Людников Іван Ілліч

Іван Ілліч Людников
рос. Иван Ильич Людников
Файл:Lyudnikov Ivan Iljich.jpg
Народження	26 вересня 1902(1902-09-26) с. Крива Коса
Смерть	22 квітня 1976(1976-04-22) (73 роки) Москва
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе (8 вересня 1938)
Роки служби	1918—1968
Партія	КПРС
Член	Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді
Звання	Генерал-полковник
Командування	200th Rifle Divisiond, 390th rifle division (1st creation)d і 138th Rifle Divisiond
Війни / битви	Громадянська війна в Росії Німецько-радянська війна
Нагороди	Командор ордена Почесного легіону Легіон Заслуг (Командор) (США)
Людников Іван Ілліч у Вікісховищі

Іван Ілліч Людников (нар. 26 вересня 1902(19020926) — 22 квітня 1976) — радянський військовий діяч. Герой Радянського Союзу (1943). Депутат Верховної Ради СРСР 2-3-го скликань. Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання. Член Ревізійної Комісії КП(б)У у 1949 — 1952 р. Кандидат в члени ЦК КПУ в 1956 — 1960 р.

Біографія

Народився в селі Крива Коса Області війська Донського (тепер селище Сєдове Новоазовського району Донецької області України) у сім'ї робітника. З 1913 року працював разом із батьком на шахті № 2 Щегловського кам'яновугільного рудника в Юзівці, спершу вибиральником породи, з 1914 року — камеронщиком на насосах, з 1915 — учнем токаря майстерень шахти, з 1916 — токарем майстерень шахти.

З жовтня 1917 року — доброволець-червоногвардієць Юзівського загону Червоної Гвардії. З 1918 року — кулеметник на Південному фронті, червоноармієць 1-го кавалерійського полку 42-ї стрілецької дивізії 1-ї Кінної Армії. У 1920 році служив червонофлотцем Маріупольської військово-морської бази Азовської флотилії Південного фронту на канонерському човні «Знамя социализма».

У серпні 1922 — січні 1923 р. — курсант 94-ї піхотних командних курсів Українського Військового округу. У січні 1923 — серпні 1925 р. — курсант Одеської піхотної школи.

Член ВКП(б) з 1925 року.

З 1925 року — командир взводу і роти в 13-й Дагестанській стрілецькій дивізії, потім — курсовий командир і начальник штабу батальйону у Владикавказькій піхотній школі. У 1930 році навчався на кулеметних курсах при курсах «Постріл». У квітні 1935 — вересні 1938 р. — слухач Військової Академії імені Фрунзе.

У серпні 1938 — квітні 1939 р. — офіцер з особливих доручень 1-го відділу Червоної Армії. У квітні — листопаді 1939 р. — начальник 2-го відділення 13-го управління Червоної Армії. У листопаді 1939 — березні 1941 р. — начальник Житомирського піхотного училища.

Учасник німецько-радянської війни. У березні — листопаді 1941 р. — командир 200-ї стрілецької дивізії Київського особливого військового округу. У листопаді 1941 — березні 1942 р. — командир 16-ї окремої курсантської бригади Північно-Кавказького військового округу. У березні — квітні 1942 р. — командир 390-ї стрілецької дивізії. У травні 1942 — лютому 1943 р. — командир 138-ї стрілецької дивізії на Південно-Західному, Сталінградському та Донському фронтах. У лютому — червні 1943 р. — командир 70-ї гвардійської стрілецької (колишньої 138-ї стрілецької) дивізії.

У червні 1943 — травні 1944 р. — командир 15-го стрілецького корпусу 13-ї армії Центрального фронту.

У травні 1944 — червні 1947 р. — командувач 39-ї армії 3-го Білоруського та Забайкальського фронтів. До 1947 року — комендант Порт-Артура та командувач Угрупування радянських військ на Ляодунському півострові Китаю.

У листопаді 1947 — квітні 1948 р. — командувач 10-ї гвардійської армії Ленінградського військового округу. У квітні 1948 — грудні 1949 р. — командувач 13-ї армії Прикарпатського військового округу.

У грудні 1949 — листопаді 1951 р. — заступник головнокомандувача Групи радянських окупаційних військ у Німеччині.

У листопаді 1951 — листопаді 1952 р. — слухач Вищих академічних курсів при Академії Генштабу. У листопаді 1952 — вересні 1954 р. — заступник командувача військами Одеського військового округу.

У вересні 1954 — липні 1956 р. — командувач військами Таврійського військового округу. У липні 1956 — березні 1959 р. — головний військовий радник Міністерства оборони Народної Республіки Болгарія.

У березні 1959 — листопаді 1963 р. — начальник Вищих стрілецько-тактичних курсів удосконалення командного складу піхоти «Постріл». У листопаді 1963 — липні 1968 р. — начальник факультету Військової академії Генерального штабу Збройних сил СРСР.

З 1968 генерал-полковник Людников Іван Ілліч у відставці. Жив у Москві. Помер 22 квітня 1976 року. Похований в колумбарії на Новодівичому кладовищі.

Звання

• полковник
• генерал-майор (27.01.1943)
• генерал-лейтенант (25.09.1943)
• генерал-полковник (5.05.1945)

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (16.10.1943)
• три ордена Леніна (22.02.1943, 16.10.1943, 21.02.1945);
• п'ять орденів Червоного Прапора (27.03.1942, 27.08.1943, 3.11.1944, .02.1968);
• три ордена Суворова 1-го ступеня (4.07.1944, 19.04.1945, 8.09.1945);
• орден Суворова 2-го ступеня (16.9.1943);
• орден Богдана Хмельницького 2-го ступеня (10.01.1944);
• Особливий орден «Кньгуй» на широкій стрічці через плече № 139, Китай (.09.1945)
• Орден «Легіон пошани» ступеня командора, США (26.06.1944)
• Командор ордену Почесного легіону, Франція (13.07.1945)
• медалі
• Почесний громадянин Вітебська

Посилання

• Людников Іван Ілліч. // Сайт «Герои страны» (рос.).