Київська митрополія

Київська митрополія
Собор Святої Софії у Києві
Головний храм історичної Київської митрополії. Сьогодні використовується лише як музей.
Засновники	св. Володимир Великий
Дата заснування	988
Самостійність визнана	Визнана вселенським правосла'ям
Дата ліквідації	6 січня 2019
Чинний предстоятель	Митрополит Київський та всієї Руси
Центр	Київ, Україна
Кафедральний собор	Собор Святої Софії
Основна юрисдикція	Київська Русь
Юрисдикція для діаспори	Владимиро-Суздальське князівство
Літургічна мова	українська
Музична традиція	Український наспів
Церковний календар	юліанський

Київська митрополія — церковна провінція Константинопольського Патріархату з центром у місті Київ, що утворилася у 988 році в результаті хрещення Русі Володимиром Святославичем.

Від часу свого заснування Київська митрополія служила колискою українського християнства для православних і греко-католиків. Спадкоємцями Київської митрополії є Православна церква України та Українська греко-католицька церква. Крім того на спадкоємництво Київської митрополії претендує й підрозділ Російської православної церкви в Україні, але це твердження заперечують більшість сучасних богословських академічних джерел.

Історія

До Берестейської унії

Точна дата заснування Київської митрополії та імена перших митрополитів залишаються невідомими. Вважається, що за часів Володимира Великого Київська церква була незалежною від Константинопольського патріархату. За однією з версій, першим ієрархом був Михаїл Київський. Однак ряд дослідників дотримуються думки, що ним був Леон чи Леонтій (1004) або єпископ Настас Корсунянин. Першим Київським митрополитом, про якого згадують історичні джерела, став сучасник Ярослава Мудрого грек Феопемпт (1037–1048).

Духовна влада Київської митрополії поширювалася на всі єпархії, що були утворені на землях Київської Русі. Напередодні монголо-татарської навали їх було 16: Київська (988), Чернігівська (991), Білгородська (991), Володимирська (992), Новгородська (992), Ростовська (992), Полоцька (992), Турівська (1005), Перемишльська (1026), Переяславська (1036), Юр'ївська (1036), Галицька (1134), Смоленська (1137), Рязанська (1198), Суздальська (1213).

Протягом домонгольського періоду були відомі 22 київських митрополити. Більшість з них були греками, яких надсилали константинопольські патріархи. Вихідцями з земель Русі були митрополит Іларіон (1051–1062), Єфрем (1089–1097), Климентій Смолятич та Кирило II (1233–1236).

Київська митрополія користувалася автономією у складі Константинопольської Патріархії. Після руйнування Києва Володимиро-Суздальським князем Андрієм Боголюбським, коли було знищено та пограбовано багато церков та монастирів, значення Києва, як духовного центру підупадає. Київські митрополити починають селитися у північних князів.

Після взяття Києва монголо-татарами Київські митрополити остаточно обрали місцем свого перебування Владимир на Клязьмі на окраїні північно-східної Русі. Це призвело до послаблення їхнього зв'язку з історично-культурним ядром держави та змусило галицько-волинських монархів розпочати процес утворення окремої Галицької митрополії.

В 14 — 15 століттях на українські та білоруські землі у складі Великого князівства Литовського поширювалась духовна влада митрополитів, які, перебуваючи у Москві, продовжували вживати титул «митрополит Київський і всієї Русі». Їх намагалися використати у своїх політичних цілях московські князі. Це призвело до утворення Литовсько-руської митрополії.

У 1448 році Собор московських єпископів, без згоди Константинопольського патріархату, поставив на митрополита «Київського» — єпископа Рязанського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.

Після Флорентійської унії, ще до падіння Константинополя 1453 року, Московська церква, що перебувала в юрисдикції Константинопольської патріархії в складі Київської митрополії, відокремилася. Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Наступник його на кафедрі іменується вже Московський і всія Русі. Московська митрополія перебувала в стані невизнаної — до перетворення її в Московську патріархію в 1589 році, тобто 141 рік.

Після фактичного відокремлення Московської митрополії, 1458 року на митрополита Київського, Галицького та всієї Русі було висвячено Григорія ІІ. Таким чином, папа Пій ІІ надав Київській митрополії новий канонічний статус. Литовська митрополія припинила своє існування, увійшовши до складу Київської. Хоча, досить довгий час столицею митрополитів був Новгородок, а згодом — Вільно.

До Київської митрополії увійшли: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемиська, Галицька та Холмська. Деякий час Київського митрополита визнавав своїм зверхником й Новгородський ієрарх.

