Ломаченко Анатолій Миколайович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Tyverets (обговорення | внесок)
3285 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 45: Рядок 45:
| show-medals = yes
| show-medals = yes
}}
}}
'''Анатолій Миколайович Ломаченко''' — [[Україна|український]] тренер по [[бокс]]у. Тренер і батько дворазового олімпійського чемпіона і чемпіона світу [[Ломаченко Василь Анатолійович|Василя Ломаченко]].
'''Анатолій Миколайович Ломаченко''' — [[Україна|український]] тренер по [[бокс]]у. Тренер і батько дворазового олімпійського чемпіона і чемпіона світу [[Ломаченко Василь Анатолійович|Василя Ломаченка]]. [[Заслужений тренер України]] ([[2006]]).
[[Заслужений тренер України]] ([[2006]]).


Грав провідну роль у підготовці національної збірної України з боксу. Зокрема готував збірну до [[Чемпіонат світу з боксу 2011|Чемпіонату світу з боксу 2011 року]], де Україна виборола першість, та до [[Бокс на літніх Олімпійських іграх 2012|Олімпійських ігор 2012 року]], де збірна посіла друге місце.<ref name="gz18"/>
Грав провідну роль у підготовці національної збірної України з боксу. Зокрема готував збірну до [[Чемпіонат світу з боксу 2011|Чемпіонату світу з боксу 2011 року]], де Україна виборола першість, та до [[Бокс на літніх Олімпійських іграх 2012|Олімпійських ігор 2012 року]], де збірна посіла друге місце.<ref name="gz18"/>
Рядок 53: Рядок 52:
Анатолій Ломаченко народився 14 грудня 1964 року в [[Білгород-Дністровський|Білгороді-Дністровському]], і більшу частину життя віддав середній школі №&nbsp;5, в якій закінчив дев'ять класів і пропрацював учителем фізкультури.
Анатолій Ломаченко народився 14 грудня 1964 року в [[Білгород-Дністровський|Білгороді-Дністровському]], і більшу частину життя віддав середній школі №&nbsp;5, в якій закінчив дев'ять класів і пропрацював учителем фізкультури.


Після армії вступив до [[Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського| Одеський педагогічний інститут імені Ушинского]] на кафедру фізвиховання (закінчив в 1986 році). В армії і інституті займався боксом, став кандидатом у майстри спорту.
Після армії вступив до [[Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського| Одеський педагогічний інститут імені Ушинського]] на кафедру фізвиховання (закінчив в 1986 році). В армії і інституті займався боксом, став кандидатом у майстри спорту.


1987 року став тренером білгород-дністровського боксерського клубу «Аккерман», в стінах якого виховав чимало перспективних спортсменів. Одним з перших його підопічних, які проявили себе на міжнародному рівні, став Олег Єзус&nbsp;— призер першості Європи і володар Кубка Балканських країн 1999 року серед молоді. Але безумовно найкращим учнем є син Василь, в якому наставник втілив мрію свого життя&nbsp;— виростити переможця [[Олімпійські ігри|Олімпійських ігор]].
1987 року став тренером білгород-дністровського боксерського клубу «Аккерман», в стінах якого виховав чимало перспективних спортсменів. Одним з перших його підопічних, які проявили себе на міжнародному рівні, став Олег Єзус&nbsp;— призер першості Європи і володар Кубка Балканських країн 1999 року серед молоді. Але безумовно найкращим учнем є син Василь, в якому наставник втілив мрію свого життя&nbsp;— виростити переможця [[Олімпійські ігри|Олімпійських ігор]].
Рядок 59: Рядок 58:
До перших помітних перемог на аматорському ринзі батько привів сина в 2004 році, вигравши з ним чемпіонат України і чемпіонат Європи серед кадетів в категорії до 46&nbsp;кг. Після цього почалося стрімке сходження Василя в дорослому боксі, в якому він став 6-кратним чемпіоном країни (2005, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011), дворазовим чемпіоном світу (2009, 2011) і олімпійським чемпіоном (2008, 2012) і володарем однієї з найпрестижніших індивідуальних нагород у аматорському боксі [[Кубок Вела Баркера]] (2008), який вручається найбільш технічному боксеру олімпійського турніру.
До перших помітних перемог на аматорському ринзі батько привів сина в 2004 році, вигравши з ним чемпіонат України і чемпіонат Європи серед кадетів в категорії до 46&nbsp;кг. Після цього почалося стрімке сходження Василя в дорослому боксі, в якому він став 6-кратним чемпіоном країни (2005, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011), дворазовим чемпіоном світу (2009, 2011) і олімпійським чемпіоном (2008, 2012) і володарем однієї з найпрестижніших індивідуальних нагород у аматорському боксі [[Кубок Вела Баркера]] (2008), який вручається найбільш технічному боксеру олімпійського турніру.


