Литвин Володимир Михайлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
→Родина: видалення інформації без джерела |
Goo3 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 144: | Рядок 144: | ||
Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/1/2986712/ Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002]</ref> Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/26/2987217/ Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002]</ref> |
Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/1/2986712/ Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002]</ref> Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/26/2987217/ Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002]</ref> |
||
Сам Литвин згодом згадував про цей інцидент так, що будучи лідером блоку «За єдину Україну!» «Штаб рекомендував мені людей, які підготували від мого імені публікацію. Я її подивився, підправив. Вона вийшла. Через кілька днів у іншому виданні з'явилася стаття, в якій мене звинуватили в плагіаті. Я намагався захищатися, говорив, що це загальноприйнята практика у передвиборчій кампанії. Переконував: невже я через двох сторінок тексту свідомо пішов би на те, щоб в період передвиборної кампанії „передирати“ публікацію? |
Сам Литвин згодом згадував про цей інцидент так, що будучи лідером блоку «За єдину Україну!» «Штаб рекомендував мені людей, які підготували від мого імені публікацію. Я її подивився, підправив. Вона вийшла. Через кілька днів у іншому виданні з'явилася стаття, в якій мене звинуватили в плагіаті. Я намагався захищатися, говорив, що це загальноприйнята практика у передвиборчій кампанії. Переконував: невже я через двох сторінок тексту свідомо пішов би на те, щоб в період передвиборної кампанії „передирати“ публікацію? Якби я хотів привласнити чужу роботу, я б її змінив до невпізнання. Проте мені досі про це нагадують. Це був досить потужний удар по мені, по моїй репутації вченого».[http://focus.ua/country/199102/] |
||
[[2006]] р. за авторства Володимира Литвина вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка<ref>[http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/373182 П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті]</ref>. |
[[2006]] р. за авторства Володимира Литвина вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка<ref>[http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/373182 П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті]</ref>. |
||
| Рядок 158: | Рядок 158: | ||
== Родина == |
== Родина == |
||
Син: Іван Литвин (1989 р.н.) — кандидат в народні депутати в 66 виборчому окрузі<ref name="сів67">[http://antikor.com.ua/articles/14140-25-letnij_syn_eks-spikera_litvina_vmeste_s_papoj_idet_v_deputaty 25-летний сын экс-спикера Литвина вместе с папой идет в депутаты] {{ref-ru}}</ref>, одружений з [[Деркач Андрій Леонідович#Сім'я|Тетяною Деркач]]<ref name="7тшл">[http://vesti-ukr.com/svetskie-vesti/78016-derkach-i-litvin-zhdut-vnuka Деркач и Литвин ждут внука] {{ref-ru}}</ref>. |
Син: Іван Литвин (1989 р.н.) — співвласник [[Рошен|кондитерської корпорації «Рошен»]]<ref>{{Cite web|title=Литвин Володимир Михайлович. Досьє №44/359|url=https://whoswhos.org/120488-litvin-volodimir-mihaylovich-dosye-44-359/|website=Кто есть кто|accessdate=2019-02-23}}</ref>, кандидат в народні депутати в 66 виборчому окрузі.<ref name="сів67">[http://antikor.com.ua/articles/14140-25-letnij_syn_eks-spikera_litvina_vmeste_s_papoj_idet_v_deputaty 25-летний сын экс-спикера Литвина вместе с папой идет в депутаты] {{ref-ru}}</ref>, одружений з [[Деркач Андрій Леонідович#Сім'я|Тетяною Деркач]]<ref name="7тшл">[http://vesti-ukr.com/svetskie-vesti/78016-derkach-i-litvin-zhdut-vnuka Деркач и Литвин ждут внука] {{ref-ru}}</ref>. |
||
Брати: |
Брати: |
||
Версія за 12:43, 23 лютого 2019
_priek%C5%A1s%C4%93d%C4%93t%C4%81ju_Volodimiru_%C4%BBitvinu_(7447960224).jpg)
 Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 4-го скликання | |||
| За єдину Україну! | 14 травня 2002 | — | 25 травня 2006 |
| 6-го скликання | |||
| Блок Литвина | 23 листопада 2007 | — | 6 грудня 2012 |
| 7-го скликання | |||
| Народна партія | 12 грудня 2012 | — | |
|
| |||
Володи́мир Миха́йлович Литви́н (нар. 28 квітня 1956, село Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області) — український політик, голова Адміністрації Президента (1999—2002), голова Верховної Ради України у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року до 6 грудня 2012, доктор історичних наук, професор, дійсний член Національної академії наук України.
