Православна церква України: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
вікіфікація
Рядок 202: Рядок 202:
* [[Надання автокефалії православній церкві України]]
* [[Надання автокефалії православній церкві України]]
* [[Історія православ'я в Україні]]
* [[Історія православ'я в Україні]]
* [[Ставропігія Вселенського патріарха в Києві]]
* [[Московсько-Константинопольська схизма (2018)]]
* [[Московсько-Константинопольська схизма (2018)]]
* [[Українська церковна історіографія]]
* [[Українська церковна історіографія]]

Версія за 12:36, 16 грудня 2018

Ця стаття висвітлює поточну подію. Інформація може швидко змінюватися через розвиток подій, початкові відомості можуть виявитися ненадійними. Останні оновлення цієї статті можуть не відображати найсвіжішу інформацію.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Українська православна церква.

Православна церква України

Михайлівський Золотоверхий собор, кафедральний собор ПЦУ
Засновники Об'єднавчий собор українських православних церков
Дата заснування 15 грудня 2018 року
Перший предстоятель Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України
Центр Київ, Україна
Кафедральний собор Михайлівський Золотоверхий собор
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова Українська
Музична традиція Український наспів
Церковний календар Юліанський
Офіційний сайт pomisna.info

Православна церква України — помісна православна церква на території України.

Церква створена на помісному соборі 15 грудня 2018 року шляхом об'єднання наявних українських православних церков (УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ (МП)), через їх представників, на ґрунті повної канонічної незалежності. Предстоятелем помісної православної церкви України є митрополит Київський і всієї України. На цю посаду Об'єднавчий собор обрав митрополита Епіфанія.

Православна церква України керується Святим Письмом та Священним Переданням, відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу та Статуту. Канонічною територією автокефальної Православної церкви України є територія української держави. Православні українці в діаспорі, згідно з проектом статуту, переходять під юрисдикцію Вселенського патріархату.

Кафедральний собор Православної церкви України — Михайлівський Золотоверхий собор у Києві[1].

Управління

Предстоятелі

Митрополит Київський і всієї України
Епіфаній
15 грудня 2018 —
донині

Помісний Собор

Священний Архієрейський Собор

Річний (постійний) Священний Синод

Докладніше: Священний синод православної церкви України

Річний (постійний) синод Православної церкви України складається з 13 ієрархів. Троє учасників є довічними — почесний патріарх Православної церкви України Філарет, а також митрополити Макарій і Симеон. Ще 9 учасників Синоду змінюються на основі ротації раз на півроку[2]. Термін повноважень кожного члена Синоду (окрім трьох представників колишніх українських православних юрисдикцій) складає рік.

Почесний Патріарх митрополит митрополит
Філарет Макарій Симеон
15 грудня 2018 —
довічно 		15 грудня 2018 —
довічно 		15 грудня 2018 —
довічно 		місце вакантне місце вакантне місце вакантне місце вакантне місце вакантне місце вакантне місце вакантне місце вакантне місце вакантне

Тринадцятим членом та очільником Синоду є Предстоятель, Митрополит Київський і всієї України.

Єпархії. Єпархіальні архієреї

Судові органи ПЦУ

Змішана Комісія

Духовні навчальні заклади

Історія

Визвольні змагання. УАПЦ

Українська революція актуалізувала прагнення до утворення самостійної української церкви. Втім, спочатку, як зауважує Д. Дорошенко, «українська демократична інтеліґенція… не виявила належного зрозуміння для справи Православної Церкви й для необхідности перетворити її в Національну Українську Церкву»[3].

Подібні настрої демонстрували й більшість єпархіальних з'їздів. Аналізуючи їх, Н. Полонська-Василенко пише, що тільки два з них «виявили національну свідомість»[4], висловлюючи прагнення до незалежності православної церкви в Україні: Полтавський[5] та Подільський єпархіальні з'їзди[6].

