Ракун: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Sehrg (обговорення | внесок) →Різноманіття назв: доповнення |
Sehrg (обговорення | внесок) Псовиді |
||
Рядок 10: | Рядок 10: | ||
| classis = [[Ссавці]] (Mammalia) |
| classis = [[Ссавці]] (Mammalia) |
||
| ordo = [[Хижі]] (Carnivora) |
| ordo = [[Хижі]] (Carnivora) |
||
| subordo = [[Псовиді]] (Caniformia) |
|||
| familia = [[Ракунові]] (Procyonidae) |
| familia = [[Ракунові]] (Procyonidae) |
||
| genus = '''Ракун''' (''Procyon'') |
| genus = '''Ракун''' (''Procyon'') |
Версія за 06:44, 30 квітня 2018
Ракун звичайний | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ракун звичайний (P. lotor)
| ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Види
| ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ракун[1][2][3][4], або полоскун[5][6], або американський єнот (Procyon) — рід нічних ссавців родини ракунових (Procyonidae).
Різноманіття назв
Етимологія: дав.-гр. κύων — «пес», дав.-гр. πρό — «перед, до»[7].
Поширена назва «єнот» походить від назви іншої тварини, генети — африканського хижака з групи Viverra getetta. Генети були відомі в Європі за генетовим хутром), назва якого поступово трансформувалася у «єнота»: «генета» → «генот» → «єнот». Довгий час американських «єнотів» за певну схожість хутра і розмірів з африканськими та південноєвропейськими «єнотами» (віверами) відносили до Віверових). Проте, ракуни виявилися представниками іншого роду та іншої родини. Завдяки ще одній особливості ракунів — смугастому хвосту їх прозвали «полоскунами» (від рос. «полосатий» = смугастий), але тепер цю назву пояснюють їхньою звичкою «полоскати» свою здобич у воді. В Україні і низці інших країн «єнотом» називають інший вид — єнота уссурійського (Nyctereutes procyonoides).
Склад роду
Найпоширенішими видом роду Procyon є ракун звичайний, відомий також як «полоскун» (Procyon lotor), який є одним з трьох видів цього роду, поширеним у помірних широтах.
Інші види єнотів зустрічаються тільки у тропіках і значно менш відомі. Наприклад, ракун ракоїд (Procyon cancrivorus) водиться у Південній Америці, від Коста-Рики до північної Аргентини. Він менший за ракуна звичайного, відрізняється подовженим тілом, гладеньким коротким хутром, непухнастим хвостом.
Декілька ракунів, а саме, Ракун барбадоський, Procyon gloveralleni (Nelson & Goldman, 1930), Ракун Насау Procyon maynardi (Bangs, 1898), Ракун гваделупський, Procyon minor (Miller, 1911) і Ракун Трес Маріас, Procyon insularis (Merriam, 1898) раніше вважалися окремими підвидами, тепер же підвидами Ракуна звичайного.
Таксономія
рід Procyon — Ракун
- підрід Procyon (Storr, 1780)
- вид Procyon lotor — Ракун звичайний
- підвид Procyon lotor gloveralleni — Ракун барбадоський
- підвид Procyon lotor insularis — Ракун Трес Маріас
- підвид Procyon lotor maynardi — Ракун Насау
- підвид Procyon lotor minor — Ракун гваделупський
- вид Procyon pygmaeus — Ракун пігмейський
- вид Procyon lotor — Ракун звичайний
- підрід Euprocyon (Gray, 1865)
Примітки
- ↑ Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Науковий вісник НУБіП України. — 2011. — Вип. 164. — № 3. — С. 124–135.
- ↑ Список ссавців України. Види, відомі за останні три століття // Теріологічна школа: Веб-сайт Українського теріологічного товариства НАН України. — Київ, 2012.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — С. 20. — ISBN 966-00-0785-X.
- ↑ Желеховский і Недїльский, 1886, с. 795.
- ↑ Желеховский і Недїльский, 1886, с. 692.
- ↑ Покорный, А (пер. Поляньскій, М.). Зоологія. — Прага : Изъ книгопечатнѣ Богеміи, 1874. — С. 12.
- ↑ Youth, H. Field Guide to the Natural World of Washington. — Baltimore : JHU Press, 2014. — Т. 3. — С. 268. — ISBN 9781421412030.
Джерела
- Ronald M. Nowak. Walker's mammals of the world. — JHU Press, 1999. — Т. 1. — С. 698. — ISBN 0801857899.
- Желеховский Є., Недїльский С. Малоруско-нїмецкий словар. — Львів : з друкарнї тoв. им. Шевченка, 1886. — Т. 2. — 1117 с.
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |