Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
православна церква - це масло масляне.
Рядок 50: Рядок 50:
[[Категорія:Церкви Рівненської єпархії УПЦ КП]]
[[Категорія:Церкви Рівненської єпархії УПЦ КП]]
[[Категорія:Церкви Рівного]]
[[Категорія:Церкви Рівного]]
[[Категорія:Храми Української православної церкви Київського патріархату]]
[[Категорія:Церкви України]]

Версія за 23:30, 29 січня 2019

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Тинному
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне)
50°36′20″ пн. ш. 26°12′06″ сх. д. / 50.6055611° пн. ш. 26.2019083° сх. д. / 50.6055611; 26.2019083Координати: 50°36′20″ пн. ш. 26°12′06″ сх. д. / 50.6055611° пн. ш. 26.2019083° сх. д. / 50.6055611; 26.2019083
Тип споруди православний храм і пам'ятка архітектури[d]
Розташування Україна Україна, м. Рівне, вул. Тиннівська, 6
Початок будівництва 1884
Кінець будівництва 1889
Стиль єпархіальний
Належність УПЦ КП
Стан пам'ятка архітектури місцевого значення України
Епонім Різдво Пресвятої Богородиці
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне). Карта розташування: Україна
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне)
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне) (Україна)
Мапа
CMNS: Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Вікісховищі

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне) — чинна дерев'яна церква в місті Рівному.

Історія

Перший дерев’яний храм у с. Тинне був побудований у XVI-му столітті. Через ветхість його розібрали. У 1884 почалося будівництво нової дерев’яної церкви на мурованому фундаменті та дзвіниці. Роботами керував священик Юрій Костецький. Богослужіння розпочалися з 1889.

Храм побудовано в єпархіальному стилі з елементами українського бароко. Хрещатий у плані, одноповерховий. Центральна і вівтарна частини одновисотні. З обох сторін до вівтаря прилягають захристії. З півночі та півдня до бічних рамен є додаткові входи. До західної стіни бабинця прибудована вежа-дзвіниця в традиційному для ХІХ-го століття московському стилі. Куполи храму і дзвіниці виконані в українському стилі. Під час реставраційних робіт їх було перекрито металом. Іконостас бароковий.

Під час Другої світової війни, 16 квітня 1943, після бомбардування, пожежею було знищено всю вулицю Куток, але приміщення церкви не постраждало. У лютому 1944 куполи храму було пошкоджено мінометним вогнем.

За всі роки існування церкву жодного разу не закривали.

До війни церкву не встигли закрити, у війну теж не чіпали, – розповідає Марія Гнатівна (Марія Міськова, очевидиця подій. – ред.). – На Великдень 16 квітня 1943-го німці бомбили Тинне. Бомбили страшенно, бо на Грабовці стояли радянські танки. Люди з пасхальними кошиками, по-святковому одіті, втікали хто куди. Багато військових тоді погинуло, але тиннівчан – ще більше. Увесь Куток навколо церкви вигорів. А церкву Бог оборонив, хоч і подряпало її добряче: на дзвіниці сиділи снайпери, і по них лупили з кулеметів. Як ремонтували купол, то всі бачили діри від крупнокаліберних куль. – Коли знов прийшли червоні, – згадала Марія Гнатівна, – старостою призначили свого донощика. Це і врятувало храм: тільки почнуть закривати, той – відразу до Рівного в обком, і знову відкриють. Потім старосту вночі бандерівці забили. А далі стало якось спокійніше…

На місці давнього, знесеного храму (XVI ст.) зведено поклінний хрест.

На території церкви поховано її першого настоятеля І. Ключковського; ще одного священика, М. Дунаєвського, поховано на місцевому кладовищі. Із 1998 настоятелем храму є протоієрей О. Колесов.

Література

  • Войтович В. Храм : пам’ятки церковної архітектури міста Рівного та його околиць / В. Войтович. – Рівне, 1995. – С. 44.
  • Духовні обереги Рівного: інформаційно-краєзнавчий путівник / Центральна міська бібліотека ім. В. Г. Короленка ; уклад. : Л. Грищук, І. Котигорох. – Рівне, 2018. – С. 12.
  • Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархи : у 2 т. Т. 2. Уезды Ровенский, Острожский, Дубенский / Н. И. Теодорович. – Почаев, 1889. – С. 469.

Посилання