На Всеросійському з'їзді духовенства і мирян (11-12 червня 1917 року, Москва) українська фракція на чолі з І. Морачевським сформулювала такі побажання: 1) свобода церковного самовизначення; 2) соборність і всебічна українізація місцевого церковного життя; 3) якнайскоріше скликання Всеукраїнського церковного з'їзду духовенства та мирян. Також вкотре висловлювалася думка про те, що утворення незалежної Української держави повинне мати як наслідок утворення незалежної церкви[7].

Реалізація вимоги скликати Всеукраїнський церковний з'їзд розпочалася на ІІІ Всеукраїнському військовому з'їзді. Він прийняв резолюцію про автокефалію православної церкви в Україні, її відокремленість від держави та запровадження української мови як богослужбової[8]. З'їзд також сформував Організаційний комітет зі скликання Всеукраїнського церковного собору[6].

Перша сесія Собору тривала з 7 до 23 січня 1918 року, коли її перервав наступ більшовиків на Київ. Проте впливу на загальну ситуацію та проблему юрисдикції Православної церкви в Україні вона не мала[9].

Друга (літня) сесія Собору замість автокефалії проголосила автономію Православної церкви в Україні, при цьому виключивши зі складу Собору Всеукраїнську церковну раду, що ініціювала скликання Собору[7]. Міністр ісповідань Української Держави В. Зеньківський планував поставити перед наступною сесію Собору питання автокефалії, й у випадку голосування проти, призначити нові вибори[4].

На третій (осінній) сесії виступав уже наступник В. Зеньківського, О. Лотоцький, якого не задовольняло прийняття обмеженої автономії Церкви. Він задекларував, що «Українська Церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита та в канонічному зв'язку з іншими самостійними Церквами», також наголосив на «не лише церковній, але й національній необхідності» такого рішення[7][10].

1 січня 1919 року Директорія проголосила декрет про автокефалію Православної церкви в Україні[11]. Уряд відправив у відрядження до Константинополя О. Лотоцького, але практично реалізувати декрет не було змоги через більшовицьку агресію[3]. Того ж року відновила свою діяльність Всеукраїнська православна церковна рада, заходами якої продовжується українізація церковного життя. Так, 9 травня 1919 року утворилась українська парафія при Військовому Микільському соборі, тоді ж пройшла українська літургія, що її уклав Микола Леонтович; постійні відправи українською мовою розпочалися на Страсному тижні 1919 року у трапезній церкві біля київського Собору св. Софії[12].

У 1921—1937 роках існувала Українська Автокефальна Православна Церква, яка утворилася після Всеукраїнського церковного собору, скликаного Радою. Аналізуючи її діяльність, історик Орест Субтельний виокремлює такі особливості церковного життя УАПЦ: користування українською мовою замість церковнослов'янської як богослужбовою, осучаснення зовнішнього виду священиків, дозвіл одружуватися, демократизація питання про самоврядування (принцип виборності поширювався на призначення єпископів і парафіяльних священиків, а найвища церковна влада віддавалася виборній раді єпископів, священиків і мирян). Існування церкви припинилося внаслідок тиску й терору, що його спричиняла радянська влада[13].

Українські православні юрисдикції, що підтримували автокефалію в 1989—2018 рр.

Утворена 1989 року УАПЦ позиціонувала себе як «Церкву Київської традиції, що будує своє життя на засадах автокефалії». Згідно з заявою Архиєрейського собору УАПЦ стосовно об'єднання українських православних церков, «життя Православної Церкви в Україні має будуватися на засадах повної незалежності» та зі збереженням євхаристійного спілкування з іншими помісними православними церквами[14]. У зверненні до патріарха Варфоломія від 26 серпня 2009 року архиєреї УАПЦ «засудили ідеї відновлення російської православної цивілізації або інші секулярні цінності» як можливу основу для об'єднання українських православних юрисдикцій[15].

Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату проголошувала поміж іншим наявність усіх факторів для проголошення автокефалії Православної Церкви в Україні. З точки зору УПЦ КП, «право проголошення автокефалії, за наявності належних умов і підстав, однією з яких є відповідна державно-адміністративна незалежність, належить Собору Церкви, яка проголошує свою автокефалію, а право першою визнати цю автокефалію належить Матері-Церкві» (такою УПЦ КП вважала Константинопольський патріархат)[16].

Ієрархи обидвох церков підписали звернення до Вселенського патріарха, прийняте до розгляду в квітні 2018 року[17]. Як УАПЦ, так і УПЦ КП визнавали незаконним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[18][19].

Проавтокефальні настрої існували також в середовищі УПЦ Московського патріархату. Деякі аналітики виокремлювали так зване проукраїнське крило УПЦ МП[20][21][22]; одним із його медійних речників був Олександр (Драбинко), який заявив, що «альтернативи канонічній самостійності [української] Церкви просто не існує», та заперечив можливість отримання автокефалії від Російської православної церкви, що спричинило би фактичну ізоляцію від світового православ'я[23].

Події 2016—2018 рр. (до Об'єднавчого собору)

Вселенський Патріарх Варфоломій I

16 червня 2016 року, напередодні Всеправославного собору, Верховна Рада України ухвалила звернення до патріарха Варфоломія із проханням надати автокефалію православній церкві в Україні, подолати наслідки церковного поділу шляхом скликання об'єднавчого собору та визнати нечинним приєднання Київської митрополії до Московського патріархату[24].

Свою підтримку звернення ВРУ висловив Світовий конгрес українців[25].

19-20 квітня 2018 року відбулося засідання Синоду Константинопольського патріархату, на якому аналізувалося питання стосовно церковної ситуації в Україні[26]. Він офіційно прийняв до розгляду звернення Президента України Петра Порошенка (що його підтримала Верховна Рада[27][28] та ієрархи УПЦ (КП) й УАПЦ[29]). Перед цим (9 квітня) Петро Порошенко зустрівся з Варфоломієм у Стамбулі[30].

У травні 2018 року делегація, яка складалася з трьох митрополитів Вселенського патріархату, розпочала візити до помісних православних церков задля інформування про українську справу[31].

1 липня Константинопольський патріарх заявив, що «Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати території України будь-кому, крім права хіротонії Київського митрополита у Москві на умовах його обрання соборно в Києві на місцевому Соборі та при безумовному згадуванні Вселенського Патріарха»[32]. А 31 серпня Варфоломій повідомив російського патріарха Кіріла, що «Вселенський Патріархат вирішив використовувати всі шляхи, щоб вирішити питання надання автокефалії Українській православній церкві. Рішення було ухвалено в квітні. І [Фанар імплементує] це рішення» (згідно зі словами представника Варфоломія, митрополита Гальського Емануїла)[33].

На відкритті Архієрейського собору Константинопольської церкви 1 вересня 2018 року патріарх Варфоломій виголосив доповідь, у якій згадав численні приклади того, як «Москва впродовж багатьох століть розпоряджалася Київською митрополією, православною церквою в Україні, без відома Константинополя»[34]. Наступного дня собор погодився, що Вселенський патріархат має повноваження надавати автокефалію іншій церкві без будь-яких узгоджень[35].

У рамках підготувань до надання автокефалії Православній церкві в Україні Вселенський патріарх 7 вересня 2018 року призначив двох екзархів для взаємодії з церковними ієрархами та українською владою: архієпископа Даниїла Памфілійського зі США та єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади[36]. 15 грудня 2018 року вони взяли участь в Об'єднавчому помісному соборі[37].

Наприкінці вересня Вселенська Патріархія оприлюднила корпус документів, які доводять, що зв'язок Московського патріархату з територією історичної Київської митрополії тримається на порушенні православного канонічного права[38][39].

На засіданні, яке відбулося з 9 по 11 жовтня 2018 року, Синод Константинопольського патріархату підтвердив рішення про те, щоби приступити до надання автокефалії Православній Церкві в Україні. Також Синод постановив відновити ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, поновити «у своєму єпископському або священицькому сані» Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та «їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин», скасував «зобов'язання Синодального листа 1686 року, …який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя»[40][41].

