Юхта Михайло Дмитрович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Vil4ckc (обговорення | внесок)
760 редагувань
Немає опису редагування
Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію Розширене редагування з мобільного
Рядок 3: Рядок 3:
{{Письменник
{{Письменник
|зображення =
|зображення =
|дата народження = 03.10.1946 року
|дата народження = 03.10.1946
|місце народження = с.Пристайлове, Лебединського району, Сумської області
|місце народження = [[Пристайлове]], [[Лебединський район]], [[Сумська область]]
|національність = Українець
|національність = Українець
|alma mater = Львівський університет ім.Iвана Франка
|alma mater = Львівський університет ім.Iвана Франка

Версія за 13:26, 10 січня 2021

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (листопад 2020)
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (листопад 2020)
Юхта Михайло Дмитрович
Народився 3 жовтня 1946(1946-10-03) (77 років)
Пристайлове, Лебединський район, Сумська область
Національність Українець
Alma mater Львівський університет ім.Iвана Франка

Юхта Михайло Дмитрович (03 жовтня 1946 року) -  Заслужений Журналіст України, ветеран Української журніалістики, член Національної спілки журналістів з 1978 року, радіожурналіст, прозаїк, поет, активіст, громадський діяч,українофіл[1].

Нагороджений іменним годинником від Президента України Леоніда Кучми. Володар почесного звання «Відмінник телебачення і радіо України», «Золотої медалі» української журналістики, «Призу Популярності», «Почесного Знаку» Національної Спілки журналістів України;

Його ім’я занесене до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах».

Удостоєний численних Почесних Грамот, Дипломів, Подяк Держтелерадіо України, Національної радіокомпанії України, Національної спілки журналістів України, Волинської  облдержадміністрації, обласної ради, Луцької міської ради. І це далеко не повний перелік усіх нагород, які нанизала доля Михайлу Юхті за багаторічну працю, що принесла йому визнання і славу в українській журналістиці.

За роки журналістської діяльності, як представник української журналістики, побував у більше, ніж 20-ти країнах, де був відмічений за підготовлені матеріали.

Так, Люблінське воєводство Республіки Польща відзначило Почесною нагородою за висвітлення міжнародного співробітництва двох сусідніх країн.

Життєпис

Народився у селі Пристайлове, Лебединського району, Сумської області.

Батько - Дмитро Гордійович Юхта, був сільським ковалем, пройшов усю війну аж до Берліна. А мама, Євросинія Уліянівна, з родини Плішивих – швачкою. Дитинство пройшло на берегах Псла серед лісів та луків, мальовничої природи.

За словами Михайла Юхти, "саме чарівність рідного довкілля, де бігало дитинство, надихнула на творчість, ще коли навчався в Пристайлівській восьмирічній і Будильській середній школах". Перші вірші, оповідання, новели, етюди друкувала районна газета «Життя Лебединщини».

У Лебедині Михайла Юхту знають, як активного учасника літературного об’єднання при районній газеті, створеного за ініціативою відомого українського письменника Костя Гордієнка. Побачивши здібності сільського хлопця, той всіляко підтримував і допомагав йому, рекомендував йти в журналістику[2].

Отож, М.Д. Юхта навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики.

По отриманню диплому журналіста був призваний на військову службу, яку відбував кореспондентом газети «Голос воїна»(Мукачево), а також «Голос Родины» (Львів), на той час, Прикарпатського військового округу.

Демобілізувавшись, доля Михайла Юхту занесла на Волинь[3]. Тут спочатку працював інспектором облвиконкому. Про це згадується у книзі Андрія Бондарчука «Юхим Ярощук: людина, громадянин, державний діяч».

Виходячи із коментарів очевидців та факту природної обдарованості, Юхта міг би здобути кар’єру в органах державної влади[4], проте випускника Франкового університету найбільше вабила журналістика. Свого часу голова облвиконкому Юхим Ярощук пропонував вступити у Вищу партійну школу, що принесло б неабияку перспективу для молодого журналіста[5]...Але сам Михайло Юхта коментує: «Я вже спробував себе у журналістиці і відмовитися від неї не зміг, бо то для мене було як повітря».

Файл:Михайло Дмитрович Юхта за роботою.jpg

Тож, із 1973-го — на ниві волинської журналістики.

Двадцять років працював у Волинській обласній телерадіокомпанії[6]. Пройшов усі професійні щаблі: від кореспондента, завідуючого кореспондентською мережею, редактора, старшого редактора до завідуючого інформаційним відділом[7].

