Геракл: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
NOSFERATU (обговорення | внесок)
25 001 редагування
NOSFERATU (обговорення | внесок)
25 001 редагування
Рядок 65: Рядок 65:
|12= [[Персей]]
|12= [[Персей]]
|13= [[Андромеда]]
|13= [[Андромеда]]
|14=
|14= [[Пелоп]]
|15= [[Гіпподамія]]
|15=
|16=
|16=
|17=
|17=

Версія за 22:25, 17 вересня 2021

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Геракл (значення).
Геракл
Ἡρακλῆς
Скульптура Геракла
Давньогрецький герой, який здійснив 12 подвигів і здобув безсмертя
Божество в давньогрецька міфологія
Період життя близько 50 р.
Значення імені Прославлений Герою
Ім'я іншими мовами грец. Ἡρακλῆς
В інших культурах Геркулес
Місцевість Давня Греція, місто Теби
Династія Геракліди
Батько Зевс, Амфітріон (названий батько)
Мати Алкмена
Брати/сестри Еврістей
Дружина Мегара, Деяніра
Діти Скіф, Гілл та ін.
Родичі Hippotesd
Пов'язані події 12 подвигів Геракла, подорож аргонавтів
Атрибути палиця, лев'яча шкура, отруйні стріли
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Гера́кл (грец. Ηρακλής), з латини Геркулес (лат. Hercules), Альцід (лат. Alcīdēs) — ім'я кількох персонажів давньогрецької міфології. Найбільш відомий з них — герой, син бога Зевса та людської жінки Алкмени, відомий своїми подвигами. Праонук Персея.

У переносному розумінні Геракл (Геркулес) є символом велетенської сили, нездоланності.

Відомі Геракли

За працями античних авторів відомо про кількох Гераклів, серед яких героєм був лише один, або їхні о́брази злилися в єдиного. Діодор Сицилійський повідомляє про трьох героїв, котрих звали Гераклами (прославленими Герою). Це були єгиптянин, один з братів-дактилів, і син Алкмени й Зевса. При цьому єгипетського Геракла звали Сом або Хон, і він жив за десять тисяч років до Троянської війни, а його грецькому тезці приписують всі його подвиги. За Цицероном їх було шість, Варроном — до сорока трьох. Геродот говорить, що, коли він запитав про первісну батьківщину Геракла у єгиптян, ті назвали йому не Грецію, а Фінікію[1].

Міфи про Геракла

Родовід

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Персей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Алкей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андромеда
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Амфітріон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пелоп
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Астідамія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гіпподамія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Геракл
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Персей
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Електріон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Андромеда
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Алкмена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пелоп
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Лісідіка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гіпподамія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Походження

Син Персея Електріон, цар Мікен, одного разу повів війська на народи тафійців і телебоїв за те, що ті викрали його стада худоби. Поки він був у поході, в Мікенах правив його племінник Амфітріон. Він дізнався де знаходилася худоба і викупив її, а Електріон тим часом зазнав поразки і втратив у бою синів. Елетріон, повернувшись, розгнівався на племінника і, розмахуючи своєю палицею, випадково сам убив себе. Амфітріона було вигнано і той втік до Фів, де правив цар Креонт[2].

Кохана Амфітріона Алкмена відмовилася розділити з ним ложе, поки той не помститься за загиблих дітей Електріона. Той зібрав військо і розбив тафійців з телебоями. Тим часом Зевс набув вигляду Амфітріона і прийшов до Алкмени зі звісткою про перемогу. Зевс провів з нею ніч, що тривала як три звичайні ночі за рахунок того, що за наказом Зевса Геліос не виїздив на небо, а Гіпнос насилав на людей сон[3][4].

Алкмена не помітила обману, а коли наступного дня справжній Амфітріон повернувся, насварила його за чуту днем раніше розповідь. Амфітріон пішов до віщуна Тіресія дізнатися в чім справа і від нього довідався, що ним прикидався Зевс. Після цього він ніколи не спав з Алкменою, боячись ревнощів бога[5].

Народження і юність

Маленький Геракл задушує змію, римська скульптура, II ст. н. е.

Через 9 місяців Зевс став хизуватися, що народжений найближчим часом в благородному роду Персея хлопчик стане прославленим героєм, якого назвуть Гераклом (що означає «прославлений Герою»). Ревнива дружина Зевса Гера взяла з нього клятву, що цим героєм стане лиш той з роду Персея, який народиться першим. Зевс не здогадався про хитрощі дружини і постановив щоби так і сталося. Гера затримала пологи Алкмени і прискорила їх у Нікіппи, іншої жінки з персеєвого роду, щоб героєм став її син Еврістей[6]. Розгніваний Зевс тоді поставновив, що Геракл стане не просто героєм, а богом, якщо виконає 12 подвигів[7]. Один з варіантів міфу говорить, що Гера послала чаклунок затримати пологи Алкмени. Дочка Тіресія перехитрила їх, видавши радісний крик. Ті подумали, що герой народився попри їхні старання і пішли, знявши свої чари і дозволивши Гераклу народитися в назначений час[8].

Коли народилися близнята Геракл та Іфікл, Гера послала до колиски малят двох величезних зміїв, щоб вони вбили Геракла, однак майбутній герой задушив їх[9]. За однією з версій, Зевс, бажаючи зробити сина безсмертним, узяв його на небо й поклав біля грудей сплячої Гери, але богиня прокинулась і відштовхнула чужу дитину. Її молоко розлилося по небу, утворивши Молочний Шлях, а кілька крапель упало на землю, і з них виросли білі лілеї[10].

Амфітріон навчив Геракла правити колісницею, Кастор — боротьби, Евріт — стрільби з лука, Лін — музики, кентавр Хірон — усіх інших наук. Коли юний Геракл у нападі гніву вбив Ліна, Амфітріон послав його в покарання на гору Кітерон пасти отари. Тут він подолав страшного кітеронського лева, шкуру якого (за іншим переказом, шкуру немейського лева) надягнув так, що паща вкривала йому голову, мов шолом. Ставши майстерним у різних справах, Геракл отримав від Гермеса меч, від Афіни — плащ, від Аполлона — лук і стріли, а від Гефеста — золотий панцир. Але з-поміж усієї зброї він віддавав перевагу довбні, яку пізніше вирубав у Немейському лісі[11].

Якось вісімнадцятирічному Гералу трапилися мінійські збирачі податків, яких він за їхнє зухвальство жорстоко покарав — відрізав їм носи[12]. Цар мінійців Ергін вислав військо до Фів аби помститися. Юний Геракл позабирав щити й зброю з храмів аби відбити напад, Афіна, бачачи таку рішучість, дозволила боронити Фіви таким чином. Геракл швидко прославився своєю силою й винахідливістю в обороні від мінійців. Так Геракл придумав залити поля водою з каналів аби кіннота мінійців не могла підступитися до міста. Але в битві загинув його названий батько Амфітріон. Вдячний фіванський владар Креонт віддав за Геракла свою доньку Мегару[13].

Після того Геракл жорстоко розправився з евбеями, які виступали проти Фів, а їхнього царя прив'язав до коней, яких пустив у різні боки і ті розірвали тіло царя. Гера за жорстокість Геракла наслала на нього безумство і той повбивав власних дітей. Піфія порадила для спокути злочину відправитися на службу до царя Еврістея і відслужити йому 12 років. За це йому судилося стати безсмертним[14].

Геракл і аргонавти

Геракла було покликано у плавання аргонавтів зі своїм зброєносцем Гіласом. Коли аргонавти прибули до острова Лемнос, то виявили, що тамтешні жінки повбивали своїх чоловіків через прокляття Афродіти. Цариця Гіпсипіла вирішила відновити свій народ, зачавши дітей від аргонавтів. Герої були зустрінені з почестями і їм пропонувалося залишитися на Лемносі. Тільки Геракл переконав аргонавтів продовжити подорож. Також він допоміг в боротьбі проти велетнів, які намагалися завадити плаванню, завалюючи каменями вихід з гавані Кізіку.

