Мелані Кляйн

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати= |Чоловік=

Мелані Кляйн
Melanie Klein
Ім'я при народженні	англ. Melanie Reizes
Народилася	30 березня 1882(1882-03-30) Відень, Австро-Угорщина
Померла	22 вересня 1960(1960-09-22) (78 років) Лондон, Велика Британія
Країна	Австро-Угорщина
Національність	єврейка
Діяльність	психоаналітикиня
Alma mater	Віденський університет
Галузь	психоаналіз, теорія об'єктних відносин, ігрова психоаналітична терапія
Членство	Magyar Pszichoanalitikus Egyesületd Британське психоаналітичне товариствоd Berliner Psychoanalytische Vereinigungd
Батько	Моріц Райзес
Мати	Любуша Дейч
Діти	Мелітта Шмідеберґ
Особ. сторінка	melanie-klein-trust.org.uk
Висловлювання у Вікіцитатах  Мелані Кляйн у Вікісховищі

Ме́лані Кляйн (нім. Melanie Klein; 30 березня 1882, Відень — 22 вересня 1960, Лондон) — впливовий британський психоаналітик австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії і теорії об'єктних відносин.

Біографія

Мелані була наймолодшою із 4 дітей в єврейській родині лікаря Моріца Райзеса і Любуші Дейч.

Вона із захопленням ставилася до незалежного духу і науковим поглядам свого батька, проте їх відносини ніколи не були близькими головним чином через різницю у віці більше, ніж у п'ятдесят років. Ближче до неї була мати — прекрасна і освічена жінка. Мелані було лише чотирнадцять, коли вона вирішила присвятити себе медицині. Будучи підготовлена братом, вона склала вступні іспити до Віденської гімназії — єдиний тоді в місті навчальний заклад, що готував до вступу в університет.

В юності Мелані входила до гуртка інтелігентної молоді, котра цікавилася філософією, наукою, літературою, мистецтвом. Протягом двох років вона вивчала гуманітарні науки у Віденському університеті. Вона мріяла отримати медичну освіту, однак заміжжя, життя в невеликих провінційних містечках і народження дітей перешкодили цьому. Лише оселившись в 1910 р. в Будапешті, вона знову поринула в інтелектуальну атмосферу великого міста і незабаром зацікавилася психоаналізом, приєднавшись до психоаналітичного кружка Шандора Ференці і пройшовши у нього особистий аналіз.

Випадково їй до рук потрапила книга Фрейда «Тлумачення сновидінь». Кляйн стала однією з лише кількох сотень читачів першого видання. Саме в психоаналізі, підкупивши її глибиною проникнення в суть людських проблем, Кляйн угледіла можливість вирішення власних психологічних проблем, періодично, що загострювалися в силу перипетій особистого життя. Практикував у ту пору в Будапешті Шандор Ференці, що і виступив її психоаналітиком, причому лікувальний аналіз пацієнтки плавно переріс у дидактичний. Згодом Кляйн згадувала, що хоча Ференці, безумовно, допоміг їй освоїти основи аналітичної майстерності, в цілому його аналізом вона залишилася не задоволена.

У 1917 р. вона познайомилася з Фрейдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств, а в 1919 р. вступила в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини». Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні «пацієнтом» — власним сином.

У 1920 р. Мелані Кляйн, на конгресі в Гаазі, познайомилася з Карлом Абрахамом, особистість і ідеї якого справили на неї велике враження.

У 1921 р., у віці 38 літ, Мелані Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до Берліна. Це запрошення збіглося з від'їздом її чоловіка в чергове тривале відрядження до Швеції. Не побажавши поїхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком наростаючого відчуження між подружжям і стало прелюдією офіційного розлучення, що послідувало кілька років потому.

У Берліні вона почала працювати психоаналітиком не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама дуже допомогло її успіхам. Карл Абрахам володів особливим становищем всередині аналітичного співтовариства, оскільки він, поряд з Карлом Г. Юнгом (працював у Цюриху), Шандором Ференці (в Будапешті) і Ернстом Джонсом (у Лондоні), був одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня. Його авторитетові сприяла багаторічна репутація досвідченого клініциста, а також особиста близькість до Фрейда. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його протеже.

У 1926 р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великої Британії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги,.

У 20—30-ті рр. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики психоаналізу. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення ворожості і конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовним піонером цього напрямку.

Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала навчальним аналітиком і супервізором, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У 1951 р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в 1961 р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У 1960 р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії.

Наукове вчення

Свою роботу сама Кляйн розцінювала як розвиток теорії і методу З. Фрейда, постійно підкреслюючи свою вірність його ідеям. Так, вона була однією з небагатьох психоаналітиків, хто без вагань підтримав найбільш суперечливу доктрину Фрейда, що стосувалася інстинкту смерті. Більш того, Кляйн нібито вдалося угледіти прояви даного інстинкту в ранньому віці, що в ортодоксальних фрейдистів викликало сильне здивування. Ще однією її суперечливою ідеєю стало уявлення про виникнення едипового комплексу в більш ранньому віці, ніж це передбачав сам Фрейд.

У своїй теорії розвитку Мелані Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальний і руйнівно-агресивний. Его немовляти, що тільки ще з'являється вирішує завдання не тільки взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з його першими об'єктами — грудьми, а потім матір'ю. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує своїми потягами.

Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини як позиції, які відображають його ставлення до самого себе і навколишнього світу. Мелані Кляйн описує дві позиції: параноїдну-шизоїдну і депресивну. Для параноїдно-шизоїдної позиції характерно відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і, як наслідок, різкі і зовні не вмотивовані зміни в почуттях і поведінці відносно себе та інших людей на протилежні, і проективна ідентифікація, тобто проекція на об'єкт нестерпних в собі самому почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проекціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганого, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції, як випливає з її назви, притаманна пацієнтам, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарцисичними розладами.

Серед послідовників Мелані Кляйн були такі психоаналітики як Герберт Розенфельд, Вільфред Біон, Бетті Джозеф, Ханна Сігал, Дональд Мельцер, Рождер Мані-Керл.

Праці

• Gesammelte Schriften, Frommann-Holzboog, Stuttgart
  1. Schriften 1920–1945, Teil 1, 1995, ISBN 3-7728-1674-6
  2. Schriften 1920–1945, Teil 2, 1996, ISBN 3-7728-1675-4
  3. Die Psychoanalyse des Kindes, 1997, ISBN 3-7728-1676-2
  4. Schriften 1946–1963, 2000, ISBN 3-7728-1677-0
  5. Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 1, 2002, ISBN 3-7728-1678-9
  6. Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 2, 2002, ISBN 3-7728-1691-6
• Melanie Klein: " Ein Kind entwickelt sich. Methoden und Technik der Kinderpsychoanalyse". Kindler, München 1981.
• Melanie Klein: "Die Psychoanalyse des Kindes". Kindler, München 1973.
• Melanie Klein: "Der Fall Richard. Das vollständige Protokoll einer Kinderanalyse, durchgeführt von Melanie Klein". Kindler, München 1975.
• Melanie Klein: Das Seelenleben des Kleinkindes und andere Beiträge zur Psychoanalyse. Klett-Cotta, Stuttgart 2001, ISBN 3-608-95107-5
• Melanie Klein, Joan Riviere: Seelische Urkonflikte. Liebe, Hass und Schuldgefühl. Fischer Wissenschaft, Frankfurt/M, 1992.
• Melanie Klein: "Love, Guilt and Reparation and other works 1921-1945". Vintage, 1998.

Німецькомовна література

• Elizabeth Bott Spillius (Hrsg.): Melanie Klein heute. Entwicklungen in Theorie und Praxis. 2 Bände. 3. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
  1. Beiträge zur Theorie. ISBN 3-608-95985-8.
  2. Anwendungen. ISBN 3-608-95986-6.
• Ronald Britton, Michael Feldman, Edna O’Shaugnessy: Der Ödipuskomplex in der Schule Melanie Kleins. Klinische Beiträge. Klett-Cotta, Stuttgart 1998.
• Robert Caper: Seelische Wirklichkeit. Von Freud zu Melanie Klein. Klett-Cotta, Stuttgart 2000.
• Claudia Frank: Melanie Klein in Berlin. Her First Psychoanalyses of Children. Routledge, London 2009.
• Claudia Frank, Heinz Weiß (Hrsg.): Kleinianische Theorie in klinischer Praxis. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
• Robert D. Hinshelwood: Die Praxis der kleinianischen Psychoanalyse. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1997.
• Robert D. Hinshelwood: Wörterbuch der kleinianischen Psychoanalyse. 2. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2004.
• Phyllis Grosskurth: Melanie Klein, ihre Welt und ihr Werk. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1993, ISBN 3-608-95902-5 (ausführliche Biographie mit Werkverzeichnis).
• Pearl King, Ricardo Steiner (Hrsg.): Die Freud/Klein-Kontroversen 1941–1945. 2 Bände. Klett-Cotta, Stuttgart 1991.
• Julia Kristeva: Das weibliche Genie Melanie Klein: Das Leben, der Wahn, die Wörter. Psychosozial, Gießen 2008.
• Karl und Ruth Mätzler (Hrsg.): Sexualität in der kleinianischen Psychoanalyse (= Veröffentlichungen des Klein-Seminars Salzburg. Band 1). Kimmerle-Diskord, Tübingen 2005, ISBN 3-89295-753-3.
• Isca Salzberger-Wittenberg: Psychoanalytisches Verstehen von Beziehungen. Ein Kleinianischer Ansatz. Facultas, Wien 2002.
• Hanna Segal: Melanie Klein. Eine Einführung in ihr Werk. Kimmerle-Diskord, Tübingen 2004 ISBN 3-89295-742-8 (Einführung in das Werk durch eine enge Schülerin Kleins).
• Elisabeth Vorspohl: Melanie Klein In: Hans Erler u. a. (Hrsg.): „Meinetwegen ist die Welt erschaffen.“ Das intellektuelle Vermächtnis des deutschsprachigen Judentums. 58 Portraits. Campus, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-593-35842-5, S. 179–185.
• Nicholas Wright: Mrs. Klein. Nick Hern Books, London 2009 (Bühnenstück, das im Frühjahr 1934 spielt und sich auf die drei Protagonistinnen Melanie Klein, ihre Privatsekretärin Paula Heimann und ihre Tochter Melitta fokussiert).