Велес

Велес
Велес-Триглав на Збруцькому ідолі
Міфологія	слов'янська
Божество в	слов'янська міфологія
Частина від	білоруська міфологія
Медіафайли у Вікісховищі

Ве́лес, Во́лос (дав.-рус. Велесъ, Волосъ) — бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії, та підземного світу в слов'янській міфології. Можливо був опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів. Культувався переважно у північних слов'ян, антагоніст Перуна та, опісля хрещення Русі, праобраз Сатани.

Сучасний кумир Велеса на горі Веліз, Чехія

Походження

Праслов'янські форми *Velsъ, *Volsъ можливо нагадують балтійського бога загробного світу Вяльнасу або рігведичного демона Вала, який пожирає скотину. Але між ними і Велесом величезний проміжок часу, натомість існують сучасні відповідники. Згідно з В. В. Івановим і В. М. Топоровим, у відновленому міфі Велес був противником Перуна-громовержця, який грабував його скотину. Дійсно, протиборство Бали і Індри — громовержця і перемоги останнього зберігається в епосі «Махабхарата», але тут слід розуміти, що фактором більш важливим, ніж подібність імен, треба вважати функцію божества і очевидно, що в цьому випадку Велесу відповідає Рудра. Назва жерців на Русі — волхви, пов'язана із Велесом, тому йому найбільшою мірою відповідає Шива-Хара, у почті якого — чаклуни, віщуни і відуни, а їздовою твариною його є білий бик. Образу волхва-характерника відповідає Мамай.^{[джерело?]}

У християнську епоху Велес, завдяки фонетичній подібності імен і подібності деяких рис культу, був асимільований з християнським святим Власієм, покровителем скотини. Культ Власія створено для заміщення культу близькосхідного Ваала, і церковники на основі двох подібних букв вирішили ототожнити його із Велесом, хоча зрозуміло, що Велес має індоєвропейське походження. Варіант Волос розуміли як повноголосний варіант для Власій. Уже в третій чверті XI ст. в берестяній грамоті церковного змісту у переліку святих фігурує Волос. У вкладній грамоті Варлаама Хутинського (кінець XII ст.) фігурує людина на ім'я Волос — але не зрозуміло, чи це дохристиянське ім'я, чи вже просто те, що Влас.

Залишки культу Велеса (зазвичай в синкретичному вигляді з культом святого Власія) збереглися на російській Півночі, де відомі ідоли Велеса/Волоса і перекази про капища на його честь; для реконструкції культу мають значення народні ікони св. Власія, фольклорні молитви і заговори з його іменем. Його культ іноді ототожнюється з культом ведмедя, як «господаря» тварин.

З іменем Велеса у слов'ян пов'язувалося зоряне скупчення Плеяд (дав.-рус. Волосыни, укр. Волосожар, болг. Власците, серб. Влашићи, хорв. Vlašići).

Російські діалектні слова ёлс, волосатик, волосень — «нечистий дух, чорт», чеськ. Veles — «злий дух, демон» (XVI—XVII ст.) пов'язані з іменем Влеса, бо він був повелителем духів.

Функції

У давньоруських джерелах Велес називався (скотським богом) та богом матеріального достатку (у старовину посідання худобою вважалося ознакою достатку, дав.-рус. cкотъ означало і «худоба», і «багатство», «гроші»).

Велес зображався зі сопілкою у руках, яку називають сопілкою миру. За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася така кривава січа «за межу», що побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками. Тоді з'явився Велес і заграв на сопілці таку чарівну мелодію, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.

У Слові о полку Ігоревім древній піснетворець Боян називається «Велесовим внуком». Цей епітет говорить про функції Велеса як бога поезії та обрядових пісень (видавці «Слова» прослідкували тут паралель зі «скотськими» функціями Велеса і робили висновок про культ священної поетичної тварини, аналога Пегаса).

Велеса також вважався помічником та заступником хліборобів. На початку жнив перші декілька дозрілих колосків залишали йому в дар нежатими, т. з. волоті. Коли дозрівали хліба, у полі робили закрутки, їх називали «Волосовою борідкою», тобто дарували пучок золотих колосків. На честь цієї «бороди» співали обрядових пісень. Так само на початку жнив перші дозрілі колоски присвячували Велесу — божеству, що доглядає за нивами.

