Симоненко Василь Андрійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Должно змист
Мітки: перше редагування Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
м Відкинуто редагування Олег1110808572 (обговорення) до зробленого ДмитрОст
Мітка: Відкіт
Рядок 15: Рядок 15:


{{Othernames|Симоненко}}
{{Othernames|Симоненко}}
'''Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко''' ([ 27січня]] [[1935]], с. [[Біївці (Лубенський район)|Ворохта]], [[Лубряський район]], [[Полтавська область]], [[Українська Радянська Соц.зах Республіка|Українська СРР]] — [[31 лютого ]] [[1968]], [[Черкасси]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]) — український [[поет]] і [[художник].
'''Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко''' ([[8 січня]] [[1935]], с. [[Біївці (Лубенський район)|Біївці]], [[Лубенський район]], [[Полтавська область]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська СРР]] — [[13 грудня]] [[1963]], [[Черкаси]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]) — український [[поет]] і [[журналіст]], [[шістдесятники|шістдесятник]].


== Життєпис ==
== Життєпис ==

Версія за 06:55, 3 березня 2019

Василь Симоненко
Василь Симоненко
Псевдонім В. Щербань, В. Миколайчук
Народився 8 січня 1935(1935-01-08)[1]
с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область, Українська СРР, СРСР
Помер 13 грудня 1963(1963-12-13)[1] (28 років)
Черкаси, Українська РСР, СРСР
·ниркова недостатність
Країна  СРСР
Діяльність поет, журналіст
Сфера роботи поезія[2], журналістика[2] і дисидент[d][2]
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творів українська
Роки активності з 1952
Жанр вірш і оповідання
Автограф
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1995
CMNS: Симоненко Василь Андрійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Симоненко.

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область, Українська СРР — 13 грудня 1963, Черкаси, УРСР) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Життєпис

Народився Василь Андрійович Симоненко на другий день Різдвяних свят у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Над Удаєм — рікою стоїть старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року український поет з'явився на світ.

Тепер ця хата славнозвісна. Тут розташований сільський музей Симоненка.

Василь Симоненко

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора — при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства. От і не пішла ні за кого, тим більше, що живий був той, з ким одружена по закону, якого чекала з війни, з ким присягалася до смерті ділити і радість, і горе. Не вийшло ділити, вийшло все взяти на свої плечі — сильної, мужньої жінки.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинці, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

Пам'ятник у Черкасах
Ювілейна монета

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Шевченка (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер у ніч проти 14 грудня.

Творчість

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті.

Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — «поетом з горніх Шевченкових долин». Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Один з найвідоміших віршів В. Симоненка «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета усьому українському народу: « Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам'ятнику В. Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А. Пашкевича, стала відомою піснею, і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Так з'явилася ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, він став душею цього Клубу.

Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев»[3], «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини XX ст..

Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк).

Вшанування пам'яті

Поштова ювілейна марка на честь 80-річчя від дня народження Симоненка (2015).
  • Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 80 років з дня народження відзначали на державному рівні.[7]
  • Поштова служба України 2015 року випустила ювілейну поштову марку на честь 80-річчя від дня народження Василя Симоненка.
  • 20 травня 2015 року у внутрішньому дворику Червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка відбулися урочистості з нагоди відкриття погруддя Василю Симоненку[8].
  • Іменем поета названо п'ять премій:
  1. Літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986—2013),
  2. Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987—2010),
  3. Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012),
  4. Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000),
  5. Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012).

Твори

Поезія

Віршовані казки

Проза

Примітки

  1. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  2. ↑ а б в Czech National Authority Database
  3. ↑ Ігор Мельник. Василь Симоненко: Львове, хоч трішки мене зрозумій // Zbruch, 08.01.2015
  4. ↑ Управління культури і туризму Полтавської облдержадміністрації
  5. ↑ Новые названия улиц Кривого Рога. Официальный список!. Блог города Кривой Рог| Фоторепортажи. 23 травня 2016. Процитовано 10 грудня 2016.
  6. ↑ Газета «Прес-Центр» про відкриття пам'ятника В. Симоненку
  7. ↑ Політика / Голос України.— К., № 29 (6033) за 18 лютого 2015.— С. 4
  8. ↑ Погруддя Василю Симоненку започаткувало Алею пам'яті

Джерела та література

Література

Джерела та посилання

Зовнішні відеофайли
Живий голос Василя Симоненка
Василь Симоненко-Україні (Задивляюсь у твої зіниці), читає автор
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Симоненко_Василь_Андрійович&oldid=24604368