Згодом Геракл змагався з побратимами в греблі і зламав весло. Він вирушив з Гіласом на пошуки дерева, щоб виготовити нове, але на острові Місія, що біля Кеоса, Гіласа заманили в хащі німфи наяди. Поки Геракл розшукував його, аргонавти вирішили продовжити шлях без них. Коли ж мандрівники усвідомили, що вчинили зле, з моря виринув бог Главк і оголосив, що за волею Зевса Геракл не має продовжувати участь в плаванні аргонавтів. Йому судилося здійснити подвиги, тож Геракл за якийсь час відправився на службу до царя Еврістея. Але він не покидав надії, що Гілас живий, тож взяв з жителів Місії обіцянку шукати зниклого, поки не знайдуть. Тому вони мали звичай щороку в ті дні бродити лісами, дотримуючись слова.

Також згадується про аргонавта Поліфема (не плутати з однойменним кіклопом), котрий вирушив на пошуки Главка і Геракла, але йому також була наготована інша доля. Поліфем мав заснувати на Місії місто Кіос[15].

Дванадцять подвигів Геракла

Знищення лернейської гідри

У Еврістея, який владарював над аргів'янами, Геракл задля спокути вбивства дітей мусив звершити 10 подвигів (їх визначив Еврістей), після чого Зевс мав подарувати Гераклу безсмертя. Але цар не зарахував два з них і назначив нові, таким чином герой звершив їх 12. Відомо, що на перших 10 герой витратив 8 років[16].

За іншою версією, коли дельфійський оракул оголосив Гераклові волю богів про службу Еврістеєві, він збожеволів і повбивав своїх дітей від Мегари, а також дітей Іфікла. Вилікувавшись від божевілля, Геракл вирушив у Тірінф до Еврістея. Гомер розповідає лише про один подвиг Геракла — перемогу над Кербером; Гесіод згадує про боротьбу з немейським левом, лернейською гідрою та Геріоном. Всього з різних джерел відомо 12 головних подвигів, але їх порядок різниться:

  1. Боротьба з немейським левом, невразливим до жодної зброї. Герой задушив його голіруч, але втратив палець і свою довбню. За деякими переказами на честь цього було засновано Немейські ігри. Побачивши після цього силу Геракла і переможеного лева, боягузливий Еврістей розпорядився виготовити для нього мідний глек, в якому ховався, коли Геракл приходив до міста;
  2. Знищення багатоголової змії, лернейської гідри, отрутою якої Геракл намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли ставала смертельною. Цей подвиг Еврістей не схотів визнавати, оскільки в ньому Гераклу допомагав його небіж Іолай;
  3. Лови надзвичайно прудкої керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами, яка належала Артеміді;
  4. Знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір'я, яке правило їм за стріли. Геракл налякав птахів шумом і вразив їх стрілами;
  5. Полювання на велетенського ерімантського вепра, який пустошив Аркадію. Геракл тоді випадково поранив кентавра Хірона отруєною стрілою, чим прирік його на тривалі страждання, оскільки Хірон був безсмертний;
  6. Здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти. В цьому йому завадила Гера, підбуривши амазонок до битви, яку герой виграв;
  7. Очищення Авгієвих стаєнь, які не мили багато років. Еврістей думав принизити Геракла цим завданням, але той придумав очистити стайні перепрямованими водами річки, не забруднившись. Еврістей не визнав подвигу через пиху Авгія, який приписав очищення стаєнь богу річки, щоб не давати Гераклу винагороди;
  8. Подолання критського бика, що вивергав полум'я, якого Посейдон наслав Міносові за недотримання обрядів;
  9. Викрадення людоїдних коней царя Діомеда;
  10. Викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Геракл перейшов усю Європу й Лівію і на пам'ять про цей похід спорудив Гераклові стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Геракла викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Геракла, який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов'язують боротьбу Геракла з Антеєм. Під час здійснення цього подвигу Геракл вбив царя бебриків Мігдона;
  11. Викрадення золотих яблук із саду Гесперид: яблука дістав титан Атлант, поки Геракл підтримував замість нього небо;
  12. Останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера (Цербера). Після року приготувань Геракл спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав триголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв'язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. За іншими переказами, Геракл вивів з Аїду також Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його.

