Українське «король» (як і пол.król, чеськ.král, серб.кра̑љ/krȃlj, староцерк.-слов.краль) походить від прасл.*korljь. Існують різні версії походження цього слова, найпоширеніша з них — це слово є слов'янською адаптацією імені Карла Великого (лат.Carolus Magnus), короля франків та римського кайзера (імператора), засновника династії Каролінгів.
Титул «король» мав значно більшу вагу та значення в міждержавних відносинах, ніж «князь», «герцог» та інші, адже підтверджував не лише суверенний статус його володаря як найвищого представника влади в країні, а й був символом «помазаника Божого», що освячувався вищою владою Папи Римського.
Із занепадом Каролінгської імперії у ІX столітті утворюються французькі, італійські та германські королівські держави. Володарі більшості європейських країн також прагнули отримати від Папи Римського титул суверенного монарха – rex .
В XI сторіччі у Східній Європі виникають три нові християнські королівства – Польща, Чехія та Угорщина. Так, починаючи з 955-го, серед угорців поширювалося християнство. На знак подяки за це Папа Римський Сильвестр ІІ прислав угорському князю Іштвану І королівську корону, й на Різдво 1000 року його було урочисто короновано. За деякий час, 1025 року, польському князю Болеславу І також було надано титул короля. За князя Бретислава І Чехія стала васалом Священної Римської імперії, а 1086-го його син Вратислав ІІ був коронований у Празі Трирським епископом Едильбертом.
Менш ймовірні версії походження від прагерм.*karlja-, *karlaz («вільна людина») або від слов'янського «карати»[1].
Першими королями в історії України-Русі був Святий Благовірний князь Ярополк та його батько Великий Князь Київський Ізяслав Ярославич та мати - принцеса Гертруда, сестра польського короля Казимира І.
Великий князь Ізяслав звернувся до Імператора Священної Римської імперії Генріха ІV, а згодом відправив посольство на чолі з Ярополком до Папи Римського Григорія VII. Переговори з Папою були вдалими, й обидва князі були проголошені королями Русі. 17 квітня 1075 року Папа Григорій видав буллу, на початку якої мовилось: «Дмитру (ім’я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра».
Слова, які значать «король» у германських мовах (англ.king, нім.König, швед.konung, готське*kuniggs) походять від прагерм.*kuningaz. Так за часів язичництва давні германці називали виборногосакрального і військового правителя. Зазвичай він походив із знаті, його походження вважалося божественним. Від слова *kuningaz або *kuniggs походить і слов'янське «князь»[1].
Французьке roi, румунське rege, іспанське rey походять від латинського титулу rex («король», «цар»), яким звали правителів Риму у дореспубліканський період. Це слово вважається похідним від пра-і.є.*h₃rḗǵs («цар», «вождь»), з якого також походять гіндіराजाраджа («цар», «князь», «раджа»), санскр.राजन्раджан (так само), ром.rai («чоловік», «циган-мандрівник»), ірл.rí («король», «цар»). Похідні від rex засвідчені і в слов'янських мовах: дав.-рус.рига («король», трапляється в описі паломництва ченця Зосими, 1420 р.), церк.-слов.риксъ; ці форми запозичені через візантійськіῥήγας, ῥῆξ[2].
