Далмація: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 179: Рядок 179:


[[Категорія:Історичні області Європи]]
[[Категорія:Історичні області Європи]]
[[Категорія:Хорватія]]
[[Категорія:Географія Хорватії]]
[[Категорія:Центральна Європа]]
[[Категорія:Центральна Європа]]

Версія за 17:14, 16 квітня 2019

Далмація
Dalmacija
—  Історичний регіон Хорватія  —
Прапор
Прапор		 Герб Далмація }}}
Герб
Країна Хорватія
Найбільше місто Спліт
Площа 2
 - Повна 12,158 км²
Населення (2011)
 - Усього 852,068
Розташування Далмація
Розташування Далмація
Мапа


Далма́ція (хорв. Dalmacija , лат. Dalmatia) — історична область на північному заході Балканського півострова, на узбережжі Адріатичного моря. Розташована між островом Раб (Хорватія) на північному заході і затокою Котор (Чорногорія) на південному сході.

Загора (приморська долина), має ширину від п'ятдесяти кілометрів на півночі до декількох кілометрів на півдні. Боснія має декілька кілометрів узбережжя на півдні Далмації.

Визначення

В давнину історична Далмація була значно більшою, ніж теперішня Далмація, вона мала протяжність від Істрії до Албанії. Далмація має значення не тільки географічне, але і загальне: громада зі спільною культурою і типами поселень, спільною східною частиною Адріатичного моря з вузьким узбережжям, середземноморським кліматом, склерофільною рослинністю Іллірійської провінції, Адріатичною карбонатною платформою, і карстовою геоморфологією.

Південна частина історичної Далмації, затока Котор, є не частиною сучасної хорватської Далмації, а частиною Чорногорії.

Географія

Велику частину краю займають Дінарські Альпи, що йдуть з північного заходу на південний схід.

На узбережжі клімат середземноморський, далі від узбережжя помірно континентальний. В горах зими морозні і сніжні, а літо спекотне і сухе. В південній частині зими м'якші.

За багато сторіч ліса були вирубані і замінені чагарниками і пустовщинами. Існує вічнозелена рослинність на узбережжі.

Ґрунти бідні, крім тих що на рівнинах, де родючі ґрунти і тепле літо надають можливість для землеробства. Головні культури -— маслини і виноград.

Джерел електроенергії не вистачає. В електроенергетиці в основному використовуються ГЕС. Є значні родовища бокситів.

Найбільші далматинські гори — Динара, Мосор, Свилая, Мосець, Біоково, Козяк.

Найбільші острови — Дугі-Оток, Углян, Пашман, Брач, Хвар, Корчула, Вис, Ластово і Млет. Річки — Зрманя, Крка, Цетіна і Неретва.

Адріатичне море має добру якість води[1], маючи величезну кількість заток, островів і каналів, Далмація — привабливе місце для морських перегонів і морського туризму.

Далмація також має декілька національних парків, які є туристичними об'єктами: карстова річка Пакленица, архіпелаг Корнати, пороги Крка і острів Млєт.

Адміністративний поділ

Історія Далмації
Портал «Далмація»

Далмація сьогодні поділена між Хорватією, Чорногорією і Боснією. Чорногорія володіє півднем краю, навколо Котору, Боснія володіє короткою прибережною смугою навколо міста Неум. Найбільшою частиною Далмації володіє Хорватія яка складається з чотирьох округів, головні міста яких Задар, Шибеник, Спліт і Дубровник. Інші великі міста в хорватській Далмації — Біоград, Каштела, Син'ї, Солін, Оміш, Кнін, Меткович, Макарска, Трогир, Плоце, Трилж і Імотські.

Історія

Докладніше: Історія Далмації

Античність

Докладніше: Далмація (Римська провінція)
Провінція Далмація, Римська імперія

Назва Далмація походить від імені іллірійського племені далматів які жили в східній частині Адріатичного узбережжя в 1 тисячолітті до Р. Х. Вона була частиною Іллірійського королівства між 4 сторіччям до Р. Х. і Іллірійськими війнами (220, 168 до Р. Х.), коли Римська республіка встановила свій протекторат на південь від річки Неретви. Назва «Далмація» вживалась вірогідно з другої половини 2 століття і безперечно з першої половини 1 століття до Р. Х., межами були річки Крка и Неретва[2]. Вони поступово були включені в римські володіння до заснування римської провінції Іллірик у 32-27 роках до Р. Х.

В 9 році після Р. Х. далмати разом з паннонійцями розпочали низку заколотів[3], але вони були вже остаточно придушенні в 10 році від Р. Х., Іллірія була розділена на дві провінції, Паннонію і Далмацію, які займали велику частину Дінарських Альп, а також східне узбережжя Адріатики.[4] Далмація була місцем народження римського імператора Діоклетіана, який побудував Діоклетіанів палац на місці сучасного Спліта[5]. Під час великої реорганізації Римської імперії в 297 від Р. Х. кордони Далмації були змінені, південна частина району Нарона була відрізана і стала римською провінцією Praevalis (Превалітанія), район Нарона залишився від Будви до річки Цетина,[6], хоч Лібурнія і була частиною Далмації, але вона мала статус окремої адміністративно-територіальної одиниці в античні часи і на початку середньовіччя[7].