Після [[Літні Олімпійські ігри 2012|Ігор в Лондоні]] в жовтні 2012 року допомагав синові і всій команді «[[Українські отамани]]» в підготовці до виступів в [[Світова серія боксу|WSB]]. По закінченню сезону син перейшов у професійний бокс, а він став його головним тренером.
Після [[Літні Олімпійські ігри 2012|Ігор у Лондоні]] в жовтні 2012 року допомагав синові і всій команді «[[Українські отамани]]» в підготовці до виступів в [[Світова серія боксу|WSB]]. По закінченню сезону син перейшов у професійний бокс, а він став його головним тренером.


Василь відразу зайняв помітне місце серед головних претендентів на чемпіонські пояси за основними версіями в напівлегкій вазі (до 57,2 кг). Титул чемпіона світу за версією [[WBO]] здобув вже в третьому бою: 21 червня 2014 року побивши Гері Расселла-молодшого, син Анатолія Миколайовича став другим в історії боксером, який завоював титул чемпіона світу на професійному ринзі в третьому бою, і побив своєрідний рекорд, ставши першим боксером в історії, який зумів стати чемпіоном світу, маючи до завоювання цього титулу всього один виграний поєдинок. Після цього бою Василь двічі захистив титул і перейшов у [[Друга напівлегка вага в боксі|другу напівлегку вагу]] (до 59 кг). 11 червня 2016 року виграв титул WBO у Романа Мартінеса і встановив рекорд професійного боксу за швидкістю завоювання чемпіонських поясів у двох вагових категоріях.<ref>[https://www.sport-express.ua/boxing/news/316830-lomachenko-ustanovil-chempionskij-rekord-video.html]</ref>
Василь відразу зайняв помітне місце серед головних претендентів на чемпіонські пояси за основними версіями в напівлегкій вазі (до 57,2 кг). Титул чемпіона світу за версією [[WBO]] здобув вже в третьому бою: 21 червня 2014 року побивши Гері Расселла-молодшого, син Анатолія Миколайовича став другим в історії боксером, який завоював титул чемпіона світу на професійному ринзі в третьому бою, і побив своєрідний рекорд, ставши першим боксером в історії, який зумів стати чемпіоном світу, маючи до завоювання цього титулу всього один виграний поєдинок. Після цього бою Василь двічі захистив титул і перейшов у [[Друга напівлегка вага в боксі|другу напівлегку вагу]] (до 59 кг). 11 червня 2016 року виграв титул WBO у Романа Мартінеса і встановив рекорд професійного боксу за швидкістю завоювання чемпіонських поясів у двох вагових категоріях.<ref>[https://www.sport-express.ua/boxing/news/316830-lomachenko-ustanovil-chempionskij-rekord-video.html]</ref>
Рядок 81: Рядок 80:
* Найкращий тренер світу за версією боксерського порталу (2010)<ref>[http://www.bagnet.org/news/sport/43359/lomachenko-nazvany-luchshimi-v-ukraine Ломаченко названы лучшими в Украине]</ref>
* Найкращий тренер світу за версією боксерського порталу (2010)<ref>[http://www.bagnet.org/news/sport/43359/lomachenko-nazvany-luchshimi-v-ukraine Ломаченко названы лучшими в Украине]</ref>
* Кавалер [[Орден «За заслуги» (Україна)|ордену «За заслуги» ІІІ ступеня]] ([[2011]])<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/9782011-13652 Указ Президента Украины №&nbsp;978/2011 від 12 жовтня 2011 року. «Про відзначення державними нагородами України»]{{ref-uk}}</ref>
* Кавалер [[Орден «За заслуги» (Україна)|ордену «За заслуги» ІІІ ступеня]] ([[2011]])<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/9782011-13652 Указ Президента Украины №&nbsp;978/2011 від 12 жовтня 2011 року. «Про відзначення державними нагородами України»]{{ref-uk}}</ref>
* Кавалер [[Орден «За заслуги» (Україна)|ордену «За аслуги» ІІ ступеня]] ([[2012]])<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/4742012-14529 Указ Президента України №&nbsp;474/2012 від 15 серпня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України»]{{ref-uk}}</ref>
* Кавалер [[Орден «За заслуги» (Україна)|ордену «За заслуги» ІІ ступеня]] ([[2012]])<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/4742012-14529 Указ Президента України №&nbsp;474/2012 від 15 серпня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України»]{{ref-uk}}</ref>
* Кавалер [[Орден «За заслуги» (Україна)|ордену «За аслуги» І ступеня]] ([[2020]])&nbsp;— ''за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм''<ref>{{Cite web|title=УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №335/2020|url=https://www.president.gov.ua/documents/3352020-34805|website=Офіційне інтернет-представництво Президента України|accessdate=2020-08-24|language=ua}}</ref>
* Кавалер [[Орден «За заслуги» (Україна)|ордену «За заслуги» І ступеня]] ([[2020]])&nbsp;— ''за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм''<ref>{{Cite web|title=УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №335/2020|url=https://www.president.gov.ua/documents/3352020-34805|website=Офіційне інтернет-представництво Президента України|accessdate=2020-08-24|language=ua}}</ref>
* Найкращий тренер світу за версією боксерського порталу SecondsOut (2016)<ref>[http://www.secondsout.com/features/main-features/secondsout-trainer-of-the-year-anatoly-lomachenko?highlight=coach%20lomachenko SecondsOut Trainer Of The Year: Anatoly Lomachenko]{{ref-en}}</ref>
* Найкращий тренер світу за версією боксерського порталу SecondsOut (2016)<ref>[http://www.secondsout.com/features/main-features/secondsout-trainer-of-the-year-anatoly-lomachenko?highlight=coach%20lomachenko SecondsOut Trainer Of The Year: Anatoly Lomachenko]{{ref-en}}</ref>
* {{нп|Нагорода Фатча-Кондона|Тренер року|en|Futch–Condon Award}} за версією Американської асоціації журналістів, які пишуть про бокс (2017).<ref name="gz18">[https://gazeta.ua/articles/sport/_anatolij-lomachenko-pidtverdiv-status-najkraschogo-trenera-svitu/850443 Анатолій Ломаченко підтвердив статус найкращого тренера світу] // ''Gazeta.ua'', 28.07.2018.</ref>
* {{нп|Нагорода Фатча-Кондона|Тренер року|en|Futch–Condon Award}} за версією Американської асоціації журналістів, які пишуть про бокс (2017).<ref name="gz18">[https://gazeta.ua/articles/sport/_anatolij-lomachenko-pidtverdiv-status-najkraschogo-trenera-svitu/850443 Анатолій Ломаченко підтвердив статус найкращого тренера світу] // ''Gazeta.ua'', 28.07.2018.</ref>

