. Ця тверда політична лінія Бориса іноді пояснює його загадкову смерть у (1943), після чого на престол вступив його 6-річний син Симеон II, одним з трьох регентів при якому став Філов. Потім на окупованих Болгарією теренах (але не в самій країні) була проведена депортація євреїв, але війну СРСР країна не оголосила і після смерті Бориса.

Вступ на терен Болгарії в 1944 році Червоної армії призвів до встановлення комуністичного режиму; незважаючи на страту трьох екс-регентів, монархія зберігалася до кінця 1946 року і при новому регенстві. Потім комуністи оголосили Болгарію республікою, і Симеон емігрував з тим, щоб через багато років повернутися на батьківщину вже як республіканський прем'єр-міністр.

Див. також

Примітки

  1. The Principality of Bulgaria was a de facto independent state with its own Constitution, flag, anthem, foreign policy and military.

Література

  • Stefan Appelius: Bulgarien. Europas ferner Osten. Bouvier, Bonn 2006, ISBN 978-3-416-03154-7.
  • Sigrun Comati: Bulgarische Landeskunde. Helmut Buske Verlag, Hamburg 2003, ISBN 3-87548-327-8.
  • Richard J. Crampton: A concise history of Bulgaria. Cambridge concise histories. Cambridge University Press, New York 1997, ISBN 0-521-56719-X, Digitalisat bei Google Books.
  • Richard J. Crampton: Bulgaria. Oxford University Press, New York 2007, ISBN 978-0-19-820514-2.
  • Raymond Detrez: Historical dictionary of Bulgaria, Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
  • Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
  • Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919—1944, in: Erwin Oberländer (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919—1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379—401.