Симоненко Василь Андрійович

Василь Симоненко
Василь Симоненко
Псевдонім	В. Щербань, В. Миколайчук
Народився	8 січня 1935(1935-01-08) с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область, Українська СРР, СРСР
Помер	13 грудня 1963(1963-12-13) (28 років) Черкаси, Українська РСР, СРСР ·ниркова недостатність
Країна	СРСР
Діяльність	поет, журналіст
Сфера роботи	поезія, журналістика і дисидент
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творів	російська і українська
Роки активності	з 1952
Жанр	вірш і оповідання
Автограф
Премії
Симоненко Василь Андрійович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область, Українська СРР — 13 грудня 1963, Черкаси, УРСР) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Життєпис

Народився Василь Андрійович Симоненко на другий день Різдвяних свят у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Над Удаєм — рікою стоїть старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року український поет з'явився на світ.

Тепер ця хата славнозвісна. Тут розташований сільський музей Симоненка.

Василь Симоненко

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора — при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства. От і не пішла ні за кого, тим більше, що живий був той, з ким одружена по закону, якого чекала з війни, з ким присягалася до смерті ділити і радість, і горе. Не вийшло ділити, вийшло все взяти на свої плечі — сильної, мужньої жінки.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинці, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

Пам'ятник у Черкасах

Ювілейна монета

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Шевченка (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер у ніч проти 14 грудня.

Творчість

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті.

Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — «поетом з горніх Шевченкових долин». Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Один з найвідоміших віршів В. Симоненка «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета усьому українському народу: « Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам'ятнику В. Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А. Пашкевича, стала відомою піснею, і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Так з'явилася ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, він став душею цього Клубу.

Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини XX ст..

Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк).

Вшанування пам'яті

• У Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка.
• Черкаська спеціалізована школа № 33 має його ім'я.
• 1965 року на громадських засадах створено музей у рідному селі поета (в хаті, де він народився)
• Скульптурний портрет Василя Симоненка 1965 року створили скульптори Петро та Мініона Фліти.
• Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України, зокрема, 1999 року в Голосіївському районі Києва (див. вулиця Василя Симоненка (Київ)), та 2016 року в Кривому Розі.
• 2005-го року пам'ятник-погруддя поета встановили на його батьківщині у селі Біївці.
• 25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету.
• 17 листопада 2010 року у Черкасах біля Палацу одружень (історичний будинок Щербини) на вулиці Верхній Горовій відкрили пам'ятник поетові. Автор монумента — Владислав Димйон.

Поштова ювілейна марка на честь 80-річчя від дня народження Симоненка (2015).

• Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 80 років з дня народження відзначали на державному рівні.
• Поштова служба України 2015 року випустила ювілейну поштову марку на честь 80-річчя від дня народження Василя Симоненка.
• 20 травня 2015 року у внутрішньому дворику Червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка відбулися урочистості з нагоди відкриття погруддя Василю Симоненку.
• Іменем поета названо п'ять премій:

1. Літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986—2013),
2. Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987—2010),
3. Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012),
4. Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000),
5. Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012).

Твори

Поезія

• Баба Онися
• Вона прийшла
• Гей, нові Колумби й Магеллани
• Грудочка землі
• «Де зараз ви, кати мого народу?..»
• Дід умер
• Дума про щастя
• «Є в коханні і будні, і свята…»
• Жорна
• Злодій
• «Задивляюсь у твої зіниці…»
• Кирпатий барометр
• Кривда
• Курдському братові
• Лебеді материнства
• Леся Українка
• Любов
• «Ми думаєм про вас…»
• Монархи
• Моя мова
• Ні, не вмерла Україна!
• Перехожий
• Піч
• Порада товаришеві з КДБ
• Прирученим патріотам
• Русь
• Салюти миру
• Старість
• «Там, у степу, схрестилися дороги…»
• «Ти знаєш, що ти людина?..»
• Україні
• Український лев
• «Флегматично зима тротуаром поскрипує…»
• «Хто у тому винен, я не знаю…»
• Ще один протест
• «Чорні від страждання мої ночі…»

Віршовані казки

• Казка про Дурила
• Подорож у країну Навпаки
• Цар Плаксій та Лоскотон

Проза

• Вино з троянд

Джерела та література

• Герасимова Г. П. Симоненко Василь Андрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 559. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Симоненко Василь. Вибрані твори / Упоряд. А. і Д. Ткаченків. Серія «Шістдесятники». 4-те вид. К: Смолоскип, 2017. 852 с.
• Симоненко Василь. Задивляюсь у твої зіниці. Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2019. 208 с.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко / М. Павленко. — К.: Грані-Т, 2009. — 120 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-250-3

Джерела та посилання

Зовнішні відеофайли
	Живий голос Василя Симоненка
	Василь Симоненко-Україні (Задивляюсь у твої зіниці), читає автор

• Василь Симоненко - український поет-шістдесятник I Пишемо історію
• ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО | Програма "Велич особистості" | 2014 (ВІДЕО)
• Сайт, присвячений Василеві Симоненку
• Пахаренко В. В дорозі до Рідного краю. До 75-річчя з дня народження Василя Симоненка // Свобода. — 2010. — Ч. 3. — С. 5
• Іван Андрусяк. Міф про Василя Симоненка // УНІАН-Культура. — 2011. — 17 січ.
• Ігор Мельник. Василь Симоненко: Львове, хоч трішки мене зрозумій // Zbruch. — 2015. — 8 січ.
• «Василеві могли вкоротити життя через вірш про Хрущова» (інтерв'ю з Едуардом Кухаренком, колишнім співробітником Василя Симоненка) // Інтернет-видання «Полтавщина»