Іпсилон

Грецька абетка
Α α — альфа	Β β — бета
Γ γ — гамма	Δ δ — дельта
Ε ε — епсилон	Ζ ζ — дзета
Η η — ета	Θ θ — тета
Ι ι — йота	Κ κ — каппа
Λ λ — лямбда	Μ μ — мю
Ν ν — ню	Ξ ξ — ксі
Ο ο — омікрон	Π π — пі
Ρ ρ — ро	Σ σ ς — сигма
Τ τ — тау	Υ υ — іпсилон
Φ φ — фі	Χ χ — хі
Ψ ψ — псі	Ω ω — омега
Застарілі
Ϝ ϝ — дигамма	Ϛ ϛ — стигма
Ͱ ͱ — хета	Ϻ ϻ — сан
Ϟ(Ϙ) — коппа	Ϡ(Ͳ) — сампі
Ϸ ϸ — шо

І́псилон (велика Υ, мала υ; грец. Ύψιλον) — двадцята літера грецької абетки, в системі грецьких чисел, має значення 400.

Етимологія

Первісно ця літера називалася просто υ (вимова [u], потім [y]). Вимовлялася з придихом, тому у латинській транслітерації її первісну назву записують через h — hy (звідси й передавання грецького прикметника ὑοειδής як hyoideus — «у формі літери іпсилон», який присутній, наприклад, у os hyoideum — латинській назві під'язикової кістки). Але згодом назву змінили на υ ψιλόν («і просте»), бо з нею збігся у вимові колишній дифтонг οι, тому виникла потреба усно розрізняти їх.

Вимова

А архаїчній грецькій літера вимовлялася як [u]. У класичну добу її звучання змінилося до [y] (як французьке u чи німецьке ü), припускають, що таким її фонетичне значення залишалося принаймні до 1030 р. н. е.. У новогрецькій мові її звучання може бути різним: після приголосних і на початку слова вона читається як [i], у складі колишніх дифтонгів (після α і ε) — як [f] чи [v]. У давньогрецькій існувало розрізнення вимови за ознакою «довгота-короткість», але в сучасній мові ця різниця відсутня.

У класичній грецькій «іпсилон» на початку слова завжди вимовлявся з «грубим» придихом (для передачі якого використовувалася дасія). За походженням цей придих був колишнім індоєвропейським сибілянтом, що помітно порівнянням з лексикою споріднених мов: пор. грец. ὑπέρ — лат. super- («над-»); грец. ὑπό — лат. sub- («під-»); грец. ύπνος — прасл. *sъnъ < *sъpnъ < *sŭpnŭs («сон»). У латинській транслітерації грецьких слів придих передається за допомогою літери h (ὑδρο- — hydro-, ὑπέρ- — hyper-, ὑπό- — hypo-, ύπνος — hypnos).

Історія

Нащадки

Від Υ ведуть своє походження зразу чотири літери латинської абетки — V, Y, U та W. Літера V відома ще в ранньому латинському письмі й походить через посередництво західного варіанту грецької абетки й алфавіту етрусків. У класичний період безпосередньо з грецького запозичена Y: вона називається «ігрек» (тобто «і грецьке»), бо первісно її використовували виключно для запису грецизмів. У Середньовіччі з форм літери V розвинулися окремі: U та W.

У кирилиці від грецького іпсилона походять літери «іжиця», а також її графічний варіант «ік» — складова диграфа «ук». До літери «ік» сходить і сучасне кириличне У.

Транслітерація

• У латинській транслітерації давньогрецьких слів υ передають латинською «y».

Використовування

Велика літера

• У фізиці — позначення іпсилон-мезона
• В астрофізиці й фізичній космології — позначення відношення маса-світність

Мала літера

• У лінгвістиці — позначення губно-зубного апроксиманта
• В астрономії — двадцята (як правило) за яскравістю зоря в сузір'ї (позначення Байєра)