3 листопада 2018 року Президент Порошенко та Патріарх Варфоломій підписали Угоду «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом»[42]. Згідно з нею в Києві засновується Представництво Вселенського патріарха[43], розташоване в Андріївській церкві[44]. Перша архиєрейська літургія Патріаршої Ставропігії в ній відбулася 13 грудня 2018 року[45].

27-29 листопада 2018 року в Стамбулі Вселенський Патріархат провів засідання Священного Синоду, де, окрім інших питань, обговорювався текст Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. У комюніке за результатами синоду згадувалося про створення проекту статуту нової помісної церкви[46].

Об'єднавчий собор 15 грудня 2018 року

Докладніше: Об'єднавчий собор українських православних церков
Софія Київська, місце проведення Собору

Українська Православна Церква Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква ухвалили участь в Об'єднавчому соборі на рівні Архиєрейських соборів. Для участі в Соборі зареєструвалися також два митрополити УПЦ Московського патріахату — Олександр (Драбинко) та Симеон (Шостацький)[47][48]. На Соборі головував представник Вселенського патріархату митрополит Галльский Еммануїл (Адамакіс). Як гість участь у Помісному соборі брав Президент України Петро Порошенко[37].

Собор працював у закритому режимі та обрав предстоятелем ПЦУ митрополита Епіфанія, ректора та професора Київської православної богословської академії, в УПЦ КП — митрополита Переяславського і Білоцерківського, Патріаршого намісника з правами єпархіального архієрея[49].

Ввечері того ж дня Вселенський патріарх офіційно визнав результати Помісного об'єднавчого собору та запросив митрополита Київського і всієї України на літургію та вручення томосу[50][51].