Версія за 12:12, 13 грудня 2021

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Ломаченко.
Анатолій Ломаченко
Анатолій Миколайович Ломаченко
Загальна інформація
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Місце проживання Україна Білгород-Дністровський, Україна
Народження 14 грудня 1964(1964-12-14) (59 років)
Білгород-Дністровський, УРСР
Діти Василь
Анастасія (МСМК з акробатики)
Спорт
Країна Україна Україна
Вид спорту Бокс
Спортивне звання КМС по боксу, ЗТ України
Участь і здобутки
Тренує Василь Ломаченко,
Олександр Усик
Нагороди
орден «За заслуги» I ступеня орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня

Анатолій Миколайович Ломаченко — український тренер по боксу. Тренер і батько дворазового олімпійського чемпіона і чемпіона світу Василя Ломаченка. Заслужений тренер України (2006).

Грав провідну роль у підготовці національної збірної України з боксу. Зокрема готував збірну до Чемпіонату світу з боксу 2011 року, де Україна виборола першість, та до Олімпійських ігор 2012 року, де збірна посіла друге місце.[1]

Біографія

Анатолій Ломаченко народився 14 грудня 1964 року в Білгороді-Дністровському, і більшу частину життя віддав середній школі № 5, в якій закінчив дев'ять класів і пропрацював учителем фізкультури.

