Минають дні, минають ночі...: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
м вилучено Категорія:Літературна творчість Тараса Шевченка за допомогою HotCat |
Yakudza (обговорення | внесок) м Yakudza перейменував сторінку з "Минають дні, минають ночі..." на Минають дні, минають ночі... |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 15:03, 3 червня 2020
"Минають дні, минають ночі..."— вірш Тараса Шевченка, у якому поет різко виступає проти сонливої покори, байдужого примирення людини з підневільним становищем, декларує активну життєву позицію особистості, покликаної жити повноцінним життям і приносити користь суспільству.
Історія створення і публікації
Вірш написаний 21.ХІІ 1845 р. у В’юнищі, де Шевченко перебував у свого знайомого поміщика С. Самойлова. Автограф – в альбомі «Три літа». Вірш належить до низки творів світоглядно-політичного характеру, написаних у так званий період "трьох літ". Уперше твір надруковано в журналі «Основа» (1861, № 3).
Ідейно-тематичний зміст
У творі стверджується активне ставлення до дійсності. Трагічна недосконалість земного буття, приреченість на нездійсненність свого земного призначення, притлумленість марнотою («Заснули думи, серце спить»), — викликає принципове протистояння, висловлене з великою емоційною силою. Людина має відбутися на весь свій духовний масштаб – у цьому суть поетичного Шевченкового мотиву пошуку «долі». Невіднайденість своєї «долі» - це непрожите життя: «...однаково, // Чи жив, чи загинув». Образ сну, приспаної волі Шевченко не раз вживав, щоб засудити духовну дрімоту й суспільну пасивність. Сенс людського існування поет бачить у діянні, для нього найгірше — «сліду не кинуть // Ніякого». Таке розуміння життєвого покликання людини як борця, а не смиренного раба, означало в умовах деспотичної Російської імперії заклик до революційної дії, до боротьби проти існуючого ладу. Життя в задушливій атмосфері самодержавства присипляє думку й почуття, прирікає людину на нікчемне животіння. Тому розпачлива згода на «злу долю» означає не моральну капітуляцію перед життям, а, навпаки, готовність до будь-яких випробувань на обраному шляху. Інша ж альтернатива – «проклинать // І світ запалити!» — не що інше, як непряме означення своєї пророчої місії: судити неправду й кликати до апокаліптичного розрахунку із силами зла.
Художні інтерпретації
Твір поклали на музику М. Лисенко, С. Воробкевич, В. Заремба, Б. Підгорецький та ін.
Джерела
- Шевченківський словник. Том перший. — К., 1976, с.398.