Петровський Артур Володимирович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Pavelgorn (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 7: Рядок 7:


== Основні ідеї ==
== Основні ідеї ==
А. В. Петровський сформулював оригінальну концепцію, що описує динаміку розвитку соціальних груп — теорію діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин. Відповідно до цієї теорії, відносини, що складаються в групі, мають багатошаровий характер. Можна виділити поверхневий шар безпосередніх відносин, який утворюють насамперед відносини взаємної симпатії та антипатії між членами групи, і більш глибинний шар відносин, опосередкований цілями і завданнями спільної діяльності. Ступінь того, наскільки опосередкованими є відносини у конкретній групі визначають один вектор групового розвитку. Другий вектор — ступінь асоціальності або просоціальності групової діяльності. Поєднання цих двох параметрів визначає тип групи. В рамках даної типології виділено сім основних типів груп: група високого рівня розвитку типу колективу і корпоративна угруповання, групи середнього рівня розвитку просоціальна і антисоціальна кооперації, групи низького рівня розвитку просоціальна і асоціальна асоціації, дифузна група [3]. В рамках даної теорії був переосмислений ряд явищ групової динаміки. Наприклад, конформізм і нонконформізм як форми реакцій індивіда на тиск групи характерні для груп низького рівня розвитку (асоціацій та кооперацій), а групам більш високого рівня розвитку властивий такий тип поведінки як самовизначення особистості в групі. Іншим напрямом досліджень А. В. Петровського є дослідження процесів розвитку особистості. На його думку, розвиток особистості можна описати як процес входження в соціум, як постійну зміну різних спільнот, в які він входить і кожне з таких входжень є етапом на шляху його розвитку. Незалежно від типу і рівня розвитку таких спільнот людина проходить універсальні стадії входження в спільноту, вирішуючи при цьому постають перед ним завдання. Виділено три таких універсальних стадії (адаптація / дезадаптація, індивідуалізація / деіндивідуалізація, інтеграція / дезінтеграція), у віковій періодизації цим стадіям відповідають дитинство, отроцтво і юність. З позиції цього підходу А. В. Петровський піддав критиці принцип провідної діяльності як підстава для побудови вікової періодизації.
А. В. Петровський сформулював оригінальну концепцію, що описує динаміку розвитку соціальних груп — теорію діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин. Відповідно до цієї теорії, відносини, що складаються в групі, мають багатошаровий характер. Можна виділити поверхневий шар безпосередніх відносин, який утворюють насамперед відносини взаємної симпатії та антипатії між членами групи, і більш глибинний шар відносин, опосередкований цілями і завданнями спільної діяльності. Ступінь того, наскільки опосередкованими є відносини у конкретній групі визначають один вектор групового розвитку. Другий вектор — ступінь асоціальності або просоціальності групової діяльності. Поєднання цих двох параметрів визначає тип групи. В рамках даної типології виділено сім основних типів груп: група високого рівня розвитку типу колективу і корпоративна угруповання, групи середнього рівня розвитку просоціальна і антисоціальна кооперації, групи низького рівня розвитку просоціальна і асоціальна асоціації, дифузна група [3]. В рамках даної теорії був переосмислений ряд явищ [[групова динаміка|групової динаміки]]. Наприклад, конформізм і нонконформізм як форми реакцій індивіда на тиск групи характерні для груп низького рівня розвитку (асоціацій та кооперацій), а групам більш високого рівня розвитку властивий такий тип поведінки як самовизначення особистості в групі. Іншим напрямом досліджень А. В. Петровського є дослідження процесів розвитку особистості. На його думку, розвиток особистості можна описати як процес входження в соціум, як постійну зміну різних спільнот, в які він входить і кожне з таких входжень є етапом на шляху його розвитку. Незалежно від типу і рівня розвитку таких спільнот людина проходить універсальні стадії входження в спільноту, вирішуючи при цьому постають перед ним завдання. Виділено три таких універсальних стадії (адаптація / дезадаптація, індивідуалізація / деіндивідуалізація, інтеграція / дезінтеграція), у віковій періодизації цим стадіям відповідають дитинство, отроцтво і юність. З позиції цього підходу А. В. Петровський піддав критиці принцип провідної діяльності як підстава для побудови вікової періодизації.


== Науково-просвітницька діяльність ==
== Науково-просвітницька діяльність ==

Версія за 12:36, 15 жовтня 2018

Петровський Артур Володимирович
Народився 14 травня 1924(1924-05-14)
Севастополь, Кримська АРСР, РСФРР, СРСР
Помер 2 грудня 2006(2006-12-02) (82 роки)
Москва, Росія
Поховання Головинське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність психолог
Галузь психологія
Alma mater МДУ і Московський міський педагогічний інститут імені Володимира Потьомкінаd
Науковий ступінь доктор психологічних наук
Вчене звання професор[d]
Відомі учні Mikhail Kondratyevd
Знання мов російська[1]
Заклад Московський міський педагогічний інститут імені Володимира Потьомкінаd, Московський педагогічний державний університет і Psychological Institute of the Russian Academy of Educationd
Нагороди
Орден Пошани (Російська Федерація)

Петровський Артур Володимирович (14 травня 1924 — 2 грудня 2006) — радянський і російський психолог, фахівець в галузі історії психології, соціальної психології та психології особистості. Доктор психологічних наук (1965), професор (1967), член-кореспондент (1968), дійсний член (1971) і віце-президент АПН СРСР (1976—1979), президент РАО (1992—1997).