Римська Далмація і довколишні землі

Історик Теодор Моммзен писав (в своїй Провінції Римської імперії), що вся Далмація була повністю латинізована в четвертому сторіччі. Тем не менш, аналіз археологічних матеріалів того періоду вказує, що процес латинізації був вельми вибірковим. Хоч міські центри, прибережні й внутрішні, були майже повністю латинізованими, ситуація в сільській місцевості була абсолютно іншою. Попри те, що іллірійці зазнали сильної асиміляції, вони продовжували говорити рідною мовою, вірили у своїх богів і мали власні традиції, підпорядковувались власній соціально-політичній племінній організації, яка була адаптована до римської адміністрації і політичної структури лише в деяких потребах[8].

Після падіння Західної Римської імперії в 476, з початком Великого переселення народів в регіоні урядували готи до 535, коли Юстиніан I приєднав Далмацію до Візантійської імперії, але Лібурнія лишилась в готському володінні як Liburnia Tarsatica. .[9]

Середньовіччя

У 568 від Р. Х., після аварської навали Далмація була зруйнована і спустошена, романомовне населення збереглося лише в укріплених прибережних містах і в гірських районах, на кшталт морлахів. Місцеві мешканці зберегли романську далматинську мову. Після аварів прийшли племена слов'ян, які поселилися в Далмації.


Прибуття слов'ян

Слов'яни розпочали об'єднання своїх племен в потужніші держави. Хорвати контролювали північну і центральну частину Далмації з 10 століття, коли вони заснували незалежне королівство, існувало до 12 століття. Південна частина Далмації була поділена між дрібними князівствами Паганія, Захумл'є, Травунія, Дукля/Зета. Сербська держава Рашка була розширена за рахунок Травунії і Паганії в 10 сторіччі. Захумлє стало васалом новітнього Хорватського королівства на початку 10 століття, Паганія приєдналось до Хорватії в 1050. Після падіння Сербії в другій половині 10 століття, Дукля перебрала на себе лідерство в східній частині регіону створивши в 1077 велике королівство. Хорватське королівство мало свої столичні міста в Далмації: Біачі, Нін, Біоград, Шибеник (заснований, як порт хорватського королівства, в той час коли Візантія контролювала Трогир і Спліт), Кнін, Спліт, Оміш, Кліс, Солін. В 1166–1168 сербський Великий князь Стефан Неманя зайняв південні далматинські князівства.

Суперництво між Венецією, Візантією, Хорватією і Угорщиною

Венеціанська республіка з десятого століття робила кілька спроб взяти під контроль острови і міста-держави Далмації, однак Візантія також зберігала вплив на них. Цей вплив Візантії зник наприкінці одинадцятого століття, коли Королівство Угорщина розширила свій вплив на південь, і Хорватія поступилася своєю незалежністю на користь Угорщини внаслідок підписання Pacta conventa.

13, 14 і 15 століття пройшли в Далмації під знаком суперництва між Венецією і Угорським королівством.

В 1346, Далмація зазнала пандемію чуми. Економічна ситуація погіршилась і міста підпали під вплив Венеції.

Сучасність (1420–1797): венеціансько-турецьке суперництво

Венеціанська республіка контролювала велику частину Далмації з 1420 до 1797, південна частина називалась Албанія Венетська. Венетська мова була Лінгва франка в Середземномор'ї на той час, і це сильно вплинуло на далматинську мову, в меншій мірі на хорватську і албанську.

В 1481 Далмація присягнула на вірність Османській імперії. Це надало свої торгові переваги, такі як доступ до Чорного моря. Дубровницька республіка стала одним з головних конкурентів Венеціанських купців в 15 і 16 сторіччях.

Венеціанська республіка була також однією з найбільш ворожих держав до Османської експансії, і брала участь в багатьох війнах проти неї. Після того як турки узяли під свій контроль внутрішні райони, багато християн, сховалися в прибережних містах Далмації.

Після Великої турецької війни, завдяки тривалому мирному часу Далмація зазнала період економічного і культурного зростання в 18 столітті, була відновлена торгівля і обмін з внутрішніми районами. тмт

Дубровницька республіка

Докладніше: Дубровницька республіка
Дубровницька республіка

Південне місто Дубровник стало де-факто незалежним в 1358 відповідно до Задарського договору, коли Венеція відмовилась від свого сюзеренітету над ним на користь Людвіка І.

Наполеонівські часи

Цей період був раптово перерваний падінням Венеціанської республіки в 1797. Наполеонівські війська окупували край і припинили незалежність Дубровницької республіки, але врятували її від окупації Російською імперією і Чорногорією.