Звершивши подвиги, Геракл звільнився від служби в боягузливого Еврістея, повернувся до Фів, розлучився зі своєю 33-річною Мегарою, вважаючи, що шлюбу з нею не схвалювали боги, і віддав її за свого 16-річного небожа й друга Іолая[17].

Вбивство Іфіта

Геркулес, римська позолочена бронзова скульптура, II ст. до н. е.

В пошуках нової дружини Геракл вирушив до Ехалії (за пізнішим переказом — до Евбеї або Мессенії), де попросив руки Іоли, доньки володаря Евріта. З Еврітом він посперечався хто є кращим стрільцем з лука. Тим часом Автолік викрав Еврітову худобу, чаклунством змінивши її вигляд і продавши Гераклу як свою. Цар запідозрив у крадіжці Геракла й не захотів віддати за нього дочку, думаючи що той помстився за колишню суперечку. Герой разом з братом Іоли Іфітом пішов розшукувати череду, щоб довести свою невинність. У дорозі Гера знову наслала на Геракла божевілля і він убив Іфіта, скинувши його зі скелі[18]. Евріта він убив пізніше, під час походу на Ехалію[19].

Служба в Омфали

Щоб спокутувати злочин, герой вирушив до оракула, та він не схотів приймати героя, що вчинив таке. Геракл розгнівався та забрав всі коштовності в оракула аби заснувати власне місце пророкування[20]. Аполлон прибув відбити вкрадене і при допомозі Зевса змусив героя все повернути. Після цього оракул провістив, що Геракл мусить рік служити у лідійської цариці Омфали, а зароблені гроші віддати дітям вбитого Іфіта[21].

В Омфали Геракл став рабом, виконуючи її доручення як боротьба з керкопами та велетенським змієм. Цариця також зробила Геракла своїм коханцем і народила від нього трьох дітей: Лама, Агелая і Лаомедонта. Ці новини досягли батьківщини Геракла, де з нього стали глузувати. Казали начебто він пряде в Омфали вовну, одягнений у жіночий одяг, а сама вона відібрала його левину шкуру і зброю та носить її замість героя[22]. Також існує міф про те як бог Пан залицявся до Омфали, але в темряві сплутав царицю з Гераклом, котрий прогнав його. Ображений Пан придумав на Геракла такий наклеп і став ширити Грецією чутки аби осоромити героя[23].

Визволення Гесіони і взяття Трої

Після закінчення служби в Омфали Геракл вирушив у Трою, яка потерпала від насланого Посейдоном чудовиська через несплату за допомогу у будівництві мурів[24]. Цар Трої Лаомедонт мусив принести в жертву дочку Гесіону, але повелів щоби перед тим своїх дочок пожертвували інші знатні роди міста. Геракл врятував Гесіону і запропонував вбити чудовисько в обмін на прекрасних коней[25]. Лаомедонт погодився, однак нічого взамін не дав. Тому Геракл зібрав воїнів, з якими завоював і спалив Трою, убив Лаомедонта стрілами разом з його синами, крім одного, Подарка, якого викупила Гесіона. Відтоді той взяв ім'я Пріам («Викуплений») і зайняв трон батька[26].

Завоювання Еліди та Олімпійські ігри

Геракл зібрав військо щоб помститися жадібному Авгію, царю Еліди, стайні якого він мусив очистити й не отримав винагороди. Але в поході Геракл захворів і його військо було розбите. Згодом герой зібрав союзників з Аргоса, Аркадії та Фів і розбив елідійців. Геракл побажав щоб Еліда знову стала багатолюдною і розпорядився щоб його воїни взяли собі за дружин вдів з Еліди[27].