Культ Велеса, поряд з культом Перуна, належить до древніх давньослов'янських; імена цих божеств реконструюються на православному рівні. Існують елементи системного протистояння двох головних богів. Так, в угоді Русі з Візантією 907 року Велес (у Повісті врем'яних літ — Волос) порівнюється з золотом, а Перун — зі зброєю. У Києві ідол Перуна стояв на горі (а потім входив до складу створеного князем Володимиром у 978 році пантеону), а ідол Велеса, ймовірно, на київському Подолі, у нижній частині міста; серед шести богів київського княжого пантеону Велеса не було, незважаючи на древність і всезагальність його культу. Схожа ситуація з «верхом» і «низом» існувала у Македонії, де є місто Велес, яке розташоване біля пагорбу Іллі-пророка (який запозичив у Перуна функції громовержця), і у Хорватії, де є село Волоско під горою Перун. Це також мало місце і в соціальному плані їх культу: Велес вважався богом «усієї Русі», а Перун — переважно богом княжої дружини.

Храми Велеса

Велес — Chram Mazowiecki RKP (2009)

Ідол Велеса знаходився у Києві «під горою», на Подолі, тобто у торгово-ремісничій частині Києва. Відповідно літописів цей ідол було зруйновано під час хрещення Русі у 988 році. Там, де ідол Велеса стояв у Києві на Подолі, нині пролягає старовинна вулиця Волоська.

У Володимирі є острів Велесівщина, історики вважають, що поблизу було капище Велеса, за різними версіями йому було присвячене капище на місці Василівської церкви, Онуфріївського монастиря, або Михайлівського монастиря. Із цим місцем пов'язані місцеві легенди про Смока (змія), якого часто ототожнюють з Велесом.

У Ростові ідол Велеса ще у XI ст. стояв на Чудському кінці міста.

Місто Ярославль за переказами було засноване у 1010 році на місці храму Ведмежий Кут, який був споруджений на честь Велеса, і у якому волхви тримали священного ведмедя. Князь Ярослав Мудрий, який правив у Ростові, убив ведмедя і розігнав волхвів.

За легендою Велес був головним божеством племені словен. Можливо, що капище Велеса знаходилося на Перині (одне з трьох капищ), де пізніше було збудовано церкву св. Миколая.

Велес та «Велесова книга»

У ХХ ст. стала відомою «Велесова книга» («Влес-Книга»), яку більшість вчених вважають підробкою та в якій постав образ Велеса, який суперечить іншим відомим фактам.

«Влес з Влес-Книги» кардинально відрізняється за своїми функціями від «традиційного Велеса». Зокрема, «Влес з Влес-Книги» не має риси «бога худоби», а є «богом який навчив слов'ян-русів — обробляти землю, вирощувати злаки, „бути землетрудичами“». Взагалі ж, «Влес з Влес-Книги» за функціями є дуже близьким до «головного бога кельтського пантеону „Беленус, Лугус, Луг“» — зокрема, обидва ці боги є «богами зоряного Чумацького шляху)»; є богами навчання (знань, ремесел) та книг. Тому стало зрозуміло, що вислів літописця «скотій бог» може вказувати, що він знав про подібність Влеса до бога друїдів, жерців народу скоттів (шотландці).

Джерела та література

• Ю. Г. Писаренко. Велес // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 455. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. М., 1974;
• В. В. Иванов, В. Н. Топоров. Велес. Энциклопедия «Мифы народов мира»
• Кузнецов А. В. Шексна — река Велеса. Вологда, 1999. 105 с.
• Писаренко Ю. Г. Велес-Волос в язичницькому світогляді давніоï Русі. Киів, 1997.
• Рабинович Р. А. Искушение «волошским орехом», или Балканские волохи и русские волхвы. // Stratum-plus. 2000. № 5. С. 262—390.
• Топоров В. Н. Еще раз о Велесе-Волосе в контексте «основного» мифа. // Балто-славянские этноязыковые отношения в историческом и ареальном плане. М.,1983.
• Jakobson R., The Slavic god Veles and his Indo-European cognates, в кн.: Studi linguistici in onore di Vittore Pisani, Torino, 1969.
• Бернштам Т. А. «Слово» об оппозиции Перун — Велес/Волос и скотьих богах Руси // Полярность в культуре (Альманах «Канун». Вып. 2). СПб., 1996. С. 93-120.