Київські митрополити другої половини 15 століття були прихильниками Флорентійської унії 1439 про об'єднання католицької та православної церков і підтримували зв'язки з Римськими Папами, про що свідчить, зокрема, послання обраного на київську митрополію єпископа Мисаїла до папи Сикста IV від 1476 р. та лист митрополита Йосифа Болгариновича від 1500 р. до папи Олександра VI. Згодом ці відносини були перервані через втручання Константинопольської православної церкви і Москви. У 1443 Флорентійську унію було засуджено православними церквами (Олександрійська ПЦ, Антиохійська ПЦ та Єрусалимська ПЦ) на соборі в Єрусалимі. Ці події спричинили кризу в Київській митрополії.

Розділення митрополії на православну та греко-католицьку після Берестейської унії

Греко-католицька митрополія

Прагнення об'єднання з апостольським престолом було реалізовано в Берестейській унії 1596 року, укладеної київським митрополитом Михайлом Рагозою і скріпленою булою Папи Римського Климента VIII.

З 1596 до 1620 року у Києві існувала лише унійна Київська митрополія. У 17 столітті Київськими унійними митрополитами були Михайло Рагоза (1596 — 99), Потій Іпатій (1599—1614), Велямин Рутський (1614 — 37), Рафаїл Корсак (1637 — 42), Антін (Селява) (1642 — 55), Гавриїл Коленда (1655 — 74), Кипріян Жоховський (1674 — 93), Лев Слюбич-Залевський (1694—1708).

На початку 17 століття до складу Київської унійної митрополії входили 9 єпархій:

• Київська архієпархія,
• Полоцька архієпархія,
• Смоленська архієпархія,
• Турово-Пінська єпархія,
• Берестейсько-Володимирська єпархія,
• Холмсько-Белзька єпархія,
• Перемисько-Самбірсько-Сяноцька єпархія (перейшла на унію 1692),
• Львівсько-Галицько-Кам'янецька єпархія (перейшла на унію 1700),
• Луцько-Острозька єпархія (перейшла на унію 1702).

Після церковного собору в Ужгороді 1646 року частина православного духовенства на Закарпатті також прийняла унію з Римом, але вийшла з-під юрисдикції митрополита Київської митрополії: 24 квітня 1646 року в каплиці Ужгородського замку: з ініціативи єпископа-василіянина Василя Тарасовича (галичанина), 63 священики засвідчили єдність із Католицькою Церквою (укладена Ужгородська унія). 1663 рік — визначено умови, на яких Мукачівська єпархія може бути включена до Київської митрополії. Однак через спротив вдови Ференца Ракоція ІІ, Мукачівська єпархія підпорядковується угорському Ягерському єпископу.

У 18 столітті головними завданнями унійних Київських митрополитів була оборона прав церкви від латинських впливів та польської і російської влади. Тоді ж українська церква починає відігравати дедалі активнішу роль у справі українського національного відродження. Особливо важливе значення в оформленні церковно-обрядового, духовного та культурного обличчя церкви мав Замойський синод (1720). З 1708 до 1838 було одинадцять Київських католицьких митрополитів, дев'ять з яких носили титул Київських митрополитів, а два останні вважалися папськими легатами для з'єднання з Римом вірних у межах Російської імперії. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) Київська унійна митрополія була поділена на три частини: в межах Речі Посполитої залишилися єпархії Київська, Володимирсько-Берестейська, Луцька, Пинська і частина Холмської; до Росії відйшла єпархія Полоцька, а до Австрії — Львівська, Перемиська і частини Кам'янецької, Луцької та Холмської єпархії.

Внаслідок другого і третього поділів Речі Посполитої (1793, 1795) із переходом більшої частини українських і білоруських земель до складу Російської імперії почалися постійні переслідування унійної церкви, що закінчилися у 1839 р. з-за Полоцького собору її ліквідацією. Натомість унійна церква продовжувала існувати лише в межах Австрійської імперії, де 1774 року з ініціативи імператриці Марії Терезії отримала назву Греко-католицької.

Київськими греко-католицькими митрополитами 18ст. — першої половини 19 ст. були Ю. Винницький (1708 — 13), Л. Кішка (1714 — 28), А. Шептицький (1728 — 46), І. Гребницький (1748 — 62), П. Володкович, Л. Шептицький (1778 — 79; був адміністратором митрополії з 1768). Я. Смогожевський(1780 — 88), Т. Ростоцький (1788—1805), Г. Лісовський (1806—1814), Г. Коханович (1814), Й. Булгак (1814—1838).