Після цього Геракл на добуту здобич і трофеї заснував Олімпійські ігри на честь свого батька Зевса і оголосив час їх проведення загальним перемир'ям. Він сам створив місце для проведення Ігор, де звів шість вівтарів[28]. На перших іграх Геракл переміг всіх суперників, крім останнього в боротьбі. Той виявився самим Зевсом в людській подобі, що відвідав змагання[29]. Відтоді на час проведення Ігор припинялися всі війни у Греції, на них не допускався жоден, хто вчинив злочин проти богів[30].

Захоплення Пілоса

Після влаштування Олімпійських ігор Геракл помстився пілосцям за те, що вони допомагали елідійцям. Афіна виступила на боці Геракла, тоді як Гера, Посейдон, Гадес і Арес захищали Пілос. В битві цар Нелей і один його син, Нестор, врятувалися. Геракл поранив Геру й Гадеса і вбив Переклімена, що перетворювався на різних звірів силою, даною Посейдоном. Нестор, який тоді був у Геренії, зібрав воїнів відбити Пілос, але був змушений тікати, оскільки Афіна попередила про його напад вночі. Проте в бою він самотужки поборов багатьох воїнів, за це Аполлон наділив його життям у 300 років[31].

Сини Гіппокоонта

Геракл пішов війною на Спарту з метою покарати синів Гіппокоонта, що допомагали його ворогам. Ті змогли поранити Геракла і той був змушений відступити, щоб залікувати рани в святилищі Деметри[32]. Після цього він з військом царя Кефея вирушив у похід, в якому захопили Спарту, хоч і ціною загибелі багатьох славних воїнів. На честь перемоги Геракл спорудив святилища Гери, Афіни й Асклепія[33].

Деяніра

Геракл добиває Несса

Після того Геракл, не маючи законних спадкоємців і дружини, одружився з дочкою етолійського царя Ойнея Деянірою, заради якої боровся з річковим богом Ахелоєм. Ахелой мав дар перевтілення і в боротьбі з Гераклом удавався до різних хитрощів: спочатку обернувся на змію, потім на бика. Геракл відрубав йому один із рогів, який наяди перетворили на ріг достатку. (Варіант. Переможений Ахелой виміняв у Геракла свій відрубаний ріг на ріг кози Амальтеї)[34]. Одружившися з Деянірою, Геракл виступив проти міста Ефір, а здобувши перемогу, вирушив у Трахін до свого друга Кеїка. У дорозі кентавр Несс, що перевозив Деяніру через річку, намагався зґвалтувати її. Геракл поцілив у кентавра отруєною стрілою. Помираючи, Несс дав Деянірі підступну пораду — зібрати його отруєну кров, яка нібито може повертати втрачене кохання[35].

Звільнення Прометея

Титан Прометей, прикутий за наказом Зевса до скель в покарання за допомогу людям, знав хто зможе відібрати в Зевса владу. На додачу щодня прилітав орел і викльовував титану печінку, а вночі рани загоювалися. Хоч Зевс за віки став прихильним до людей, дав їм закони і захищав справедливість, гордий Прометей не видавав таємниці, знаючи, що колись його звільнить славетний герой, а не бог.

У своїх подорожах Геракл за волею Зевса натрапив на місце покарання в горах Кавказу. Вислухавши розповідь Прометея про те як він отримав свою незаслужену кару, Геракл застрелив орла з лука, щоб полегшити страждання титана. Тільки тоді Прометей розкрив, що долею визначено аби син німфи Фетіди став сильнішим за батька, ким би той не був. Якщо вона народить сина від Зевса, він скине владу батька і олімпійцям прийде кінець.

Почувши це, Зевс дозволив Гераклу звільнити Прометея. Проте тепер Прометей мусив зійти в царство мертвих. Кентавр Хірон, який досі мучився від завданої Гераклом отруйної рани, погодився обміняти своє безсмертя на життя Прометея. Таким чином Хірон помер, а Прометей лишився жити[36].

Часто цей міф описується між дванадцятьма подвигами Геракла, після знищення лернейської гідри і перед походом за яблуками Гесперид, шлях куди показав вдячний Прометей[37].