Голова Народної партії (з 2004). Герой України (2004).
Учасник подій навколо Помаранчевої революції (2004)[1]. Скандально відомий через звинувачення у причетності до справи Гонгадзе та «касетного скандалу», участь у ратифікації Харківських угод з Російською Федерацією (2010), прийнятті Закону про засади державної мовної політики (2012), «диктаторських законів» (2014). Декілька разів був об'єктом звинувачень у науковому та публіцистичному плагіаті. Входить до складу наукової ради «Українського історичного журналу».
Восени 2016 закликав відновити відносини з Росією і забути про Євросоюз.
Біографічні відомості
Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.
У 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання у 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.
У 1978 — 1986 рр. працював у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка — старшим методистом навчального відділу ректорату, помічником ректора, старшим викладачем історичного факультету.
У 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)»[2].
У 1986—1989 роках — начальник Управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР.
З січня 1989 по вересень 1991 року — відповідальний працівник ЦК Компартії України: лектор, консультант, помічник секретаря ЦК Компартії України.[3]
Від вересня 1991 до липня 1994 року — доцент і докторант історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 1991–1994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.[4]
З липня 1994 по квітень 2002 року працював в Адміністрації Президента України — помічником Президента України, заступником глави Адміністрації Президента України, першим помічником Президента України. З листопада 1999 року — глава Адміністрації Президента України.[5] З серпня 1994 року за пропозицією Олександра Разумкова Литвин став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.[4]
У 1995 захистив дисертацію на ступінь доктора історичних наук за власною книгою «Політична арена України: особи та виконавці» під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)». З 1997 року — член-кореспондент Національної академії наук України. З 2003 року — дійсний член НАНУ.
Почесний доктор Харківського національного університету внутрішніх справ (2009)[6].
У 2002—2006 роках — народний депутат України, Голова Верховної Ради України.
З травня 2006 по травень 2009 року — віце-президент Національної академії наук України. З вересня 2006 року — завідувач кафедри Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У вересні 2007 року обраний народним депутатом України, а в грудні 2008 року — Головою Верховної Ради України.
З 2012 по 2014 рр. — народний депутат України VII скликання. Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони.[7]
З 2014 року — народний депутат України VIII скликання, член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.
Політична діяльність
Глава Адміністрації Президента
З листопада 1995 р. — заступник глави Адміністрації Президента, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.
У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.
У цей час очолював ТСК з питань моніторингу реалізації законодавства про вибори Президента України (2004).
Відіграв важливу роль під час Помаранчевої революції. З цього приводу президент Польщі Олександр Квасневський сказав:
|
…Принципова позиція українського парламенту і особисто Володимира Литвина допомогла конфліктуючим сторонам «конституційно вийти з кризи.»[8] | 
|
У червні 2004 року став лідером Народної аграрної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2 % голосів і до парламенту не потрапили.
Повернення Литвина у велику політику
.png)
Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності[9], пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з'являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.
9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі[10].
У першому турі президентських виборів 17 січня 2010 Володимир Литвин отримав 2,35 % голосів. Найбільшу підтримку Литвин здобув у Рівненській області (7,1 %) i Житомирській області (7,0 %).
27 квітня 2010 року (як і решта «Блоку Литвина») голосував за ратифікацію Харківських угод.
4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною Радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики», хоча парламентська фракція очолюваної ним «Народної партії» підтримала закон майже в повному складі[11]. Однак вже 31 липня підписав мовний законопроект посилаючись на «безвихідь».[12]
На виборах до Верховної Ради 2012 року обраний народним депутатом від округу № 65[13]. Голова Комітету Верховної ради з питань національної безпеки і оборони. 16 січня 2014 року проголосував за сумнозвісні закони про диктатуру, але згодом просив вважати свій голос недійсним[14], підтримав Постанову про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України[15], та підтримав Постанову про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень[16].
З 27 листопада 2014 року — народний депутат України 8-го скликання.
Заява щодо відносин з Євросоюзом і Росією
У вересні 2016 року ЗМІ опублікували «думки вслух» В. Литвина. Зокрема, він вважає, що «від відносин з Євросоюзом ми нічого не отримуємо, а від того, що розірвали їх [стосунки] з Росією, багато чого втрачаємо.» Також: «Я думаю, тут спрацьовує таке питомо українське: сподобатися тим, хто багатший, більш цивілізованим країнам.»[17]
20 жовтня 2017 року Володимир Литвин повідомив з трибуни Верховної Ради України про своє рішення вийти зі складу депутатської групи «Воля народу»[18].