Серед перших журналістських матеріалів Михайла Юхти, що привернули увагу радіослухачів — розповідь про найстарішу жительку Колодяжного Варвару Дмитрук, близьку подругу Лесі Українки[8]; бесіда із праправнучкою Тараса Шевченка Євгенією Гончаревич-Голуб, яка прибула із Черкащини вчителювати в село Сокіл, Рожищенського району, інтерв’ю із всесвітньовідомими особистостями: Святославом Ріхтером та Юрієм Левітаном, космонавтами Валентиною Терешковою, Павлом Поповичем; кіноактором Євгеном Леоновим; естрадними артистами: Назарієм Яремчуком, Софією Ротару, Оксаною Білозір, Аллою Пугачовою, Юрієм Тимошенком та Ефимом Березіним (Тарапунька і Штепсель) перший з яких був близьким приятелем журналіста[9].

Десять років Михайло Юхта був власкором однієї із центральних, на той час, газет «Радянська Україна». Саме із її шпальт, журналістських  матеріалів, його ім’я стало відоме на теренах України. Із проголошенням незалежності України, газета під цією назвою припинила свій вихід. Пізніше  вона стала «Демократична Україна».

Файл:Михайло Дмитрович Юхта.jpg
Михайло Дмитрович Юхта на завданні. Завод "Більшовик".

У 1991 році Михайла Юхту призначають  власкором Держтелерадіо України. Кар‘єру на Українському радіо почав на конкурсній основі — відразу по приїзду на співбесіду до Києва отримав завдання зробити репортаж із заводу «Більшовик», з чим справився «на відмінно»[10].

Двадцять років працював на Українському радіо.

Файл:Михайло Юхта та Муслім Магомаєв з дружиною.jpg
Михайло Дмитрович Юхта у дружній бесіді із Муслімом Магомаєвим та його дружиною

Під час журналістських зустрічей заприятелював із Муслімом Магомаєвим, якого здивував неочікуваним волинським сувеніром - консервами з лосятини. Ті, в свою чергу, так полюбилися знаменитому артисту, що він неодноразово звертався до Михайла Дмитровича із проханням переслати делікатес до Москви, з приводу святкування особливих для співака дат[11].

Файл:Публікація з собистого архіву Михайла Дмитровича Юхти.jpg

"Радіожурналістську ниву Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України"[12]. За десятки років він був щоденно в ефірі Українського радіо. І не тільки щоденно, а декілька разів на добу, майже в кожному інформаційному випуску. В різних куточках України його впізнавали за голосом. Та й ім’я знали мільйони українців. Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та закордоном, представляв інтереси волинян, розумів їхні сподівання, перемаймався проблемами[13].  

Слова і думки журналіста в ефірі  завжди вагомі , виважені й мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом  та знаннями. У розповідях  вчувається вболівання за  долю людей, гордість не тільки за рідний край, а й всю українську державу[14].

Від своїх 65 літ Михайло Юхта — на заслуженому відпочинку. Але й надалі допомагає спільно творити радіолітопис України[15]. Своїм багатим досвідом радіожурналістики охоче ділиться із майбутніми журналістами, як старший викладач факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Із великою радістю йде на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику[16].

У свій час, школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти[17].

Викладацьку діяльність поєднує із посадою Голови Журналістської Організації Власкорів Всеукраїнських засобів масової інформації у Волинській області[18].

Громадська діяльність

Задяки особистим якостям, небайдужості до чужої долі та численним знайомствам за роки журналістської діяльності Михайло Юхта поєднав чимало родин та багатьом допоміг у пошуках рідних: в тому числі, учасникам операції «Вісла» та членам сімей загиблих учасників Другої Світової війни[19].

Сьогодні Михайло Дмитрович активно досліджує десидентський рух 60-з років в Україні[20].

Ставши ініціатором створення фонду особового походження Дмитра Полікарповича Іващенка,

нещодавно закінчив написання об’ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв’язня, «волинського Чорновола», яка незабаром прийде до читача, а всі зібрані ним документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд[21].


Творчий доробок

У художньо-документальній повісті «Долю обрав сам», авторства М.Д.Юхти[22], йдеться про героїчне життя лідера десидентського руху 60-х років на Волині - Дмитра Іващенка[23]; його вірних побратимів, однодумців, які, не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України[24].

Рецензії видатних українців на книгу «Долю обрав сам» та коментар автора за посиланням: http://volynrada.gov.ua/sites/default/files/2019/doc/pitannya_6.pdf

 Михайло Юхта закоханий у таїну слова[25]. У поезії та прозі прагне осмислити історичне минуле, внутрішній світ людини, філософію життя, красу природи. Він є автором багатьох видань, поетичних[26] і прозових збірок, публікацій[27].

До прикладу, у 2004 році упорядкував і видав книгу «Краса і біль Золочівки» (про трагічну долю села Золочівка на Рівненщині, яке в роки війни було спалене нацистами).

На сьогодні у творчому доробку Михайла Юхти написані та підготовлені до друку ще три книги.  Це й автобіографічна повість «Ота стежина в ріднім краї», у якій ділиться саме тим, що не забувається з плином років: згадує стежку, на якій зробив перші життєві кроки на землі батьків, дідів, прадідів, село над Пслом, де народився та звідки пішов в журналістику. «Щемливі, з тонким ліризмом роздуми про дитинство, шкільні, студентські роки, життя, все те пропущене через серце»[28].

