Волосате: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta15) |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
|герб = |
|герб = |
||
|прапор = |
|прапор = |
||
|зображення = |
|зображення = Волосате церква Димитрія 1837 .jpg |
||
|опис зображення = |
|опис зображення = Церква св. Димитрія,<br/> споруджена 1837 р, спалена 1946 р.<br/> (фото 1934 р.) |
||
|lat_dir =N |lat_deg =49|lat_min =04|lat_sec =02 |
|lat_dir =N |lat_deg =49|lat_min =04|lat_sec =02 |
||
|lon_dir =E |lon_deg =22|lon_min =40|lon_sec =47 |
|lon_dir =E |lon_deg =22|lon_min =40|lon_sec =47 |
||
| Рядок 72: | Рядок 72: | ||
== Сучасність == |
== Сучасність == |
||
[[File: Wołosate 2008.JPG|200px|left|thumb|Котеджна забудова (2008 р.)]] |
|||
У селі є сезонний [[ресторан]] та осередок годівлі [[гуцульський кінь|гуцульських коней]], в якому можна взяти уроки або вийти на прогулянку. |
У селі є сезонний [[ресторан]] та осередок годівлі [[гуцульський кінь|гуцульських коней]], в якому можна взяти уроки або вийти на прогулянку. |
||
В кінці поселення наліво за лінією сторожової будки з платним впуском для туристів є руїни [[цвинтар]]я, в яких можна упізнати могили похованих, передусім утримувану могилу місцевого священика. Охорона заповідника за відвідання цвинтаря не вимагає плати. |
В кінці поселення, наліво за лінією сторожової будки з платним впуском для туристів є руїни [[цвинтар]]я, в яких можна упізнати могили похованих, передусім утримувану могилу місцевого священика. Охорона заповідника за відвідання цвинтаря не вимагає плати. В [[1994]] році цвинтар огородили дерев'яним парканом працівниками "Бєщадського національного парку" та волонтером Американського корпусу миру Кірком Хенвудом ({{lang-en|}}Kirk Henwood). Цвинтар у Волосатому є початковим пунктом туристичного маршруту "Волосате - Тарниця". |
||
== Історія == |
== Історія == |
||
Версія за 13:38, 8 липня 2019
Село
 споруджена 1837 р, спалена 1946 р. (фото 1934 р.) Координати 49°04′02″ пн. ш. 22°40′47″ сх. д.H G O
|
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Волосате (пол. Wołosate) — лемківське село[2] в Польщі, гміні Літовищі Бещадського повіту Підкарпатського воєводства.
Назва
У ході кампанії перейменування українських назв село в 1977—1981 рр. називалось Розтока (пол. Roztoka).
Розташування
Територія входить в етнічно-історичні межі, які з прадавніх часів населяли русини-українці.
Розташоване в південно—східному куті Польщі, в східній частині польських Бескид у підніжжі гори Тарниця в долині Волосатки, на автошляху № 897, приблизно за 5 км на південний схід від Устрик Горішніх, якого продовженням є туристична стежка на Перевал Бескид, який знаходиться приблизно за 2 км на північ від закарпатського села Лубня.
Сучасність
У селі є сезонний ресторан та осередок годівлі гуцульських коней, в якому можна взяти уроки або вийти на прогулянку.
В кінці поселення, наліво за лінією сторожової будки з платним впуском для туристів є руїни цвинтаря, в яких можна упізнати могили похованих, передусім утримувану могилу місцевого священика. Охорона заповідника за відвідання цвинтаря не вимагає плати. В 1994 році цвинтар огородили дерев'яним парканом працівниками "Бєщадського національного парку" та волонтером Американського корпусу миру Кірком Хенвудом ([] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога)Kirk Henwood). Цвинтар у Волосатому є початковим пунктом туристичного маршруту "Волосате - Тарниця".
Історія
Уперше згадується в 1565 році.
Стара назва — Волосатий.
До 1772 р. село належало до королівської власності, знаходилося в Перемишльській землі Руського воєводства. Вихідці з Волосатого досі згадують, що їхнє село входило до королівства, а предки були королівськими селянами, а не кріпаками в пана.
