Люблінська угода: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
українська вікіпедія??? дідька з два... |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
Влітку [[1944]] року [[Микита Хрущов]], котрий очолював ЦК [[КП(б)У]] і Раду Народних Комісарів [[УРСР]], зробив спробу приєднати до УРСР [[Підляшшя]], [[Холмщина|Холмщину]] і [[Надсяння]]. Була навіть складена карта Холмської області. Але Кремль відхилив ці пропозиції, оскільки вже було сформовано інше бачення післявоєнного устрою Європи. |
Влітку [[1944]] року [[Микита Хрущов]], котрий очолював ЦК [[КП(б)У]] і Раду Народних Комісарів [[УРСР]], зробив спробу приєднати до УРСР [[Підляшшя]], [[Холмщина|Холмщину]] і [[Надсяння]]. Була навіть складена карта Холмської області. Але Кремль відхилив ці пропозиції, оскільки вже було сформовано інше бачення післявоєнного устрою Європи. |
||
9 вересня 1944 року була підписана «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР»<ref>[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/616_065 Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР]</ref>, з якої переселення і почалося. З боку |
9 вересня 1944 року була підписана «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР»<ref>[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/616_065 Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР]</ref>, з якої переселення і почалося. З боку Польської республіки угоду підписав голова ПКНВ Едвард Осубка-Моравський, з українського — голова [[Рада Народних Комісарів УРСР|Ради Народних Комісарів УРСР]] [[Микита Хрущов]]. Угодою було передбачено переселення на територію УРСР всіх українців, що проживали в Холмському, Грубешівському, Томашевському, Любачівському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостовському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах. Це торкалося також інших районів Польської республіки, де були українці, які хотіли переселитися з території Польщі до Української РСР, а також евакуації до Польщі всіх поляків і євреїв, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, проживали в УРСР і виявили бажання переселитися. В угоді підкреслювалося, що евакуація є добровільною і тому примушення не може бути застосовано ні прямо, ні побічно. Термін проведення евакуації встановлювався з 15 жовтня 1944-го по 1 лютого 1945 року. На вимогу однієї з сторін цей термін міг бути продовжений за взаємною згодою. |
||
Угода містила також таємну частину — детальну інструкцію виконання, яка була переказана польському уряду 22 вересня 1944 р. представником СРСР при ПНВК — генералом [[Булганін Микола Олександрович|Миколою Булганіним]]. |
Угода містила також таємну частину — детальну інструкцію виконання, яка була переказана польському уряду 22 вересня 1944 р. представником СРСР при ПНВК — генералом [[Булганін Микола Олександрович|Миколою Булганіним]]. |
||
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
Люблінською угодою імітувалося встановлення кордону між двома народами — українським і польським. Москва неначе залишалася осторонь. Українці не хотіли їхати в «радянський рай», поляки не хотіли залишати Україну, багато хто вважав що вони і так на відвічно польській території, а [[Львів]] – польське місто. |
Люблінською угодою імітувалося встановлення кордону між двома народами — українським і польським. Москва неначе залишалася осторонь. Українці не хотіли їхати в «радянський рай», поляки не хотіли залишати Україну, багато хто вважав що вони і так на відвічно польській території, а [[Львів]] – польське місто. |
||
У Варшаві, Києві і Москві зрозуміли, що Люблінська угода не отримала масового схвалення ні з боку українського, ні з боку польського населення. І з кінця літа — початку осені [[1945]]-го вирішили перейти до застосування винятково примусових заходів стосовно переселень. За офіційною статистикою до жовтня [[1946]] року з |
У Варшаві, Києві і Москві зрозуміли, що Люблінська угода не отримала масового схвалення ні з боку українського, ні з боку польського населення. І з кінця літа — початку осені [[1945]]-го вирішили перейти до застосування винятково примусових заходів стосовно переселень. За офіційною статистикою до жовтня [[1946]] року з Української РСР до Польської республіки було переселено 812 688 осіб, а з Польщі в [[УРСР]] за станом на березень [[1947]]-го переселили 472 635 осіб.<ref>http://ua.for-ua.com/ukraine/2007/09/09/080019.html</ref> |
||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
Версія за 05:07, 29 березня 2019
Люблінська угода — угода про українсько-польське територіальне розмежування від 9 вересня 1944 року.
Влітку 1944 року Микита Хрущов, котрий очолював ЦК КП(б)У і Раду Народних Комісарів УРСР, зробив спробу приєднати до УРСР Підляшшя, Холмщину і Надсяння. Була навіть складена карта Холмської області. Але Кремль відхилив ці пропозиції, оскільки вже було сформовано інше бачення післявоєнного устрою Європи.
9 вересня 1944 року була підписана «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР»[1], з якої переселення і почалося. З боку Польської республіки угоду підписав голова ПКНВ Едвард Осубка-Моравський, з українського — голова Ради Народних Комісарів УРСР Микита Хрущов. Угодою було передбачено переселення на територію УРСР всіх українців, що проживали в Холмському, Грубешівському, Томашевському, Любачівському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостовському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах. Це торкалося також інших районів Польської республіки, де були українці, які хотіли переселитися з території Польщі до Української РСР, а також евакуації до Польщі всіх поляків і євреїв, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, проживали в УРСР і виявили бажання переселитися. В угоді підкреслювалося, що евакуація є добровільною і тому примушення не може бути застосовано ні прямо, ні побічно. Термін проведення евакуації встановлювався з 15 жовтня 1944-го по 1 лютого 1945 року. На вимогу однієї з сторін цей термін міг бути продовжений за взаємною згодою.
Угода містила також таємну частину — детальну інструкцію виконання, яка була переказана польському уряду 22 вересня 1944 р. представником СРСР при ПНВК — генералом Миколою Булганіним.
Люблінською угодою імітувалося встановлення кордону між двома народами — українським і польським. Москва неначе залишалася осторонь. Українці не хотіли їхати в «радянський рай», поляки не хотіли залишати Україну, багато хто вважав що вони і так на відвічно польській території, а Львів – польське місто.
У Варшаві, Києві і Москві зрозуміли, що Люблінська угода не отримала масового схвалення ні з боку українського, ні з боку польського населення. І з кінця літа — початку осені 1945-го вирішили перейти до застосування винятково примусових заходів стосовно переселень. За офіційною статистикою до жовтня 1946 року з Української РСР до Польської республіки було переселено 812 688 осіб, а з Польщі в УРСР за станом на березень 1947-го переселили 472 635 осіб.[2]
Див. також
- Виселення українців з Польщі до УРСР
- Радянсько-польський договір (1945)
- Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року
- Операція «Вісла»
- Різня в Сагрині