Смерть Геракла

Коли Геракл переміг Евріта й забрав його доньку Іолу, Деяніра, боячись, що він може покинути її заради бранки, прислала чоловікові одяг, просочений кров'ю Несса. Відіславши подарунок, вона побачила як залишок тканини на сонці став палати і вжахнулася. Деяніра послала гінця попередити чоловіка, але Геракл вже одягнув отруєний одяг[38]. Як тільки він зігрівся, отрута почала діяти, обпікаючи тіло, Геракл намагався зірвати тканину, але вона відривалася разом із плоттю. Деяніра наклала на себе руки, повісившись або заколовшись мечем. Не маючи ніде порятунку від нестерпного болю, Геракл попросив свого сина Гілла віднести його до гори Ета і там спалити на вогнищі[39].

Геракл розділив свою зброю серед друзів, з останніх сил ввійшов у вогонь, з неба вдарили блискавки і вмить спопелили тіло Геракла. Зевс підняв його на Олімп, де представив іншим богам як безсмертного[40]. Зевс переконав Геру всиновити Геракла і одружити його на Гебі[41]. Геракл став вартовим Олімпу та допомагав Артеміді розвантажувати впольовану нею здобич. Коли він, безсмертний, бенкетував разом з богами, його тінь смертного ходила Аїдом[42].

Нащадки Геракла

Культ Геракла

Геракл і Телефос

Культ Геракла був поширений серед усіх еллінів, сам герой розглядався як захисник і рятівник від усіляких лих. Царські особи шанували Геракла як видатного правителя, а простолюдини як народного героя, трудівника і захисника від свавілля тиранів. Подібно до Геракла, в багатьох містах Греції покійників зображали в левиній шкурі, де вони уподібнювалися героєві, котрий помер, але отримав вічне життя на Олімпі. Імовірно, спочатку Геракл був дорійським героєм. Після здобуття дорійцями Пелопоннесу його зробили нащадком аргосця Персея, щоб узаконити завоювання. Про нього співали пісні й писали п'єси. В комедіях його іноді зображали як товстого добряка, ярмаркового силача.

Кожне царство і мало не кожне місто бажало довести, що син Алкмени гостював у них бодай один день. На честь героя споруджували храми, вівтарі й статуї. Як уособлення сили, Геракл був покровителем усіх гімнасіїв і палестр; гладіатори в Римі, які за віком сходили з арени, присвячували героєві свою зброю. За легендами, коли після важкої перемоги Геракл відпочивав, він любив насолоджуватися музикою й співом, звідси пов'язування його культу з музами. На острови Сицилія, Сардинія, Корсика, в Іспанію культ Геракла перенесли фінікійці та грецькі колоністи; героєві почали приписувати нові подвиги, звершені в Італії (він скасував жертвоприношення людей у сабінян, запровадив культ вогню, убив розбійника Кака тощо).

Царі, а потім і римські імператори нерідко порівнювали себе з Гераклом. Згідно Плутарху, Александр Македонський вважав Геракла своїм предком. Імператор Коммод в II ст. називав себе «Гераклом», від якого селянам можна чекати допомоги. Імператор Максиміан в III ст. стверджував, що є нащадком цього героя. З Гераклом пов'язували свій родовід деякі римські патриції, Акка Ларентія вважалася коханою героя.[43].

Під час кризи Римської імперії III ст. Геракл розглядався як спаситель, котрий повернеться і наведе лад в державі. Наприкінці IV ст. культ Геракла протиставлявся культу Ісуса Христа. Нерідко символи Христа замінювалися геракловими, наприклад монограма імені у війську імператора Євгенія. Геракл поставав мучеником, болісна смерть якого примножила велич подвигів і який отримав вічне життя, втілюючи цим ідею про потойбічну винагороду за життя земне[44].

Така популярність Геракла призвела до визнання його національним героєм Греції[45].