Біографія

Народився в Севастополі. У 1947 році закінчив філологічний факультет Московського міського педагогічного інституту ім. В. П. Потьомкіна, в 1950 році там же захистив кандидатську дисертацію, присвячену психологічним поглядам А. Н. Радищева, після цього два роки викладав в Вологодському педінституті. Повернувшись на роботу в МГПИ, продовжив дослідження в області історії психології і в 1965 році захистив докторську дисертацію з історії радянської психології. З 1965 по 1971 рік завідував кафедрою психології МГПИ. З 1972 по 1991 рік був завідувачем лабораторії психології особистості Психологічного інституту РАО. У 1968 році обраний членом-кореспондентом АПН СРСР, з 1971 року — дійсний член АПН СРСР. З 1968 по 1976 рік — академік-секретар Відділення психології та вікової психології, в 1976—1979 роках — віце-президент АПН СРСР. У 1991 році був призначений президентом-організатором Російської академії освіти, з 1992 по 1997 рік був її президентом.

Основні ідеї

А. В. Петровський сформулював оригінальну концепцію, що описує динаміку розвитку соціальних груп — теорію діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин. Відповідно до цієї теорії, відносини, що складаються в групі, мають багатошаровий характер. Можна виділити поверхневий шар безпосередніх відносин, який утворюють насамперед відносини взаємної симпатії та антипатії між членами групи, і більш глибинний шар відносин, опосередкований цілями і завданнями спільної діяльності. Ступінь того, наскільки опосередкованими є відносини у конкретній групі визначають один вектор групового розвитку. Другий вектор — ступінь асоціальності або просоціальності групової діяльності. Поєднання цих двох параметрів визначає тип групи. В рамках даної типології виділено сім основних типів груп: група високого рівня розвитку типу колективу і корпоративна угруповання, групи середнього рівня розвитку просоціальна і антисоціальна кооперації, групи низького рівня розвитку просоціальна і асоціальна асоціації, дифузна група [3]. В рамках даної теорії був переосмислений ряд явищ групової динаміки. Наприклад, конформізм і нонконформізм як форми реакцій індивіда на тиск групи характерні для груп низького рівня розвитку (асоціацій та кооперацій), а групам більш високого рівня розвитку властивий такий тип поведінки як самовизначення особистості в групі. Іншим напрямом досліджень А. В. Петровського є дослідження процесів розвитку особистості. На його думку, розвиток особистості можна описати як процес входження в соціум, як постійну зміну різних спільнот, в які він входить і кожне з таких входжень є етапом на шляху його розвитку. Незалежно від типу і рівня розвитку таких спільнот людина проходить універсальні стадії входження в спільноту, вирішуючи при цьому постають перед ним завдання. Виділено три таких універсальних стадії (адаптація / дезадаптація, індивідуалізація / деіндивідуалізація, інтеграція / дезінтеграція), у віковій періодизації цим стадіям відповідають дитинство, отроцтво і юність. З позиції цього підходу А. В. Петровський піддав критиці принцип провідної діяльності як підстава для побудови вікової періодизації.

Науково-просвітницька діяльність

А. В. Петровський є автором, співавтором і редактором великого числа підручників з психології для вузів. Перший підручник був написаний ним у 1956 році в співавторстві з Г. А. Фортунатова і витримав три видання. Широко відомі також виходили під його редакцією підручники загальної психології (перше видання — 1970) і вікової та педагогічної психології (перше видання — 1973) для педагогічних вузів [8]. А. В. Петровський — автор численних науково-популярних книг і статей з психології. Був консультантом низки науково-популярних фільмів з яких найбільш відомі «Я та інші», «Сім кроків за горизонт», а також художнього фільму «Чучело».

Основні роботи

  • Петровський А. В. Особистість. Діяльність. Колектив. — М .: Политиздат, 1982. — 255 с. — (Над чим працюють, про що сперечаються філософи).
  • Петровський А. В. Питання історії і теорії психології. Избр. труди. — М .: Педагогіка, 1984. — 271 с. — (Праці дійсних членів і членів-кореспондентів АПН СРСР).
  • Петровський А. В., Ярошевський М. Г. Основи теоретичної психології. — М .: Инфра-М, 1998. — 525 с. — (Вища освіта). — ISBN 5-86225-812-4
  • Петровський А. В., Ярошевський М. Г. Психологія. — М .: Академія, 2002. — 512 с.
  • Петровський А. В. Психологія і час. — СПб. : Питер, 2007. — 448 с. — (Майстри психології). — ISBN 978-5-469-01675-5
  • Петровський А. В., Слободчиков В. І., Бим-Бад Б. М., Громико Ю. В. Завдання та напрями перебудови педагогічної науки // Питання психології 1988. № 2, с.14.
  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.