Див. також

Джерела

Примітки

  1. ↑ Названо кафедральний собор Православної церкви України. УНН.
  2. ↑ Стало відомо, хто увійшов у Синод Православної церкви України. zik.ua (ua) . Процитовано 15 грудня 2018.
  3. ↑ а б Дорошенко, Дмитро (1940). Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу (PDF) (укр.). Берлін: Друкарня Е. Віхнера. с. 98.
  4. ↑ а б Полонська-Василенко, Н. (1964). Історичні підвалини УАПЦ (PDF). Рим. с. 96.
  5. ↑ «Просвіта» на Полтавщині в добу Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р). Українізація церкви й освіти – Новини Полтавщини. np.pl.ua. Процитовано 11 грудня 2018.
  6. ↑ а б “Мусимо устроювати нашу Церкву…”. risu.org.ua. Процитовано 11 грудня 2018.
  7. ↑ а б в Балягузова, О. Стан православної церкви у 1917-1920 рр.: український та регіональний аспекти (PDF) (укр.).
  8. ↑ Ульяновський, В. (1997). Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української Центральної Ради). Київ: Либідь. с. 26.
  9. ↑ Гудзик, Клара (4 липня, 2003). Крок до автокефалії. День.
  10. ↑ Церковний рух. unr.memory.gov.ua (укр.). Процитовано 15 грудня 2018.
  11. ↑ Закон УНР про автокефалію Української Церкви — Карпатська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви. keuapc.org. Процитовано 15 грудня 2018.
  12. ↑ УАПЦ: історія становлення і розвитку. www.religion.in.ua. Процитовано 15 грудня 2018.
  13. ↑ O.Subtelny_Ukraine_A_History.htm. shron1.chtyvo.org.ua. Процитовано 15 грудня 2018.
  14. ↑ Заява Архиєрейського Собору УАПЦ щодо питання об’єднання Українського Православ’я. risu.org.ua. Процитовано 13 грудня 2018.
  15. ↑ Лист до Патріарха Константинопольського Варфоломея (2009). risu.org.ua. Процитовано 13 грудня 2018.
  16. ↑ Українська Православна Церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 13 грудня 2018.
  17. ↑ Константинополь дав "зелене світло" створенню української помісної церкви, Київський патріархат і УАПЦ вже підписали звернення. www.unian.ua (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  18. ↑ Українська Православна Церква Київський Патріархат (УПЦ КП). www.cerkva.info. Процитовано 13 грудня 2018.
  19. ↑ Діяння Першого помісного собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р. church.net.ua (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  20. ↑ Богослов Кирило Говорун: Є дуже великий ризик, що від УПЦ МП підуть не просто парафії, а навіть єпархії. glavcom.ua (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  21. ↑ Джерело з Синоду УПЦ (МП): Наші архієреї не віддадуть самостійності. Церква.info.
  22. ↑ Стріха, Максим (2 грудня, 2010). Тож яку державу вони будують?. День.
  23. ↑ Драбинко, Олександр. Українська автокефалія як моральний виклик. LB.ua (укр.).
  24. ↑ Рада просить Вселенського патріарха Варфоломія надати автокефалію православній церкві в Україні. www.unian.ua (укр.). Процитовано 12 грудня 2018.
  25. ↑ Світовий Конґрес Українців закликає Вселенського Патріарха надати автокефалію Православній Церкві в Україні - Новини - Світовий Конґрес Українців. www.ukrainianworldcongress.org. Процитовано 12 грудня 2018.
  26. ↑ Вселенський Патріархат прийняв до розгляду питання надання автокефалії УПЦ - 22.04.2018 23:00 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 12 грудня 2018.
  27. ↑ Рада схвалила звернення до патріарха Варфоломія про автокефалію української церкви. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 грудня 2018.
  28. ↑ Звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 12 грудня 2018.
  29. ↑ Порошенко отримав від УПЦ КП та УАПЦ звернення до Вселенського патріарха. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 грудня 2018.
  30. ↑ Вселенський патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії УПЦ – Порошенко. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 грудня 2018.
  31. ↑ Делегація Синоду Вселенського Патріархату відвідує Помісні Церкви для представлення українського питання. risu.org.ua. Процитовано 12 грудня 2018.
  32. ↑ Вселенський Патріарх: Москва приєднала українську церкву неканонічно - 02.07.2018 01:21 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 12 грудня 2018.
  33. ↑ Зустріч з Кирилом не вплинула на рішення Варфоломія надати автокефалію українській церкві - представник патріарха. ТСН.ua (укр.). 31 серпня 2018. Процитовано 12 грудня 2018.
  34. ↑ Собор у Стамбулі: Вселенський патріарх нагадав про московське самоуправство щодо Київської митрополії. hromadske.ua (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  35. ↑ Собор у Стамбулі: Константинопольська церква може надавати автокефалію без згоди інших церков. hromadske.ua (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  36. ↑ Ближче до Томосу: Вселенський патріарх призначив екзархів у Києві. BBC News Україна (en-GB) . 7 вересня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  37. ↑ а б Порошенка на Об'єднавчому соборі посадили у "президію". www.pravda.com.ua. Процитовано 15 грудня 2018.
