Австро-Угорщина

Австро-Угорська монархія
1867 – 1918 ↓
Цивільний прапор Великий герб
Девіз лат. Indivisibiliter ac Inseparabiliter Неподільні та нерозлучні
Гімн нім. Volkshymne Народний гімн
Австро-Угорщини: історичні кордони на карті Австро-Угорщина у 1914 році
Столиця	Відень (головна, Австрія) Будапешт (Угорщина)
Мови	Німецька, угорська, чеська, польська, українська, румунська, хорватська, італійська
Релігії	Римо-католицизм, протестантизм, православ'я, юдаїзм, суннізм
Форма правління	Конституційна дуалістична монархія (персональна унія)
Імператор-Король
- 1867—1916	Франц Йосиф I
- 1916—1918	Карл I та IV
Міністр-президент
- 1867	Фрідріх фон Бейст (перший)
- 1918	Генріх Ламмаш (останній)
Прем'єр-міністр
- 1867—1871	Андраші Дюла (перший)
- 1918	Янош Хадік (останній)
Законодавчий орган	Райхсрат, Парламент Угорщини
- Upper house	Палата лордів (Австрія), палата магнатів (Угорщина)
- Lower house	Палата представників (Австрія, Угорщина)
Історичний період	Неоімперіалізм / Перша світова війна
- Австро-угорський компроміс	1 березня 1867
- Незалежність Чехословаччини	28 жовтня 1918
- Незалежність Держави СХС	29 жовтня 1918
- Воєводина увійшла до складу Сербії	25 листопада 1918
- Розпад імперії	31 жовтня 1918
- Мирні угоди	10 вересня 1919 та 4 червня 1920
Площа
- 1914	676 615 км2
Населення
- 1914	52 800 000 осіб
Густота	78 осіб/км²
Валюта	Гульден Крона (з 1882)
Попередник Наступник Австрійська імперія Німецька Австрія Угорська Демократична Республіка Перша Чехословацька Республіка Західноукраїнська Народна Республіка Друга Річ Посполита Держава Словенців, Хорватів і Сербів Королівство Сербія Файл:State Flag of Serbia (1882—1918).svg Королівство Італія Файл:Flag of Italy (1861—1946).svg Королівство Румунія
Сьогодні є частиною	Австрія  Боснія і Герцеговина  Італія  Польща  Румунія  Сербія  Словаччина  Словенія  Угорщина  Україна  Хорватія  Чехія  Чорногорія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Австро-Угорщина

А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — у 1867—1918 роках дуалістична монархія в Центральній Європі. Федерація Австрійської імперії та Угорського королівства. Займала терени сучасної Австрії та Угорщини, а також Чехії, Словаччини, Хорватії, Словенії, Чорногорії, частини Італії, Польщі, Румунії, Сербії, України. Очолювалася імператорами з австрійського дому Габсбургів — Францом-Йосифом (1867—1916) і Карлом I (1916—1918). Заснована після компромісної угоди між Австрією і Угорщиною. Столиця — Відень. Офіціною мовою була німецька. Панівна конфесія — католицизм. Була населена різними народами, провідну роль серед яких відігравали австрійці. Потерпала від національно-визвольних рухів. Розпалася 1918 року внаслідок поразки у Першій світовій війні на ряд незалежних держав.

Назва

• А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — коротка назва.
• Австро-Угорська монархія (нім. Österreichisch-Ungarische Monarchie, угор. Osztrák-Magyar Monarchia) — обидві держави (Австрія і Угорщина) є одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і, в той же час, незалежними (в більшості сфер).
• Австрія — коротка назва.
• Королівства і землі, представлені в Рейхсраті та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана (нім. Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder und die Länder der heiligen ungarischen Stephanskrone) — офіційно з 14 листопада 1868 року

Історія

Історія Австрії
Галльштаттська культура
Доісторична Австрія
Римські провінції (Норик • Реція)
Карантанія
Східна марка
Герцогство Австрія
Ерцгерцогство Австрія
Священна Римська імперія (Габсбурзька монархія)
Австрійська імперія
Австро-Угорщина (Цислейтанія)
Німецька Австрія
Перша Австрійська Республіка
Федеративна держава Австрія
Аншлюс
Австрія у часи націонал-соціалізму
Окупація Австрії союзниками
Австрійська Республіка
Портал «Австрія»