Образ Геракла в мистецтві

Подвиги Геракла були улюбленими темами античного мистецтва. Відома статуя Геракла Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя були усталеними темами скульпторів, які оздоблювали фризи, метопи й фронтони в храмах. Образ Геракла оспівали Софокл («Трахінянки», «Філоктет»), Евріпід («Несамовитий Геракл», «Геракліди»). Міфи про Геракла популярні і в пізнішому образотворчому мистецтві (Дж. Романо, Дж. Вазарі, Г. Рені, Рафаель, П. Рубенс, Я. Тінторетто, А. Канова, Т. Жеріко), літературі (Ж. Ротру, Ж- Ф. Мармонтель, П. Метастазіо), музиці (А. Вівальді, Й. С. Бах, Х. В. Глюк, Г. Ф. Гендель, К. Сен-Санс).

З ім'ям Геракла пов'язані крилаті вислови: «дійти до Геркулесових стовпів» — дійти до краю; «геркулесова праця» — тяжка праця.

Іраклій — чоловіче християнське ім'я, яке походить від Геракла.

В Україні

Згідно з однією з легенд, Геракл відвідував територію нинішньої Євпаторії (Керкінітиди). В Євпаторії було знайдено сім вапнякових рельєфів, які зображують героя за відпочинком. На кожному з барельєфів Геракл тримає келих вина в руці. На херсонеських монетах IV—III ст. до н. е. зустрічаються зображення голови Геракла[46].

Перший подвиг величного героя ілюструє композиція на Бучацькій ратуші, де зображено як Геракл роздирає пащу немейському левові. Статуя Геракла є також в Ужгородському замку. Ця скульптура ілюструє другий подвиг героя — знищення лернейської гідри.