  38. ↑ Ο Οικουμενικός Θρόνος και η Εκκλησία της Ουκρανίας (PDF). http://orthodoxia.info.
  39. ↑ Документи говорять - Синодальне управління військового духовенства. suvd.com.ua. Процитовано 13 грудня 2018.
  40. ↑ Announcement (11/10/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (амер.). Процитовано 13 грудня 2018.
  41. ↑ Томос для України: повний текст історичного рішення Константинополя. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  42. ↑ Україна та Вселенський Патріархат підписали Угоду про створення незалежної української Церкви. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 13 грудня 2018.
  43. ↑ Порошенко і Варфоломій підписали угоду про співпрацю: про що в ній йдеться. BBC News Україна (укр.). 3 листопада 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  44. ↑ Рада передала Андріївську церкву Константинополю: що це означає?. BBC News Україна (en-GB) . 18 жовтня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  45. ↑ Вселенський патріархат у Києві: перша служба в Андріївській церкві. BBC News Україна (en-GB) . 13 грудня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  46. ↑ Синод Вселенського патріархату розробив проект статуту для української автокефалії. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 13 грудня 2018.
  47. ↑ На Об'єднавчому соборі зареєструвалися двоє митрополитів УПЦ МП - Драбинко та Шостацький. espreso.tv. Процитовано 15 грудня 2018.
  48. ↑ У Києві розпочався Об’єднавчий Собор Українського Православ’я. www.cerkva.info. Процитовано 15 грудня 2018.
  49. ↑ Головою помісної православної церкви в Україні обраний митрополит УПЦ КП Епіфаній. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 15 грудня 2018.
  50. ↑ Communiqué (25/12/2018). - Announcements - The Ecumenical Patriarchate. www.patriarchate.org (амер.). Процитовано 16 грудня 2018.
  51. ↑ Варфоломій запросив Епіфанія на вручення томосу. www.pravda.com.ua. Процитовано 15 грудня 2018.
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
До 1945
Наддніпрянщина
Галичина
Таврія
До 1770-х
1770—1919
1919—1941
1941—1945
Буковина
Закарпаття
1945—1991
Після 1991
Здобуття автокефалії
Автокефальні
церкви
Нові патріархати
Архієпископії і митрополії
Історичні
Картлійська (V ст. — 1811) · Охридська (1018—1767) · Пецька (1219—1463; 1557—1766) · Тирновська (1235—1393) · Абхазька (XV—1814) · Карловацька (1766—1920) · Чорногорська (1766—1920) · Германштадтська (1864—1919) · Буковинська (1874—1919) · Белградська (1879—1920)
Автономні
церкви
Напівавтономні
церкви:
Історія
Літургія
Інше
* автокефалія не визнається більшістю православних церков
⁂ автокефалія не визнається самою церквою
Правлячі
Митрополити
Білоцерківський Євстратій · Богородський Адріан · Вінницький і Барський Симеон · Вінницький і Брацлавський Роман · Вінницький і Тульчинський Михаїл · Галицький Андрій · Дніпровський і Січеславський Симеон · Донецький і Маріупольський Сергій · Івано-Франківський і Галицький Іоасаф · Київський і всієї України Епіфаній · Луцький і Волинський Михаїл · Львівський Макарій · Львівський і Сокальський Димитрій · Миколаївський і Богоявленський Володимир · Переяславський і Вишневський Олександр · Полтавський і Кременчуцький Федір · Рівненський і Острозький Іларіон · Сімферопольський і Кримський Климент · Тернопільський і Кременецький Нестор · Черкаський і Чигиринський Іоан
Архієпископи
Вишгородський Агапіт · Володимирський і Нововолинський Матфей · Дрогобицький і Самбірський Яків · Житомирський і Поліський Володимир · Кам'янець-Подільський і Новоушицький Герман · Коломийський і Косівський Юліан · Кропивницький і Голованівський Марк · Луганський і Старобільський Лаврентій · Одеський і Балтський Афанасій · Сумський і Охтирський Мефодій · Тернопільський і Бучацький Тихон · Тернопільський і Теребовлянський Павло · Харківський і Ізюмський Афанасій · Харківський і Слобожанський Митрофан · Хмельницький і Шепетівський Павло
Єпископи
Вікарні
Архієпископи
Макарівський Ізяслав · Яготинський Олександр
Єпископи
Білогородський Іоан · Богуславський Арсеній · Бориспільський Авраамій · Васильківський Єфрем · Коломийський Павло · Ольвійський Епіфаній · Слов'янський Всеволод · Фастівський Володимир
Титулярні
Архієпископи
Кіцманський Онуфрій
Єпископи
Боярський Геронтій · Дунаєвецький Марк
На спокої
почесний патріарх¹ Філарет · митрополит Даниїл · архієпископ Даміан · єпископ Адріан
¹у міжцерковному спілкуванні — колишній митрополит Київський


Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Православна_церква_України&oldid=23982069