Історія Угорщини
Стародавня Угорщина
Доугорська Угорщина
Паннонія
Гунський каганат
Передісторія угорців
Магна Хунгарія
Леведія
Ателькуза
Середні Віки
Аварський каганат
Блатенське князівство
Угри
Завоювання угорцями Паннонського басейну
Угорське князівство
Арпади
Угорське королівство Арпадів
Угорське королівство Анжу
Угорське королівство на початку сучасної епохи
Османсько-угорські війни
Османська Угорщина
Східно-Угорське королівство
Трансильванське князівство (1570—1711)
Королівство Габсбургів
Повстання Ракоці
Революція 1848-1849 років в Угорщині
Австро-угорський компроміс
Транслейтанія
Угорська історія в ХХ столітті
Перша Республіка
Угорська Радянська Республіка
Угорське королівство (1920—1946)
Друга Світова війна
Угорщина (1944—1945)
Друга Республіка
Народна Республіка
Повстання 1956
Сучасність
Угорська Республіка
Портал «Угорщина»

Утворення Австро-Угорщини

У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Протиріччя між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 1848–1849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена Райхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції Райхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.

Палата депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від трьох курій (1 — великої земельної власності, 2 — торгово-промислових палат, 3 — більших міст) крім сільської (включно з малими містами). Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.

Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право для чоловіків віком від 24 р. і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від Райхсрату та Сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.

Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила протиріччя. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у Райхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі протиріччя не вдалося.

Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.

Зовнішня політика Австро-Угорської імперії після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована переважно на Балкани. 1878 року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину. Анексія окупованих територій 5 жовтня 1908 року призвела до загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, результатом чого стало укладення таємної угоди з Німецькою імперією 7 жовтня 1879 року. 1882 року до цього договору приєдналася Італія, завершивши, таким чином, створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу, спрямованого проти Франції та Російської імперії.

Проект реформи Австро-Угорщини

До початку XX століття стало явним, що державний організм, де дві нації домінують над дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.

Франц Фердинанд планував радикально перекроїти карту Австро-Угорської імперії, створивши напівавтономні штати, кожен з яких представляв би одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії. Але план реформ не був втілений у життя через убивство ерцгерцога та початок Першої світової війни, внаслідок якої зникла сама імперія.

Перша світова війна

28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, що стало приводом для початку Першої світової війни 1914–1918 років.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія зазнавала серйозних воєнних поразок. Революція в Російській імперії справила великий вплив на трудящих.

Навесні 1918 року Австро-Угорщина разом з Німеччиною окупувала Україну. Спілкування з революційними масами, боротьба українського народу проти загарбників призвели до швидкого революціонізування окупаційних військ. Солдати, що поверталися, приносили з собою ліві ідеї. Все частіше почали вибухати страйки і демонстрації проти війни, в тому числі в армії.

Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 1914–1918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.

Розпад імперії

У жовтні-листопаді 1918 року угорські, чеські, словацькі, а незабаром також і австрійські війська почали тікати з фронту. Почалась революція. Австро-Угорщина підписала з Антантою 3 листопада Падуанське перемир'я, фактично капітуляцію.

На землях Австро-Угорщини утворилися самостійні держави: Західноукраїнська Народна Республіка, Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина. Частина колишніх територій Австро-Угорської імперії:

• Австрійське Примор'я, Рієка і Південний Тіроль відійшли до Італії;
• частина Трансільванії, Банат і Буковина — Румунії;
• Східна Галичина в червні-липні 1919 року була захоплена Польською Республікою.

Етнічні українські землі Австро-Угорщини були розділені між трьома державами:

• Закарпатська Україна опинилася під владою Праги,
• Буковина — Бухареста,
• Галичина — Варшави.

Територія

Австро-Угорщина. 1878–1918 роки: 1. Богемія, 2. Герцогство Буковина, 3. Каринтія, 4. Крайна, 5. Далмація, 6. Королівство Галичини і Володимирії, 7. Австрійське Примор'є, 8. Нижня Австрія, 9. Моравія, 10. Зальцбург, 11. Австрійська Сілезія, 12. Штирія, 13. Тіроль, 14. Верхня Австрія, 15. Форарльберґ, 16. Угорщина, 17. Хорватія і Славонія, 18. Боснія і Герцеговина.

Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².

В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана.

В адміністративному відношенні Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):

Цислейтанія (землі австрійської корони;Територія — 351 204 км²):
Королівство Богемія	Королівство Далмація	Королівство Галичини та Володимирії	Герцогство Буковина	Ерцгерцогства Нижня Австрія
Ерцгерцогства Верхня Австрія	Герцогство Каринтія	Герцогство Крайна	Герцогство Зальцбург	Герцогство Верхня і Нижня Сілезія (Австрійська Сілезія)
Герцогство Штирія	Маркграфство Моравія	Княжий округ Тіроль: (Земля Форарльберг)	Австрійське примор'я: (Княжий округ Гориця і Градишка, Місто Трієст, Маркграфство Істрія)
Транслейтанія (землі угорської корони; Територія — 325 411 км²):
Королівство Угорщина	Королівство Хорватія і Славонія	Місто Фіуме
Боснія і Герцеговина (з 1908).

Населення

Етнічна карта Австро-Угорщини.

Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій у 1908 році проживало 50 293 000 осіб 25 націй та народностей. Найчисельнішими з них були німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати та румуни. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8 % населення імперії. Крім них було також понад 400 тисяч латинників (обернених на католицизм українців) та пословачених українців.

Зі зростанням капіталістичної економіки на національних окраїнах, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські окраїни як колонії (див. Австро-угорський компроміс#Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд.

Найбільші міста

Австрійська імперія

Номер	Сучасна назва	Назва	Інше	Сучасна країна	Населення
1.	Відень	Wien	Bécs, Beč	Австрія	2,083,630
2.	Прага	Praha	Prag	Чехія	668,000
3.	Трієст		Triest, Trst	Італія	229,510
4.	Львів	Львів	Lwów, Lemberg	Україна	206,113
5.	Краків		Krakau	Польща	151,886
6.	Грац		Gradec	Австрія	151,781
7.	Брно		Brünn	Чехія	125,737
8.	Чернівці	Чернівці	Cernăuți, Czernowitz	Україна	87,100
9.	Плзень		Pilsen	Чехія	80,343
10.	Лінц		Linec	Австрія	67,817

Королівство Угорщина

Номер	Сучасна назва	Назва	Інше	Сучасна країна	Населення
1.	Будапешт			Угорщина	1,232,026
2.	Сегед		Szegedin, Segedin	Угорщина	118,328
3.	Суботіца	Szabadka	Суботица	Сербія	94,610
4.	Дебрецен			Угорщина	90,764
5.	Загреб		Zágráb, Agram	Хорватія	79,038
6.	Братислава	Pozsony	Pressburg, Prešporok	Словаччина	78,157
7.	Мішкольц			Угорщина	76,207
8.	Тімішоара	Temesvár	Temeswar	Румунія	72,555
9.	Орадя	Nagyvárad	Großwardein	Румунія	64,169
10.	Арад	Arad		Румунія	63,166
11.	Клуж-Напока	Kolozsvár	Klausenburg	Румунія	62,733

Джерела

• Віднянський С. В. Австро-Угорщина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Віднянський С. В. Австро-Угорщина // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8.
• Кріль М. Слов'янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини з українцями. 1772—1867. — Львів, 1999.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Осечинський Б. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. — Львів, 1954.
• Тейлор А. Габсбурзька монархія. 1809—1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини / пер. з англ. А. Портнов, С. Савченко. — Львів : ВНТЛ-Класика, 2002. — 268 с.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Франко І. Пів століття. Нарис історіі Австріі від р. 1840 до 1890 // Народ. — 1891. — 1 травня.
• Цьольнер Е. Історія Австрії / пер. з нім. А. Онишко та ін. — Львів : Літопис, 2001. — 712 с.
• Wolfsgrüber, Cölestin. The Austro-Hungarian Monarchy // The Catholic Encyclopedia. Vol. 2. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Австро-Угорщина