Джуліет Мітчел: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
м додано Категорія:Феміністки за допомогою HotCat |
уточнення |
||
Рядок 15: | Рядок 15: | ||
|розмір = |
|розмір = |
||
}} |
}} |
||
'''Джуліет Мітчел '''— британська авторка, |
'''Джуліет Мітчел '''— британська авторка, [[соціалістичний фемінізм|соціалістична феміністка]] та психоаналітикиня. |
||
== Біографія == |
== Біографія == |
Версія за 17:06, 3 серпня 2019
Джуліет Мітчел | |
---|---|
Juliet Mitchell | |
Народився |
4 жовтня 1940 року Крайстчерч, Нова Зеландія |
Країна |
Велика Британія Нова Зеландія |
Діяльність | психологиня, психоаналітикиня |
Alma mater | Коледж Святої Анниd і King Alfred Schoold |
Знання мов | англійська[1] |
Заклад | Університет Лідса, Університетський коледж Лондона, Кембриджський університет і Редінзький університетd |
Членство | Британська академія |
У шлюбі з | Jack Goodyd[2] |
Нагороди | |
Сайт | iris.ucl.ac.uk/iris/browse/profile?upi=JCWMI88 |
Джуліет Мітчел — британська авторка, соціалістична феміністка та психоаналітикиня.
Біографія
Джуліет Мітчел — народилась 4 жовтня 1940 року у місті Крайстчерч, що в Новій Зеландії. 1944 року переїхала до Англії, де проживала з бабусею і дідусем. У 1962 році отримала освіту зі спеціальності англійська мова у Коледжі Святої Анни в Оксфорді[3]. Викладала літературу Англії 3 1962 по 1970 роки в університеті Лідса та Редінга. Наразі, пише дві книги на основі її дослідження, що включало вивчення Шекспіра, братів та сестер і їхніх стосунків, теоретичного дослідження ролі трамви та «закон матері» в стосунках з братами і сестрами[4].
Кар'єра
Мітчел отримала миттєву увагу від медіа через її новаторську статтю «Жінки: найдовша революція» опубліковану в журналі «New Left Review» (1966)[5],[6], у якій вона стверджувала, що хоча положення жінки у виробничих відносинах і має ключове значення, розуміння нерівності потребує аналізу того, яким чином пригнічення конструюється у підсвідомості, і прийняття стає частиною жіночого «Я»[7].
Вона професорка психоаналізу у Коледжі Ісуса і заснувала центр гендерних студій в Кембриджському університеті[8]. У 2010 році зайняла позицію директора розширеної докторської школи у психоаналітичних студіях в Університетському коледжі Лондона[9]. Наразі входить до редакційної ради журналу «Гендерні дослідження»[10].
В її вступі до фемінної сексуальності Жака Лакана, Мітчел наголошує, що ні підсвідомість ні сексуальність за Фрейдом не дані фактори, а конструктивістські, що вони об‘єкти з історією[11].
«Психоаналіз і фемінізм»
Мітчел найбільш знана завдяки її праці «Психоаналіз і фемінізм: Фройд, Рейх, Лейнг» (1974), у якій вона намагалась примирити психоаналіз та фемінізм в час, коли вони вважались несумісними[12]. У цій книзі вона погоджується з ідеєю Лакана про символичну конструкцію, яка лежить в основі гендерної ідентичності[13]. Вона вбачала асиметричний погляд Фрейда на маскулінність і фемінність як відображення реалій патріархальної культури і намагалась використати його критику фемінності, щоб критикувати патріархат[14]. Важлива частина твердження «Психоаналізу та фемінізму» — це те, що Марксизм передбачає модель в якій можуть з‘явитися непатріархальні структури для виховування дітей. Згідно з Мітчел, діти соціалізуються в певні гендерні ролі, тож жінки ростуть щоб бути рівно соціалізованими, щоб турбуватись про дім[15].
Перша частина книги містить реінтерпретацію тез Фрейда, проте вона радше освітлює власне бачення дотичності психоаналізу до фемінізм, ніж розкриває «істинні» погляди Фрейда. Авторка у своїй праці торкається «болючих точок» фемінізму і психоаналізу: стать, політика й сім'я, Едипів комплекс — усі ці теми гостро постають для тих, хто відокремлює вчення Фрейда від фемінізму[16].
Бібліографія
Монографії:
- «Жіноча власність» (1971)
- «Психоаналіз і фемінізм: Фрейд, Рейх, Лейнг і жінки» (1974)
- «Жінки: найдовша революція» (1984)
- «Mad Men and Medusas: Reclaiming Hysteria» (2000)
- «Siblings: Sex and Violence» (2003).
Посилання
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
- ↑ «Juliet Mitchell interviewed by Alan Macfarlane 6th May 2008». Alanmacfarlane.com. 2008-05-06. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ «Professor Juliet Mitchell | Jesus College in the University of Cambridge». Jesus.cam.ac.uk. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ https://platypus1917.org/wp-content/uploads/2011/08/38-Singh-Mitchell1.pdf
- ↑ Juliet Mitchell. «Juliet Mitchell: Women: The Longest Revolution. New Left Review I/40, November-December 1966». Newleftreview.org. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ Елена Гапова «Марксистский феминизм» (https://www.academia.edu/1511424/Марксистский_феминизм)
- ↑ «Professor Juliet Mitchell | Jesus College in the University of Cambridge». Jesus.cam.ac.uk. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ UCL: Juliet Mitchell Archived 2012-11-02 at the Wayback Machine
- ↑ http://kcgs.net.ua/gurnal.shtml
- ↑ Mitchell, Juliet (editor); Lacan, Jacques (author); Rose, Jacqueline (translator and editor)(1985). Feminine sexuality: Jacques Lacan and the école freudienne. New York London: Pantheon Books W.W. Norton. p. 4. ISBN 9780393302110.
- ↑ Mitchell, Juliet (1974). Psychoanalysis and feminism: Freud, Reich, Laing, and women. New York: Pantheon Books. ISBN 9780394474724.
- ↑ Типология и поэтика женской прозы — гендерный аспект (http://www.litsoul.ru/solits-920-5.html)
- ↑ Herik, Judith (1985). Freud on femininity and faith. Berkeley: University of California Press. p. 15. ISBN 9780520053335.
- ↑ Mitchell, Juliet (2000), «Conclusion: The holy family and femininity», in Mitchell, Juliet, Psychoanalysis and feminism: a radical reassessment of Freudian psychoanalysis, New York City: Basic Books, pp. 364—416, ISBN 9780465046089
- ↑ Богдана Матіяш: «Джулієт Мітчелл. Психоаналіз і фемінізм», Львів: Астролябія, 2004. (https://m.krytyka.com/ua/reviews/psykhoanaliz-i-feminizm)
|