На Львівському псевдособорі 1946 року радянська влада підпорядкувала греко-католиків Російській православній церкві. Під радянською окупацією Українська церква піддавалася жорстоким репресіям, але продовжувала існувати в умовах підпілля.

Наприкінці 1980-х в ході перебудови Українська греко-католицька церква відродилася.

Православна митрополія

У 1620 завдяки вимогам українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним в Україні було створено нову православну ієрархію. Київським митрополитом став Іов Борецький (1620 — 31). Православна Київська митрополія була визнана урядом Речі Посполитої у 1632 році. Православними Київськими митрополитами 17 ст. були Ісая Копинський (1631 — 33), Петро Могила (1633 — 47), Сильвестр Косів (1647 — 57), Діонісій Балабан (1657 — 63), Й. Тукальський-Нелюбович (1663 — 75). У 1675-85 містоблюстителем митрополичої Київської кафедри був чернігівський архієпископ Л. Баранович.

У 1685 митрополитом став Гедеон Святополк-Четвертинський (1685 — 90), який прийняв посвяту в Москві з рук Патріарха Йоакима, склав присягу на вірність і підпорядкував православну Київську митрополію Московській Патріархії. З 1688 було заборонено вживати титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». У 1721 згідно з «Духовним Регламентом» Київська митрополія була формально ліквідована як автономна церковна область і стала звичайною єпархією Московського Патріархату. В 1722—1743 у Київських митрополитів було відібрано митрополичий титул, і вони залишалися тільки архієпископами. За Катерини ІІ у 1770 з титулу «митрополит Київський, Галицький і Малої Росії» було вилучено слова «і Малої Росії». Якщо у 18 ст. більшість Київських архієпископів були за походженням українцями, то у 19 ст. — переважно росіянами.

Після революції 1917 року створюється декілька православних церков, які вважали себе спадкоємцями Київської митрополії.

В 1918 на помісному соборі український церкві надали автономію. Українська автономна православна церква у складі російської церкви існувала до 1921, з 1921 до 1990 вона мала статус екзархату.

З 1924—1946 діяла обновленська автокефальна Українська синодальна церква.

З 1919 до 1937 існувала Українська автокефальна православна церква, яка, проте, не мала навіть канонічно поставлених єпископів, через що отримала назву «самосвятів».

У 1942—1944 роках на теренах України діяли Українська Автокефальна Православна Церква, як архієпархія Польської православної церкви та Українська автономна православна церква.

До грудня 2018 року найбільшими православними церквами, які вважали себе спадкоємцями Київської митрополії були Українська православна церква (Московський патріархат), Українська православна церква (Київський патріархат) та Українська автокефальна православна церква.

На об'єднавчому соборі 15 грудня 2018 було створено Київську Митрополію Української Православної Церкви (Православної Церкви України) — правонаступницю історичної Київської митрополії.

31 січня 2019 року юридично зареєстрована Київська Митрополія Української православної церкви (православної церкви України).

Київські митрополити

Див. Київські митрополити

Цікаві факти

Верховна Рада України затвердила звернення до патріарха Константинопольського Варфоломія I 16 червня 2016 р., але сучасна РПЦ МП виступає категорично проти відновлення історичної справедливості: скасування патріархом Константинопольським Синодального Акту 1686 року про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату, надання Томосу Українській православній Церкві, скликання об'єднавчого Собору в Україні з цією метою.

Після повторного звернення Президента й Верховної Ради України (19 квітня 2018 р.) Константинопольський патріархат розпочав приготування до надання Українській православній церкві автокефалії. 11 жовтня 2018 р. Синодальний Акт 1686 року було скасовано рішенням Синоду Константинопольскої церкви через порушення Російською православною церквою умов, на яких він був наданий.

Див. також

• Київська митрополія (988-1240)
• Київська митрополія (1458-1596)
• Київська митрополія (1620-1685)
• Київська митрополія (1686-1770)
• Київська митрополія (УГКЦ)
• Київська митрополія (УПЦ-МП)
• Галицька митрополія
• Литовська митрополія
• Канонічна територія

Джерела та література

• Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
• Історія автокефалії в Україні.
• П'ятницький Іван Костянтинович. Очерк истории киевской митрополии в период времени отдельного ее существование от митрополии московской, 1459—1686. Могилев-на-Днепре, 1891.
• Тимошенко Л. Організаційна структура Київської митрополії в другій половині XVI ст.: становище та функціонування інституцій // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), Л. Винар, Л. Войтович, Г. Гмітерек та ін. — Вип. ХІХ-XХ. — Дрогобич: Коло, 2017

Посилання

• Київська митрополія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Митрополія Київська, або Руська // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 986-987. — 1000 екз.