Скандали
Звинувачення у плагіаті
19 січня 2002 р. Володимир Литвин опублікував у газеті «Факты и комментарии» статтю «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». За кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще 1999 р. для журналу «Foreign Policy»[19][20].
Вже 1 лютого Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Втім, журналісти Української правди відмітили, що посилань на оригінал статті, істотних скорочень, притаманних реферату, в статті Литвина порівняно зі статтею Каротерса не виявлено.[21] Пізніше Литвин заявив, що Каротерс не має до нього претензій, але Каротерс спростував цю заяву.[22]
Сам Литвин згодом згадував про цей інцидент так, що будучи лідером блоку «За єдину Україну!» «Штаб рекомендував мені людей, які підготували від мого імені публікацію. Я її подивився, підправив. Вона вийшла. Через кілька днів у іншому виданні з'явилася стаття, в якій мене звинуватили в плагіаті. Я намагався захищатися, говорив, що це загальноприйнята практика у передвиборчій кампанії. Переконував: невже я через двох сторінок тексту свідомо пішов би на те, щоб в період передвиборної кампанії „передирати“ публікацію? Якби я хотів привласнити чужу роботу, я б її змінив до невпізнання. Проте мені досі про це нагадують. Це був досить потужний удар по мені, по моїй репутації вченого».[4]
2006 р. за авторства Володимира Литвина вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка[23].
За даними газети «2000» 2008 р. на форумі «Європа — Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю «Новый кризис опаснее чумы и мировой войны» російського професора Сергія Капіци (опубліковане 12 лютого 2008 р. у виданні «Известия»). При цьому, жодного разу про росіянина український політик не згадав.[24]
Звинувачення у причетності до справи Георгія Ґонґадзе
17 січня 2006 Деснянський районний суд Києва задовольнив позов голови Верховної Ради Володимира Литвина до колишнього майора президентської охорони Миколи Мельниченка про захист честі і гідності. Суд зобов'язав Мельниченка у 15-денний термін на прес-конференції спростувати поширену ним інформацію і вибачиться перед Литвином за завдану моральну шкоду.[25][26] У 2011 році Володимир Литвин знову звернувся до суду із проханням зобов'язати М.Мельниченка спростувати на прес-конференції для засобів масової інформації поширену ним неправдиву інформацію про його, начебто, причетність до справи Георгія Гонгадзе, а також публічно вибачитися за завданий моральний збиток.[27] Володимир Литвин є однією з осіб, яку підозрюють у причетності до справи Георгія Ґонґадзе. Закиди щодо цього неодноразово лунали від колишнього майора президентської охорони Миколи Мельниченка[28], генерала МВС Олексія Пукача[29], колишнього депутата Олександра Мороза[30] та інших.
Закон «Про засади державної мовної політики»
3 липня 2012 року у Верховній Раді України з порушеннями прийняли Закон «Про засади державної мовної політики» у другому читанні. Володимир Литвин як спікер парламенту після голосування пообіцяв, що не підписуватиме документ[31]. Однак 31 липня він порушив свою обіцянку і підписав законопроект[32], який згодом набув чинності. Ці події стали причиною різкої критики політика з боку громадськості. Зокрема активісти кампанії «Займіться ділом, а не язиком!», ще у травні попередивши Литвина про можливі наслідки для нього у разі голосування фракції Народної партії та підписання Литвиним як спікером документу[33], почали проти політика поширення листівок у рамках кампанії «Помста за розкол країни». Під час двох антиагітаційних поїздок 18 червня та 25—26 серпня активістам перешкоджали та на них нападали невідомі, міліція, місцеві чиновники, молодики, що належать до організацій, пов'язаних з Володимиром Литвиним[34][35][36]. Найвідомішим став напад брата Петра Литвина на ринку у Новоград-Волинському[37], після якого Володимир Литвин заявив, що ще більше «заповажав» свого брата.[38]
Родина
Син: Іван Литвин (1989 р.н.) — співвласник кондитерської корпорації «Рошен»[39], кандидат в народні депутати в 66 виборчому окрузі.[40], одружений з Тетяною Деркач[41].
