Євроскептицизм

Європейський Союз

Це одна із статей, що входять до серії: Політичний устрій Європейського Союзу

Європейський парламент Голова: Роберта Мецола Найбільші фракції: Манфред Вебер: ЄНП Іратхе Гарсія: СіД 9-а сесія Депутат Європарламенту (705) 2019—2024 Бюро: Заступники Голови Квестор Конференція Законодавча процедура Комітети

Рада ЄС Головування: Швеція У складі: Загальна політика Зовнішня політика Економічна політика Єврогрупа Законодавча процедура Голосування Секретаріат Генеральний секретар Комітет

Європейська рада Голова: Шарль Мішель Партії Саміти

Європейська комісія Комісія фон дер Ляєн Президент: Урсула фон дер Ляєн Віцепрезиденти Комісари Генеральний секретар

Суд ЄС Суд ЄС Суд загальної юрисдикції Трибунал цивільної служби Члени суду Постанови

Інші установи Центральний банк: Голова ЄСЦБ Євро EMU Єврозона Єврозона у 2011 Європейський суд аудиторів: Бюджет ЄС OLAF Інвестиційний банк Комітет регіонів СЕК Омбудсмен Інші органи Агентства Національні парламенти

Внутрішня політика Бюджет «Чотири свободи»: Економічна зона Спільний ринок Зона FS&J Шенген Шенгенська зона Політика: Сільськогосподарська Енергетична Рибна Регіональна Громадянство: Ідентичність Пан'європеїзм Євроскептицизм Інтеграція: Наддержавність Єврофедералізм СШЄ Європа різних швидкостей Право на неучасть Тісніша співпраця Вихід із ЄС

Зовнішня політика Верховний представник: Жозеп Боррель Служба зовнішніх справ Спільна зовнішня політика Безпека та оборона Розширення

Вибори 1979, 1984, 1989 1994, 1999, 2004 2009 Результати виборів 1979 2014 2019 Політичні партії: ЄНП СіД ЄКР АЛДЄ ЄВА ЄКР ЛЗП Зелені — ЄВА ЄОЛ/ЛЗП ЄСПД Незалежні Виборчі округи Парламентські виборчі округи Референдуми

Право Спільні досягнення: Верховенство Субсидіарність Договори: Римські договори (1957) Договір злиття (1965) Єдиний європейський акт (1986) Маастрихтський договір (1992) Амстердамський договір (1997) Ніццький договір (2001) Лісабонська угода (2007) Хартія основних прав Членство

Євроскептици́зм — одна із форм опозиції діяльності Європейського Союзу, відповідно до якої її прихильники (євроскептики) фокусуються на ідеях, думках, діях, що спрямовані на сумнів, критику, неприйняття і зневіру стосовно або всього Європейського Союзу, або певної його політики чи діяльності конкретного інституту тощо .

На думку українського дослідника Омеляна Тарнавського, виникнення євроскептицизму є логічним і зрозумілим явищем, навіть більше – нормальним у демократичних суспільствах. Адже воно, власне, демонструє, наскільки та чи інша нація готова приймати чи протистояти різним глобальним катаклізмам, утворенням і викликам. У даному випадку перед європейськими державами на початку 1950– х рр. постав виклик створення нового типу міжнародної організації, яка передбачала вельми тісні стосунки між її членами. При цьому суспільства різних країн побоювалося інколи протилежних наслідків інтеграційних процесів. З одного боку, перед ними з’явилася проблема збереження національного суверенітету, з іншого боку існувала боязнь моноцентричного керівництва ключових держав–засновниць нового утворення – Франції та Німеччини.

Виникнення євроскептицизму

О. Тарнавський відзначає, що у середині ХХ століття ідея європейської інтеграції розділила суспільства деяких країн Європи та їх наукові і політичні еліти на три умовні групи. До першої входили її палкі прихильники, до другої – ті, хто сумнівалися у доцільності чи/та успішності євроінтеграції, а третю формували категоричні противники будь-яких єврооб’єднавчих рухів. Це засвідчує перше міжнародне опитування громадської думки про ідею формування «Сполучених Штатів Європи», яке було проведено у вересні 1947 року. Тоді більшість німців, французів і голландців висловились на користь цієї ідеї, в той час як більшість норвежців і шведів проявили невпевненість щодо неї. Але певна частина кожного з тих суспільств таки виступила проти вказаного інтеграційного проекту. Цілком імовірно, що така їх відповідь мала євроскептичне забарвлення. Дослідження ж, проведене у Великобританії, показало, що більшість британців не зайняти конкретну позицію з цього питання та відповідали умовно: «важко відповісти».

