Хань Фей

Хань Фей (прибл. 280—233 pp. до н. е.) — китайській філософ.

Створення цілісного вчення легізму пов'язується з іменем Хань Фея, вихідця з аристократичної родини, близької до правлячої родини царства Хань. Відомо, що він навчався у Сюнь-цзи, брав участь в управлінні державою, щоправда, запропонована ним законодавча реформа була відхилена. Його головний твір «Хань Фей-цзи» високо оцінив імператор Ши-Хуан. Ця праця е узагальненням існуючих легістських концепцій, деяких ідей моїзму та даосизму, історичного досвіду Китаю. Спостерігаючи піднесення царств (Цинь) та їх ослаблення (його рідне Хань), він дійшов висновку, що головні причини загибелі держав пов'язані із станом центральної влади. Що слабкіший правитель і бракує твердих законів, то сильніші шляхетні сімейства, які для свого вдоволення будують розкішні палаци, розоряючи тим самім народ. Що бідніший народ, то бідніша держава. Тоді процвітають маґи, і люд «захоплюється жертвопринесеннями духам». Відновити порядок можна, тільки подолавши ці перешкоди. Мудрий і сильний правитель повинен спиратися на справедливі закони, вміти використовувати силу влади і вправно керувати людьми. Закони мають бути обов'язковими для всіх — і шляхетних, і простих людей. Закон виконується через покарання та нагородження, але головним є покарання, яким мало б бути «покарання знищенням». Тоді суворість законів викличе жах, усі будуть слухняними і карати буде нікого. Мистецтво управління важливе тому, що інтереси правителя і чиновників, тобто тих, хто буде впроваджувати закони в життя, — протилежні.

Проблему обґрунтування політичної концепції Хань Фей розв'язує, виходячи з принципу утилітаризму, притягуючи найрізноманітніший за змістом матеріал. Онтологія близька до лаоської. Він приймає закон дао як природний закон речей. Але замість де вводить поняття лі — частковий закон, конкретний прояв дао у речах. Людина може правильно діяти, пізнавши дао та лі. Основний зміст теорії пізнання збігається з інтерпретацією Сюнь-цзи поглядів моїстів, але з посиленням акценту на залежність істинності від користі.

В галузі моралі Хань Фей доходить висновку, що природа людини егоїстична, тобто схильна до вигоди і несприйнятна до біди. Незважаючи на зовнішню схожість із «злою природою людини» у Сюнь-цзи, себелюбство не оцінюється з позицій добра і зла. Природа людини полягає в дотримуванні своїх інтересів і її неможливо змінити, але можна використати. Мораль — не вроджене почуття, а відповідність користі людини і користі держави — всі розмови про «людинолюбство, обов'язок, любов і милість» — даремна витрата часу. Вигоду держави визначає закон, отже поза законом добро і зло не існує. Що стосується філософських проблем, то теоретичні побудови Хань Фея не несуть в собі нових ідей. Мислитель немов підсумовує певний етап розвитку філософської думки Китаю, хоча й розв'язував він зовсім інші питання. Вимоги обґрунтування певної політичної концепції привели його до необхідності перероблення культурної спадщини та поглядів сучасників.