«У нас колись давно князі жили. А один князь був з таким довгим волоссям, і кажуть, що то на його честь назвали село Волосатим», – розповідають старожили. Бойківська письменниця так характеризувала населення Волосатого: «Князі з родовими гербами і печатками живуть там, не знаючи грамоти, наче сумні окази природи…»
Положення далеко в горах поблизу перевалу Бескид сприяло тому, що в ХVІІ і XVIII ст. Волосате вважалося одним із центрів «бескидництва». Розбійники з угорської сторони йшли через село, щоб далі в глибині Галичини займатися грабунками й розбоями. У часи Хмельниччини селяни з Волосатого разом із селянами з інших бойківських сіл під проводом Федора Факаша з Руського взяли участь у нападі на двір Височанських у Борині коло Турки, де переховувалася шляхта після втечі від козаків.
Волосате, на відміну від інших гірських сіл, аж до XVIII ст. належало нащадкам засновника села князя Тимка Кобриновича. Як родині, яка не належала до шляхетської верстви, так довго вдавалося утриматися, лишається загадкою. Як згадують старі люди, поляків у Волосатім не було. Ще одна особливість — спосіб забудови села, відмінний від усіх сусідніх сіл. Тут були хутори по 6–10 хат поруч одна з одною, у яких ґаздували господарі з одного роду. На цьому культурні особливості не закінчувалися. У Волосатому до вибуху ІІ Світової війни зберігалися архаїчні звичаї. Наприклад, чоловіки тут мали подовжене волосся, яке мастили оливою і заплітали у дві коси, а померлого везли на санях, запряжених волами, незважаючи на пору року. Відгодівля волів була найприбутковішим заняттям в цій частині Бескидів, а самі воли були такої якості, що купувати їх приїжджали купці з Західної Європи.
Село, яке вважалось архаїчнішим і консервативнішим за інші, ближче до середини ХХ ст. також не оминули зміни. «Молоді люди верталися з праці в Німеччині і на сіножаті вже хотіли будувати нові хати, з коминами. У нас був громадський ліс такий великий, як у жодному другому селі. Як хто хотів будуватися — брав з того ліса дерево, красні ялиці». Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства.
За період 1944-1947 рр. українців було примусово виселено в СРСР, а село і церква знищені злочинною комуністичною владою. Мешканців Волосатого зі Ставного на Закарпатті до станції Стрий радянські органи влади відправили 19 червня 1946 р. — 250 господарств, 1049 осіб, 19 коней, 522 корови, 38 кіз та овець, 90 возів. Колону супроводжував солтис Лука Войтко. Територія села віддана Польщі. Від Волосатого залишилися тільки підмурівок церкви, цвинтар з кільканадцятьма надгробками і чотири придорожні хрести.
Церква Св. Великомученика Димитрія
Відомо, що на 1837 рік в селі діяла філіальна церква з парафією в Устриках Горішніх Затварницького деканату. Кількість вірних на 1785 — 365 осіб. Площа відведених угідь на цей рік — 40.88 км².
В 1936 в селі було 1177 греко-католиків, громада належала до парафії Беньова Лютовиського деканату Перемишльської єпархії.
Населення
На 1840 – 492, 1859 – 508, 1879 – 587, 1899 – 773, 1913 - 1040, 1921 - 795, 1926 – 923, 1936 – 1194 осіб відповідно.
В 1939 в селі проживало 1210 мешканців, з них 1175 українців-грекокатоликів, 10 поляків і 25 євреїв[3].
Примітки
- ↑ https://bdl.stat.gov.pl/api/v1/data/localities/by-unit/061813301052-0356330?var-id=1639616&format=jsonapi
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji z dnia 14 grudnia 2017 r. w sprawie ustalenia, zmiany i zniesienia urzędowych nazw niektórych miejscowości oraz obiektów fizjograficznych (Dz.U. z 2017 r. poz. 2401)
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 45.
Джерела
- Ян Фальковский. Село Волосате, Ліського повіту/Літопис Бойківщини. Самбір, 1935. С. 14-27. - https://elib.nplu.org/view.html?id=240[недоступне посилання з червня 2019]
- о. Ю. Кміт. Ще про Волосатий/Літопис Бойківщини. Самбір, 1936. С. 1-8. - https://elib.nplu.org/view.html?id=233[недоступне посилання з травня 2019]
- Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1936 — Перемишль, 1936 — с. 72
- Наталя Кляшторна. Волосате − таємниче село без таємниць. https://web.archive.org/web/20161104141317/http://turka-ua.net/publ/1-1-0-913#.WBnEnfnJyUk
- Biesczady. Bukovské vrchy. Turistická mapa. Textová časť. VKÚ, Harmanec, 2003, с. 32.
- Biesczady. Przewodnik. Rewasz, Pruszkow, 2012, с. 390-392. (ISBN 978-83-62460-21-2)
| |||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |