Батурин: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 43: Рядок 43:
Коноплезавод, молокозавод, середня школа, Будинок культури, дві бібліотеки.
Коноплезавод, молокозавод, середня школа, Будинок культури, дві бібліотеки.


== Історія міста ==
== Історія==
[[Файл:BaturynXVIII.jpg‎|240px|thumb|ліворуч|Батурин. Гравюра XVIII ст.]]
[[Файл:BaturynXVIII.jpg‎|240px|thumb|ліворуч|Батурин. Гравюра XVIII ст.]]



Версія за 01:02, 25 червня 2009

Батурин
Герб Батурина
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область Чернігівська область
Район Бахмацький район
Код КОАТУУ: 7420355300
Засноване 1625 (перша згадка)
Статус міста з 2008 (раніше з 1625 по 1923) року
Населення 3 066
Площа 700 км²
Координати 51°20′ пн. ш. 32°53′ сх. д. / 51.333° пн. ш. 32.883° сх. д. / 51.333; 32.883
Водойма р. Сейм
Відстань
Найближча залізнична станція Бахмач
До станції 19 км
Міська влада
Рада Батуринська селищна рада
Адреса 16512, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, смт. Батурин, вул. Центральна 30

Батурин у Вікісховищі

Карта
Батурин. Карта розташування: Україна
Батурин
Батурин
Мапа

Бату́рин — місто Бахмацького району Чернігівської області, на річці Сейм (басейн Дніпра), за 23 км на пн. сх. від залізничної станції Бахмач. Статус міста з 2008 року.

Населення - 3,5 тис. мешк. (1959).

Коноплезавод, молокозавод, середня школа, Будинок культури, дві бібліотеки.

Історія

Батурин. Гравюра XVIII ст.

Засноване на початку XVII століття.

Вперше згадується в документах, датованих 1625 роком.

3 1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1649 — Ніжинського полку.

1663 — тут підписано Батуринські статті.

16691708 — резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи).

2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії "Загибель Батурина" зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків - сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих).

Керівників оборони Батурина (у тому числі полковника Дмитра Чечеля) вивезли до Глухова, де стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів):

Насколько Батуринъ былъ разоренъ, объ этомъ свидѣтельствуетъ его опись, сдѣланная въ началѣ 1726 г., передъ отдачею Батуринской волости Меншикову. Опись была сдѣлана черезъ 17 лѣтъ послѣ разоренія, а между тѣмъ въ ней читаемъ: «Нынѣ, по разореніи, городъ Батуринъ ввесъ пустъ, и около его болварки и стѣни всѣ поразвалились, и ввесь заросъ, и въ обоихъ замкахъ нѣкакого строенія старого и нового нѣтъ, толко двѣ церкви каменніе пустіе: Живоначалнія Тройцы да Николая Чудотворца, недостроена вполовину; и въ нихъ нѣкакого церковного вбору (убора) — дверей и окончинъ — нѣтъ, и въ мѣстахъ своды обвалились; да бывшихъ гетмановъ и измѣнника Мазепы бывалъ войсковой каменной малой домъ, три полати, ввесь поразвалялся; да измѣнника Мазепы бывшого господаря Самойла Целюрика каменніе двѣ полатки кладовіе пустіе, всѣ разбити». Разоренный городъ надолго остался пустыремъ. Разбѣжавшіеся батуринцы, вернувшись на родное пепелище, стали селиться около города, на предмѣстьяхъ, которыя не были окончательно разорены, какъ говоритъ та же опись… . Всего жителей въ батуринскихъ предмѣстьяхъ посполитаго званія числилось — 428 дв.[2]

Після цього гетьманську резиденцію перенесено до Глухова (ближче до кордону з Росією).

З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю.

Після ліквідації полкового поділу України увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Палац гетьмана Розумовського

До нашого часу збереглися: будинок генерального судді Василя Кочубея та палац гетьмана Кирила Розумовського (1803, архітектор Чарльз Камерон), реставрований у 18111813 рр. за проектом А. Б.Бєлозуда, інші пам'ятки.

У 1960 році Батурин отримав статус смт.

У містечку з 1994 р. діє Батуринський державний історичний заповідник "Гетьманська столиця", триває реконструкція 4 об'єктів: палацу гетьмана Розумовського, будинку Кочубея, Воскресенської церкви та Воскресенської школи при храмі.

23 вересня 2008 року смт Батурин віднесене до категорії міст районного значення.[3]

Примітки

Дивіться також

Джерела

Література

Додаткова інформація