У 1805 році Наполеон створив своє Королівство Італія довколо Адріатичного моря, приєднав до нього колишню венеціанську Далмацію від Істрії до Котору. У 1809 він відокремлює венеціанську Далмацію від королівства Італія і засновує Іллірійські провінції, які були приєднані до Франції, і оголошує свого маршала Николу Жан де Дьо Сульта герцогом Далмації.

Колишня венеціанська Далмація, у складі наполеонівського Королівства Італія в 1805 році.

Правління Наполеона позначилось в Далмації численними війнами, які викликали безліч повстань. З іншого боку, французьке правління сприяло італійському і хорватському національному відродженню, також в області інфраструктури було впроваджено безліч удосконалень, було побудовано або реконструйовано багато доріг. Наполеон звинуватив Мармона, губернатора Далмації, в тому, що на Далмацію було витрачено забагато коштів.


Під владою Відня

Далмація і Хорватія-Славонія (червоний і рожевий) з 1868 до 1918

Згідно з рішеннями Віденського конгресу в 1815 році, Далмація була передана як провінція імператору Австрії. Вона була офіційно відома як Королівство Далмація.

У 1848 роки хорватські національні збори оголосили Народне прохання про скасування кріпацтва і об'єднання Далмації і Хорватії.

В той же час частина населення прибережних міст назвала себе італійським етносом, що породило рух іредентизму, особливо у Задарі, який називається Zara за італійською.

Після Першої Світової війни, Австро-Угорщина розпалась, і Далмація знов була поділена між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія), яка контролювала більшість території, і Італією, яка окупувала невелику частину північної Далмації біля Задара і острови Црес, Лошинь і Ластово.

Після Першої Світової війни

Після 1918 року майже все італійське населення Далмації, яка увійшла до Югославії, емігрувало до Задару. В 1922 році Далматинський регіон Югославії був розділений на дві провінції, округ Спліт (Сплітська область), зі столицею в Спліті, і район міста Дубровник (Дубровницька область), зі столицею в Дубровнику.

В 1929 році була заснована Приморська бановина — провінція Королівства Югославія. Її столицею був Спліт, і вона включала велику частину Далмації і частину сучасної Боснії і Герцеговини. Південна частина Далмації належала Зетській бановині, від затоки Котор до півострова Пельєшац, в тому числі Дубровник.

У 1939 році Приморська Бановина була об'єднана з Савською бановиною (і з дрібними частинами інших бановин), в результаті з'явилась нова провінція — Бановина Хорватія. У 1939 році етнічні хорватські райони Зетської бановини від затоки Котор, в тому числі Пельєшац і Дубровник, були приєднані до Хорватської бановини.

Під час Другої Світової війни в 1941 році, нацистська Німеччина, Італія, Угорщина і Болгарія окупували Югославію і перекраяли кордони. Королівство Італія зайняла частину Далматинського узбережжя, навколо Задару и Спліту, а також багато островів. Багато хорватських земель відійшли до італійського Губернаторства Далмація (назва італійської Далмації). Була утворена нацистська маріонеткова Незалежна Держава Хорватія. Частина Далмації, що залишилась, стала частиною Хорватії.

Далмація в Югославії

Після поразки Італії і Незалежної Держави Хорватії, Далмація була відновлена за Хорватією, точніше, за Народною Республікою Хорватією, частиною Федеративної Народної Республіки Югославії.

Далмація була поділена між трьома федеральними республіками Югославії — майже все відійшло до Хорватії, затока Котор до Чорногорії і невелика частка узбережжя в Неумі до Боснії і Герцоговини.

Коли в 1991 році Югославія розпалася, республіканські кордони стали кордонами міжнародними.

Галерея

Див. також

Посилання

  1. ↑ Republic of Croatia, Ministry of Environmental Protection, Physical Quality and construction (2006)
  2. ↑ S.Čače, Ime Dalmacije u 2. i 1. st. prije Krista, Radovi Filozofskog fakulteta u Zadru, godište 40 za 2001. Zadar, 2003, pages 29,45.
  3. ↑ Charles George Herbermann, The Catholic Encyclopedia: An International Work of Reference (1913)
  4. ↑ M.Zaninović, Ilirsko pleme Delmati, pages 58, 83-84.
  5. ↑ C. Michael Hogan, «Diocletian's Palace», The Megalithic Portal, ed. Andy Burnham, Oct 6, 2007
  6. ↑ D. Mandić, Crvena Hrvatska, pages 68-83
  7. ↑ J.Medini, Provincia Liburnia, Diadora, vol. 9, Zadar, 1980, page 433
  8. ↑ A. Stipčević, Iliri, Školska knjiga Zagreb, 1974, page 70
  9. ↑ I.Mužić, Hrvatska povijest devetoga stoljeća, Naklada Bošković, Split 2006


Джерела


CRO Це незавершена стаття з географії Хорватії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Далмація&oldid=24917972