Брати:
- Микола Литвин, колишній голова Державної прикордонної служби України, генерал армії України;
- Петро Литвин, командир 8 армійського корпусу.
Праці
Автор понад 430[42] наукових праць і книжок, зокрема —
- «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),
- «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),
- «Україна на межі тисячоліть (1991—2000)» (2000 р.),
- «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.)» (2001 р.),
- «Україна: хроніка поступу (1991—2001)» (2001 р.),
- «Вимір історією» (2002 р.),
- «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).
Нагороди
- Командорський хрест із зіркою ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)[43][44]
- Звання Герой України з врученням ордена Держави (9 грудня 2004 року) — за визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку державного будівництва, реформуванні політичної системи, утвердження ідеалів громадянської єдності та злагоди в суспільстві[45]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28 квітня 2011) — за видатні особисті заслуги в галузі державного будівництва, багаторічну плідну законотворчу та громадсько-політичну діяльність[46]
- Заслужений діяч науки і техніки України (26 листопада 1998 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток наукових досліджень, зміцнення науково-технічного потенціалу України та з нагоди 80-річчя Національної академії наук України[47]
- Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1 грудня 1999 року) — за серію монографій «Українська фалеристика та боністика»[48]
- Орден Дружби (Російська Федерація, 2011) — за значний вклад у розвиток та укріплення відносин дружби та співробітництва між Російською Федерацією та Україною[49]
Закордонні візити
- 2003, 26-29 травня — візит до Японії як голови Верховної Ради України.
- 2011, березень — візит до Японії як голови Верховної Ради України.
У культурі
Володимир Литвин став прототипом персонажу Пана Листвина в українському мультсеріалі Казкова Русь.
Див. також
Примітки
- ↑ Володимира Литвина називали головним миротворцем помаранчевої революції.
- ↑ Вісник НАН України, 2006, № 4
- ↑ Литвин Владимир. Процитовано 24 вересня 2015.
- ↑ а б Литвин рассказал, чем зарабатывал на жизнь в голодных 90-ых(рос.)
- ↑ Литвин Владимир. Процитовано 24 вересня 2015.
- ↑ В. Литвин став почесним доктором Харківського національного університету внутрішніх справ (рос.)
- ↑ Довідка: Литвин Володимир Михайлович. dovidka.com.ua. Процитовано 24 вересня 2015.
- ↑ Для тех, кто стоял на сцене майдана, годовщина «оранжевой» революции стала, к сожалению, лишь... fakty.ua. Процитовано 15 жовтня 2015.
- ↑ Литвин повертається в науку. Львівська газета. 10.5.2006. Процитовано 9.12.2008.
- ↑ Литвин — спікер. УНІАН. 9.12.2008. Процитовано 9.12.2008.
- ↑ Литвин оголосив про відставку. Українська правда (укр.). 4 липня 2012. Процитовано 4 липня 2012.
- ↑ Литвин пожалівся на «безвихідь» і підписав «мовний» закон — Голос Америки, 31.07.2012.
- ↑ Результати голосування по одномандатному виборчому округу № 65 // Офіційний сайт ЦВК
- ↑ Результати поіменного голосування за проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) — за основу і в цілому
- ↑ Поіменне голосування про прийняття в цілому проекту Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України (№4158).
- ↑ [url=http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=3816 Поіменне голосування про проект Постанови про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень (№ 4193) — за основу та в цілому]
- ↑ Нардеп Литвин пропонує відновити відносини з Росією і забути про Євросоюз.
- ↑ Володимир Литвин вирішив вийти з "Волі народу", групу можуть розпустити. ukranews.com. Українські новини. 20 жовтня 2017.
- ↑ Автора!!! (інтерв’ю з Томасом Карозерсом). Дзеркало тижня, №4 (379), 2-8 лютого 2002. Процитовано 18.9.2007.
- ↑ Саша Волкова, Лілія Уліткіна, Влад Михненко. Литвин — краде по дрібницях. Поки що лише статті. Українська правда, 25.01.2002
- ↑ Литвин офіційно зізнався у плагіаті. Українська правда, 01 лютого 2002
- ↑ Люба Шара. Каротерс знову спіймав Литвина на брехні. Юстас Алексу: люди вашої професії горять на дрібницях. Українська правда, 26 лютого 2002
- ↑ П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті
- ↑ Олексій Гарань. Плагіатор — моральний авторитет для Академії наук, Інтера, ДТ? Блоги УП, 03 квітня 2008
- ↑ [1]
- ↑ [2]
- ↑ [3]
- ↑ Роль В. Литвина у вбивстві Г. Гонгадзе. lytvyn.net. 10.02.2012. Процитовано 9.01.2012.
- ↑ Пукач настаивает на причастности Кучмы и Литвина к убийству Гонгадзе. УНІАН, 12.01.2015
- ↑ Мороз: Литвин має безпосереднє відношення до вбивства Гонгадзе. Українська правда, 10 грудня 2009
- ↑ Литвин не підпише мовного закону — iPress.ua
- ↑ Литвин підписав мовний закон — Українська правда
- ↑ Громадські активісти — Партії Регіонів: Ви нам російську, а ми вам пониження рейтингів — Сайт «Майдан»
- ↑ В Новоград-Волинському міліція збирається затримати активістів Громадянського руху «Відсіч» за поширення листівок проти Литвина — Сайт «Майдан»
- ↑ Кампанія «Помста за розкол країни» оголошує мобілізацію добровольців для поїздки на округ Литвина — Сайт «Майдан»
- ↑ Активістів побили за листівки проти Литвина, а потім ще й у міліції — Українська правда
- ↑ Напад на захисників мови очолював особисто брат Литвина — Відсіч — Експрес
- ↑ Литвин «заповажав» брата, який побив активістів на Житомирщині — Українська Правда
- ↑ Литвин Володимир Михайлович. Досьє №44/359. Кто есть кто. Процитовано 23 лютого 2019.
- ↑ 25-летний сын экс-спикера Литвина вместе с папой идет в депутаты (рос.)
- ↑ Деркач и Литвин ждут внука (рос.)
- ↑ В. М. Литвин Профіль на UBR
- ↑ Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 705. (італ.)
- ↑ Папа Римський видав ордени Литвину, Радченку, Дагаєву і т.д. Українська правда. Процитовано 10 квітня 2018.
- ↑ Указ Президента України № 1459/2004 від 9 грудня 2004 року «Про присвоєння В. Литвину звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України № 510/2011 від 28 квітня 2011 року «Про нагородження В. Литвина орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Указ Президента України № 1312/98 від 26 листопада 1998 року «Про відзначення нагородами України працівників Національної академії наук України»
- ↑ Указ Президента України № 1513/99 від 1 грудня 1999 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1999 року»
- ↑ Голову Верховної Ради України Володимира Литвина нагороджено Орденом дружби // Офіційний сайт Верховної Ради України, 16.05.2011
Джерела та література
- В. А. Смолій. Литвин Володимир Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 172. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Посилання
- narodna.org.ua — офіційний сайт Народної партії
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
- Олексій Толочко, Наталя Яковенко, «Потрапили в історію», Критика. №7—8, 2006 рік. — Критичний аналіз наукової творчості Володимира Литвина.
- Литвин: Вимір зрадою. 27 квітня 2010. (Київ, 2012)
|
| Попередник: | Голова Верховної Ради України 9 грудня 2008 — 6 грудня 2012 |
Наступник: |
| Олександр Лавринович | Володимир Рибак |
| Попередник: | Голова Верховної Ради України 28 травня 2002 — 25 травня 2006 |
Наступник: |
| Іван Плющ | Олександр Мороз |
| |||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
| |||||
| ||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Народились 28 квітня
- Народились 1956
- Викладачі Київського університету
- Випускники історичного факультету Київського університету
- Випускники Дніпровського університету
- Герої України — кавалери ордена Держави
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Командори із зіркою ордена Святого Григорія Великого
- Заслужені діячі науки і техніки України
- Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки
- Глави Адміністрації Президента України
- Голови Верховної Ради України
- Кандидати в президенти України (2010)
- Депутати, які голосували за диктаторські закони 16 січня
- Народні депутати України 8-го скликання
- Політики України
- Народні депутати України 4-го скликання
- Народні депутати України 6-го скликання
- Народні депутати України 7-го скликання
- Дійсні члени НАН України
- Академіки Національної академії правових наук України
- Науковці Київського університету
- Випускники Київського університету
- Уродженці Слободи-Романівської
- Справа Гонгадзе
- Лауреати премії імені Богдана та Левка Лепких
- Члени Народної партії (Україна)
- Члени РНБО
- Члени конституційних комісій в Україні
- Доктори історичних наук