Розп'яття на хресті

«Розп'яття на хресті» (реконструкція)

Розп'яття — вид смертної кари, що був розповсюджений в Римській імперії.

Засудженому на смерть прибивали цвяхами руки і ноги до кінців хреста чи фіксували кінцівки за допомогою мотузок. Цвяхи при цьому вбивали не в долоні, а в зап'ястя, оскільки вбиті в долоні цвяхи не утримали б тіло на хресті,— під вагою засудженого цвяхи прорізали б тканини кінцівок і засуджений впав би з хреста.

Хрест використовувався дерев'яний, як правило, Т-подібний, існували й інші його форми:

• Crux Simplex — простий вертикальний стовп.
• Crux Commissa — хрест у формі «Т».
• Crux Immissa — два перехрещених перпендикулярно бруси.
• Crux Decussata — хрест в формі «X».

При конструкції хреста з двох елементів, кожен мав свою латинську назву. Перший елемент — стаціонарна, вертикально вкопана стійка, називалась staticulum. Другий — patibulum, являв собою знімну горизонтальну балку, яку й несли на собі засуджені до страти (crux деколи називали не тільки зібрану з двох елементів конструкцію, але й окремо patibulum). Іноді в центрі хреста прикріплювався невеликий виступ, на який розп'ятий міг спертися. Потім хрест закріплювали вертикально на загальний огляд. Часто самому розп'яттю передувала ганебна процесія, в ході якої засуджений повинен був нести свій хрест або патібулум,— дерев'яний брус вагою до 30-50 кг.

По прибутті на місце із засудженого знімали одяг, клали його на землю і цвяхами, широко розтягнувши руки, прибивали їх до кінців перекладини, яку потім за допомогою шнурків, підтягували на вершину заздалегідь вкопаного в землю стовба (або розпинали на хресті, який потім піднімали вертикально).

Основною причиною смерті при розп'ятті є асфіксія, викликана набряком легенів і стомленням міжреберних м'язів, що беруть участь в процесі дихання та м'язів черевного преса. Основною опорою тіла в цій позі є руки, і при диханні м'язи черевного преса і міжреберні м'язи повинні були піднімати вагу всього тіла, що призводило до їх швидкого стомлення. Також здавлювання грудної клітини напруженими м'язами плечового поясу і грудей викликало застій рідини в легенях та набряк легенів. Додатковими причинами смерті служили зневоднення і втрата крові.

Можливість опори на прикріплений до хреста виступ дещо полегшувало дихання, але в цілому лише затягувало процес смерті. Для прискорення страти засудженим перебивали дубиною гомілки, що позбавляло їх додаткової опори.

Розіп'ятий гинув довго та болісно, іноді, і протягом 5-6 днів.

Страта ця була відома в Вавилоні, Греції, Палестині, Карфагені, але особливого поширення отримала в Стародавньому Римі, де стала основним видом болісної страти. Так стратили особливо небезпечних злочинців (бунтівників, зрадників, вбивць тощо). У Стародавньому Римі у разі вбивства господаря будинку всі раби, які проживали в будинку незалежно від статі і віку підлягали розп'яттю. Існує також згадування (Біблія, книга Ісуса Навина 8, 29 і 10; 26) про те, що розп'яття також застосовувалося в Палестині по відношенню до полонених царів. Розп'яті були й учасники повстання Спартака. Згідно з християнським віровченням — Ісус Христос був розп'ятий за нас,— це зробило хрест символом християнської релігії. Страту через розп'яття пройшли і ряд християнських святих (апостоли Андрій та Петро, мученик Клеонік Амасійський).

Розп'яття як вид страти досі існує в законодавстві Судану. Але перед самим розп'яттям виконується попереднє повішення засудженого, тобто розпинають вже мертве тіло.

Археологічні знахідки

Хоча розп'яття на хресті було поширеною формою страти, дві археологічні знахідки які підтверджують доказ існування такої практики. Першу знахідку здійснили у 1968 році в Єрусалимі. Тоді було доведено, що 18-сантиметровий цвях пробили через кістку п'яти людини яку було знайденого в одній з гробниць. 2007 році в Гавелло приблизно в 40 км від Венеції було знайдено іншу кістку з цвяхом в ній. Але результати дослідження підтвердили лиш в 2018 при тому що дослідники з університетів Феррари зазначили, що результати можуть бути не точні так як другої стопи не знайшли, а вік знахідки вони вирахували за непрямими ознаками - поруч знайшли залишки будівель, за архітектурою яких розрахували період будівництва.