Опитування 1947 р., демонструє, що у Німеччині, Франції та Нідерландах були як прихильники, яких було значно більше, так і противники/скептики, що знаходились у меншості, але ж, все таки, були. Це дозволяє припускати, що євроскептицизм стосовно створення «Об’єднаної Європи» був проявлений не лише у Великобританії, але також у Німеччині, Франції та інших названих країнах одночасно. Тому ще до створення ЄОВС (1951 р.), у цих державах можна було помітити не тільки прихильників, але і євроскептиків та противників інтеграційного процесу. О. Тарнавський зазначає, що ця теза дозволяє не погодитись із загальною думкою, що євроскептицизм виник у Великобританії.

Більшість дослідників пов’язують виникнення євроскептицизму з такими причинами як страх перед глобалізацією; занепокоєння щодо втрати державного суверенітету і суверенності національної влади; побоювання утворення наддержави у вигляді ЄС, де національні уряди не матимуть впливових повноважень, а всі рішення прийматиме центральна наднаціональна влада; через дефіцит демократії та ін. Проте, на думку О. Тарнавського, ранній євроскептицизм базувався переважно на страхах перед потенційними загрозами, які, однак, не підтверджуються дійсними процесами євроінтеграції. Тобто, підстави і аргументи ранніх євроскептиків (1950-ті рр.), а отже фундаторів цієї суспільно-політичної течії, були доволі гіпотетичними і ніяк не корелювали з тим, що насправді пропонували організації, які передували створенню ЄС (ЄОВС, ЄЕС, ЄСАЕ). Адже держави-члени спочатку ЄОВС та ЄЕС, а пізніше – ЄС мали і мають достатньо важелів, щоб не допустити того, чого євроскептики власне боялися і бояться донині.

Виникнення терміну "євроскептицизм"

З історичної точки зору термін «євроскептицизм» відносно новий. Одначе, стосовно того, коли саме він виник, досі тривають дискусії серед науковців різних країн світу. Хорватські дослідники Інес Керсан-Шкабіч і Данієл Томіч доводять, що термін євроскептицизм бере свої коріння з політичного дискурсу британської Консервативної партії у контексті її позиції щодо членства Великобританії у Європейському Економічному Співтоваристві (ЄЕС). За їх твердженням, ця партія категорично рекомендувала стояти осторонь процесу європейської інтеграції ще на початку 1950-х рр. і щодо референдуму з питання членства Великобританії у 1975 році.

Британські вчені Роберт Хармсен і Менно Спірінг, а також норвезький дослідник Саймон Ашуд, стверджують, що вперше термін євроскептицизм було вжито у виданні «The Times» у червні 1986 р. Тоді йшлося про те, що корінь євроскептицизму – у позиції Великобританії проти французько-німецького домінування в ЄС. Французька дослідниця Аґнес Александра-Кольєр доводить, що слово «євроскептицизм» вперше було озвучено прем’єр-міністром Великої Британії Маргарет Тетчер під час її знаменитої промови у м. Брюгге у 1988 р. Натомість, англійський дослідник Кріс Флуд переконаний, що перше використання терміну «євроскептицизм» засвідчено лише у 1991 р. у Британському Національному Корпусі – збірнику 100 мільйонів слів писемного та усного мовлення з широкого кола джерел. Дослідники Гарі Маркс і Лісбет Хюґ взагалі твердять, що цей термін вперше з’явився в «The Economist» лише в грудні 1992 р., де описувалася критична думка населення Німеччини з питань європейської інтеграції .

Очевидно, що термін євроскептицизм носить публіцистичне походження, але через велику увагу науковців за останні 20 років, він все частіше стає об’єктом наукових досліджень. За цей час учені узгодили розуміння щодо самого терміна, в якому «євро» означає ЄС, а «скептицизм» – сумнів. Більшість дослідників та експертів з європейських студій вважають, що будь–який сумнів певної держави–члена ЄС щодо європейських інституцій є проявом євроскептицизму.

Як бачимо, саме визначення історії появи поняття «євроскептицизм» дотепер є дискусійним питанням серед провідних дослідників європейських студій. На думку О. Тарнавського, слово «євроскептицизм» могло бути вжито у політичному дискурсі ще на початку 1950-х рр. Але це питання, вочевидь, потребує подальших уважних  досліджень. 