Також за однією з легенд Геракл вважається прабатьком Скіфського народу, який жив на території сучасної України.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 336—340.
  2. ↑ Аполлодор II. 4. 5—6; Гесіод. Щит Геракла 11 і далі.
  3. ↑ Гесіод. Щит Геракла 1-56; Аполлодор II. 4. 7-8; Гігін. Міфи 29; Піндар. Істімійські оди VII. 5 і далі.
  4. ↑ Лукіан. Розмови богів X.
  5. ↑ Гесіод. Щит Геракла 1-56; Аполлодор II. 4. 7-8; Гігін. Цит. тв. 29
  6. ↑ Гомер. Иліада XIX. 95 і далі.; Аполлодор II. 4-5; Плавт. Амфітрион 1096; Діодор Сицилійський IV. 10.
  7. ↑ Гомер. XIX. 115 і далі., 91; Діодор Сицилійський IV. 9.
  8. ↑ Павсаній IX. 11. 1-2; Овідій. «Метаморфози» IX. 285 і далі.; Еліан. «Про тварин» XII. 5; Антонін Ліберал. «Перетворення» 29.
  9. ↑ Аполлодор II.4.8; Феокрит. Ідиліїи XXIV.
  10. ↑ Ератосфен. «Перетворення на зірки» 44; Гігін. «Поетична астрономія» II.43; Діодор Сицилійський IV.10.
  11. ↑ Аполлодор II. 4.11
  12. ↑ Діодор Сицилійський IV.10.
  13. ↑ Діодор Сицилійський IV.18.7; Павсаній IX.26.1.
  14. ↑ Діодор Сицилійський IV.11; Аполлодор. Цит. тв.
  15. ↑ Аполлоній Родоський. Аргонавтика
  16. ↑ Аполлодор II. 5. 11 і 5.12
  17. ↑ Плутарх. Про любов 9; Аполлодор II.6.1; Павсаній Х.29.3.
  18. ↑ Аполлодор. Цит. тв.; Софокл. Цит. тв. 271; Гомер. Цит. та. і схолії; Діодор Сицилійський. Цит. тв.
  19. ↑ Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека II 7, 7
  20. ↑ Аполлодор. Цит. тв.; Павсаній X.I 3.4; Гігін, Цит. тв 32.
  21. ↑ Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв.; Павсаній II.21.3; Діодор Сицилійський. Цит. тв.
  22. ↑ Овідій. «Героіди» IX.54 і далі.; Лукіан. «Размови богів» 13; Плутарх. «Чи варто старому займатися державними справами» 4.
  23. ↑ Овидій, фасти II.305.
  24. ↑ Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв.; Лукиан. «Про жертвопринесення» 4; Цец. Цит. тв.; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Сервій. Коментарі до «Енеїди» Вергілия III.З.
  25. ↑ Діодор Сицилійський IV.42; Цец. Цит. тв. 34; Валерій Флакк 11.487; Гігін. Цит. тв.; Аполлодор II.5.9; Гелланік. Цит. зі: Схолії до «Іліади» Гомера ХХ.146.
  26. ↑ Діодор Сицилійський IV.32; Цец. Цит. тв. 337; Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв. 89; Гомер. «Іліада» V.638; Сервій. Цит. тв. III.3.
  27. ↑ Павсаній VIII.25.5 и V.3.1; Аполлодор II.7.2; Сервій. Коментарі до «Енеїди» Вергілія VII; Цец. Схолії до Ликофрона 40.
  28. ↑ Піндар. Цит. тв. Х.43 і далі.; Цец. Цит. тв. 41; Гігін. Цит. тв. 273.
  29. ↑ Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Піндар. Цит. тв. Х.60 і далі.; Павсаній V.8.1; Цец. Цит. тв. 41.
  30. ↑ Схолії до «Олімпійських од» Піндара III.35 і V.6; Страбон VIII.3.33.
  31. ↑ Павcаній VI.22.3; Гомер. «Іліада» XI. 671 і далі, 756.
  32. ↑ Аполлодор II.7.3; Павсаній III.15.3; III. 19.7; III.20.5 и VIII.53.3.
  33. ↑ Павсаній III.15.7; III.19.7 и VIII.53.3.
  34. ↑ Гігін. «Міфи» 31; Лактанцій Плацід. Схолії до «Фіваіди» Стація IV. 106.
  35. ↑ Аполлодор II.7.6; Софокл. Цит. тв. 555—561; Овідий. Цит. тв. IX.101 і далі.; Діодор Сицилійський IV.36.
  36. ↑ Есхіл. Прометей розкутий
  37. ↑ Гігін. Астрономія II 15, 5
  38. ↑ Софокл. Цит тв. 460—751; Гігін. «Міфи» 36.
  39. ↑ Овідій. «Метаморфози» IX. 155 и cл.; Гігін. Цит. тв. 36; Софокл. Цит. тв. 783 і далі.; Аполлодор II.7.7; Пліний. «Природна історія» XXV.21; Діодор Сицилійський IV.38.
  40. ↑ Овідій. Цит. тв. IX.241-273; Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв.; Павсаній III.18.7.
  41. ↑ Діодор Сицилійський IV.39; Піндар. Істімійські оди IV.59 і Немейські оди Х.18; Аполлодор. Цит. тв.; Цец. Цит. тв. 1349—1350.
  42. ↑ Гомер. «Одіссея» XI.601 і далі.
  43. ↑ Lives, «Alexander», 2.1.
  44. ↑ Камад, Илона (11 грудня 2015). Обрядовая сторона культов Древней Греции (рос.). Litres. ISBN 9785457938199.
  45. ↑ Seal, Graham. Encyclopedia of Folk Heroes. ABC-CLIO, 2001. 347 pages eBook ISBN 978-1576072165 (англ.)
  46. ↑ Зубарь, В.М. (2004). О характере культа Геракла в Херсонесском государстве в эллинистический период Т. II. Санкт-Петербург. с. 131—135.

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Геракл
  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с. (рос.)

Посилання

Автолік • Адмет • Акаст • Амфіарай • Анкей Великий • Анкей Малий • Арг • Арменій • Аскалаф • Астеріон • Аталанта • Зет і Калаїд (бореади) • Бут • Геракл • Гілас • Девкаліон • Кастор і Полідевк (діоскури) • Евріал • Еврідам • Евріт • Евфем • Ергін • Ефалід • Ехіон • Іалмен • Ідас • Ідмон • Іфікл • Іфіт • Кеней • Кефей • Корон • Лаерт • Лінкей • Мелеагр • Менетій • Мопс • Оїлей • Орфей • Палемон • Пеант • Пелей • Пенелей • Періклемен • Поліфем • Стафіл • Талай • Теламон • Тесей • Тіфій • Фалер • Філоктет • Ясон
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Геракл&oldid=33448236