А в книзі «Скрижалі пам’яті» журналіст зібрав  спогади земляків про багатостраждальну долю рідного Пристайлова, яке не оминули трагічні роки голодомору — 1932-1933–го. «Тут чинилися такі кари над людьми, які жахали навіть саму уяву», - коментує автор. «Написана книга містить вселюдський осуд радянської системи і стане даниною пам’яті земляків, та усім, хто ковтнув сталінський геноцид; буде нев’януючою квіткою на могилах жертв голодоморів та анафемою антинародного режиму, який із Божої волі канув у небуття...»[29].

У книзі «Журналістика — моя доля» ділиться журналістськими спогадами та роздумами. «А мені є що згадати», - сміється Михайло Дмитрович в особистій розмові. Журналісту довелося зустрічатися та спілкуватися із Президентами України, визначними політиками, міністрами, провідними науковцями, видатними письменниками, акторами, співаками, всесвітньовідомими особистостями.


У творчому світі:

Про Михайла Юхту написано багато: не лише про творчість, а й про життєву дорогу, погляди. Колеги до сьогодні по крупинках збирають таємниці його успіху та поради, переймаючи досвід - не лише професійний. У підтвердження - інформація про особу М.Д.Юхти з особистої розмови з Лебединськими колегами Наталією Матвеєвою та Василем Дацьком: http://old.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/727-toj-khto-lyubit-svoe-selo-toj-lyubitime-i-ukrajinu

Наступним поколінням

Примітки

  1. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 21 вересня 2020.
  2. ↑ До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 31 грудня 2020.
  3. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 31 грудня 2020.
  4. ↑ До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 31 грудня 2020.
  5. ↑ https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/ce-ne-kompartiyi-zahyst-chesti-volyni.
  6. ↑ Електроапаратна, Хроніки Любарта вул; 3; Луцьк; Україна (14 січня 2018). Луцькі кукурузники: ретро фотографії аеропорту. Хроніки Любарта. Процитовано 31 грудня 2020.
  7. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 31 грудня 2020.
  8. ↑ Леся Українка у спогадах Варвари Дмитрук - Громадсько політична газета. vk.volyn.ua. Процитовано 31 грудня 2020.
  9. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 31 грудня 2020.
  10. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 31 грудня 2020.
  11. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 31 грудня 2020.
  12. ↑ До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 31 грудня 2020.
  13. ↑ ДОЛІ ЛЮДСЬКІ: РАДІОЖУРНАЛІСТ МИХАЙЛО ЮХТА ВІДНОВИВ РОЗІРВАНІ МОСТИ СЕСТРИ І БРАТА. www.volyn.com.ua. 7 травня 2004. Процитовано 31 грудня 2020.
  14. ↑ До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 31 грудня 2020.
  15. ↑ https://www.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/2020/02/zaiava_Volyn_NSZHU.pdf (PDF).
  16. ↑ Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (англ.). Процитовано 31 грудня 2020.
  17. ↑ https://www.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/2020/02/zaiava_Volyn_NSZHU.pdf (PDF).
  18. ↑ Порядок денний засідання постійної комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів та цінової політики | Волинська обласна рада. volynrada.gov.ua. Процитовано 31 грудня 2020.
  19. ↑ ДОЛІ ЛЮДСЬКІ: РАДІОЖУРНАЛІСТ МИХАЙЛО ЮХТА ВІДНОВИВ РОЗІРВАНІ МОСТИ СЕСТРИ І БРАТА. www.volyn.com.ua. 7 травня 2004. Процитовано 31 грудня 2020.
  20. ↑ Про волинського політв’язня написали книгу. https://visnyk.lutsk.ua/ (укр.). Процитовано 31 грудня 2020.
  21. ↑ https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/2020/03/20-3.pdf (PDF).
  22. ↑ Про волинського політв’язня написали книгу. https://visnyk.lutsk.ua/ (укр.). Процитовано 31 грудня 2020.
  23. ↑ Zaxid.net. У Луцьку вшанують українських шестидесятників – подружжя Іващенків. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 31 грудня 2020.
  24. ↑ https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/2020/03/20-3.pdf (PDF).
  25. ↑ Цитата М.Д.Юхти.
  26. ↑ - стихи Михаила Юхты | Записи в рубрике - стихи Михаила Юхты | Дневник У_КОЛОДЦА : LiveInternet - Российский Сервис Онлайн-Дневников. www.liveinternet.ru. Процитовано 31 грудня 2020.
  27. ↑ До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 31 грудня 2020.
  28. ↑ Цитата М.Д.Юхти.
  29. ↑ Цитата М.Д.Юхти.

Посилання

[1] [2][3]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юхта_Михайло_Дмитрович&oldid=30510430