Наукова концептуалізація євроскептицизму

Хоча саме поняття «євроскептицизм» обговорювалось у медійному середовищі ЄС від середини 50-х-80-х рр. минулого століття, у дискурсі політичної науки термін «євроскептицизм» закріпився лише у 1997-1998 рр. Згідно з Омеляном Тарнавським, завдячувати цьому слід французькому науковцю Бертранду Бенуа, який у своїй книзі «Соціальний націоналізм: анатомія французького євроскептицизму» досліджує тенденції євроскептицизму у Франції з 1988 до 1997 рр. Варто визнати, що вчений не дає конкретного визначення поняттю євроскептицизм, але висловлює думку, що євроскептицизм у Франції є формою «соціального націоналізму». Дослідник вважає, що певна частина французів бачить ЄС як загрозу для французької ідентичності, традиційних політичних й економічних інститутів цієї країни.

Ще однією, але більш змістовною щодо розкриття самого феномену євроскептицизму, на думку Омеляна Тарнавського, стала праця британського політолога Пола Таґґарта «Пробне інакомислення: Євроскептицизм в сучасних західноєвропейських партійних системах». Із самого початку, під терміном «євроскептицизм» П.Таґґарт мав на увазі скептичне ставлення до інтеграційних процесів у Європейському Союзі, а також різку критику політики ЄС. Він визначив його як прояв випадкової або глибоко вкоріненої опозиції до європейської інтеграції. 

Євроскептицизм в Україні

В Україні суспільно–політичний феномен євроскептицизму поки що не має якогось чіткого розуміння як, наприклад, на Заході. Ба більше, в українському суспільстві багато хто його навіть не розуміє. Однією із особливостей українського типу «євроскептицизму», на думку Омеляна Тарнавського, є те, що він характеризується не сумнівом українців щодо надійності ЄС, його інститутів чи, власне, безпеки національного суверенітету у контексті євроінтеграції України, збереження власної самобутності, що характерно для багатьох держав–учасниць ЄС, а, що дійсно важливо, сумнівом щодо потенційного вступу України до ЄС, прийняття нашої держави у лави країн–членів ЄС і т.д. 

Партії і організації (в абетковому порядку відповідно до країни та назви партії)

• Європа свободи і демократії (фракція Європарламенту)
• Австрійська Партія Свободи
• Спілка за майбутнє Австрії (Австрія)
• Атака (Болгарія)
• Британська національна партія (Велика Британія)
• Демократична юніоністська партія (Велика Британія)
• Консервативна партія (Велика Британія)
• Національний Фронт (Велика Британія)
• Незалежна партія Великої Британії (Велика Британія)
• Народний православний заклик (Греція)
• Хрісі Авгі (Греція)
• Датський союз (Данія)
• Центристська партія (Естонія)
• Шинн Фейн (Ірландія)
• Прогресивна партія (Ісландія)
• Ліга Норд (Італія)
• Союз зелених і селян (Латвія)
• Порядок і справедливість (Литва)
• Лейбористська партія (Мальта)
• Реформістська партія (Нідерланди)
• Соціалістична партія (Нідерланди)
• Християнський союз (Нідерланди)
• Альтернатива для Німеччини (Німеччина)
• Національно-демократична партія Німеччини (Німеччина)
• Німецькі консерватори (Німеччина)
• Християнсько-демократична партія (Норвегія)
• Комуністична партія Португалії (Португалія)
• Народна партія Португалії (Португалія)
• Сербська радикальна партія (Сербія)
• Консервативні демократи Словаччини (Словаччина)
• Йоббік «Рух за кращу Угорщину» (Угорщина)
• Політика може бути іншою (Угорщина)
• Фідес — Угорський громадянський союз (Угорщина)
• Національний фронт (Франція)
• Хорватська партія права (Хорватія)
• Громадянська демократична партія (Чехія)
• Консервативна партія (Чехія)
• Партія вільних громадян (Чехія)
• Швейцарська народна партія (Швейцарія)
• Партія зелених (Швеція)
• Ліва партія (Швеція)

Див. також

• Євроміф
• Вихід із Європейського Союзу
• Проєвропеїзм

Джерела

Тарнавський О. Р.  Формування поняття та типологій євроскептицизму / О. Р. Тарнавський // Гілея: науковий вісник. - 2016. - Вип. 109. - С. 338-343.

Тарнавський О. Генезис євроскептицизму / Омелян Тарнавський. // Українська асоціація викладачів та дослідників європейської інтеграції. - 2017 - №1 - С. 306-311

Тарнавський О. Історико-теоретичні аспекти виникнення концепту євроскептицизму / Омелян Тарнавський // Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії. - 2017 - №11. - С. 146-153 

Тарнавський О.Р. Федералізм і функціоналізм як наукові підходи до вивчення євроскептицизму/ Омелян Романович Тарнавський. // Політичні процеси сучасності: глобальний та регіональні виміри. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, Івано-Франківськ, 12-13 жовтня 2017 р. – Івано-Франківськ, 2017. – С. 72-74.