Після армії вступив до Одеський педагогічний інститут імені Ушинського на кафедру фізвиховання (закінчив в 1986 році). В армії і інституті займався боксом, став кандидатом у майстри спорту.

1987 року став тренером білгород-дністровського боксерського клубу «Аккерман», в стінах якого виховав чимало перспективних спортсменів. Одним з перших його підопічних, які проявили себе на міжнародному рівні, став Олег Єзус — призер першості Європи і володар Кубка Балканських країн 1999 року серед молоді. Але безумовно найкращим учнем є син Василь, в якому наставник втілив мрію свого життя — виростити переможця Олімпійських ігор.

До перших помітних перемог на аматорському ринзі батько привів сина в 2004 році, вигравши з ним чемпіонат України і чемпіонат Європи серед кадетів в категорії до 46 кг. Після цього почалося стрімке сходження Василя в дорослому боксі, в якому він став 6-кратним чемпіоном країни (2005, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011), дворазовим чемпіоном світу (2009, 2011) і олімпійським чемпіоном (2008, 2012) і володарем однієї з найпрестижніших індивідуальних нагород у аматорському боксі Кубок Вела Баркера (2008), який вручається найбільш технічному боксеру олімпійського турніру.

Після Ігор у Лондоні в жовтні 2012 року допомагав синові і всій команді «Українські отамани» в підготовці до виступів в WSB. По закінченню сезону син перейшов у професійний бокс, а він став його головним тренером.

Василь відразу зайняв помітне місце серед головних претендентів на чемпіонські пояси за основними версіями в напівлегкій вазі (до 57,2 кг). Титул чемпіона світу за версією WBO здобув вже в третьому бою: 21 червня 2014 року побивши Гері Расселла-молодшого, син Анатолія Миколайовича став другим в історії боксером, який завоював титул чемпіона світу на професійному ринзі в третьому бою, і побив своєрідний рекорд, ставши першим боксером в історії, який зумів стати чемпіоном світу, маючи до завоювання цього титулу всього один виграний поєдинок. Після цього бою Василь двічі захистив титул і перейшов у другу напівлегку вагу (до 59 кг). 11 червня 2016 року виграв титул WBO у Романа Мартінеса і встановив рекорд професійного боксу за швидкістю завоювання чемпіонських поясів у двох вагових категоріях.[2]

Успіхи Василя Ломаченка змусили фахівців пильніше придивитися до його наставника: популярний боксерський портал SecondsOut назвав Анатолія Ломаченка найкращим тренером світу за підсумками 2016 року[3]. А промоутер Боб Арум зазначив:

"… Я думаю, що Анатолій, можливо, кращий тренер світу на сьогоднішній день. Подивіться-но, що він зробив з Олімпійською збірною України. Олександр Усик — чемпіон світу. Олександр Гвоздик — вже бився в андекарді Ковальова, і ймовірно він — майбутній чемпіон світу. А їх тренував батько Василя Ломаченка. Він доклав зусиль для свого сина.

— Джерело:БОКС-ТВ

У 2018 році Анатолій Ломаченко взяв участь у підготовці Олександра Усика до бою з Гассієвим, в результаті якого боксер став абсолютним чемпіоном у своїй ваговій категорії.[1]

Особливості тренувального процесу

В основі методики Ломаченка — багатосторонній розвиток боксера, створення такого собі «універсального солдата».

Для вдосконалення роботи ніг Анатолій Ломаченко віддав юного сина Василя на три роки на народні танці. Потім, для формування витривалості і злагодженості роботи м'язової системи організму, була секція боротьби. Далі пішли ігрові види спорту, марафонські дистанції і запливи через Дністровський лиман. Вправи на розвиток уважності і швидкості мислення, розв'язування кросвордів, ходьба на руках. Для розвитку витривалості Анатолій Ломаченко змушував вихованців затримувати дихання на три хвилини по декілька разів із хвилинною перервою.[1]

На думку боксера Дениса Берінчика Анатолій Ломаченко є найкращим тренером боксу на пострадянському просторі, оскільки він постійно вдосконалює свої методи тренування та розуміється на біомеханіці і фізіології.[4]

Відзнаки

  • Почесна грамота міського голови Одеси (2006)[5]
  • Найкращий тренер Одеської області за опитуванням спортивних журналістів (2007, 2008, 2009)
  • Найкращий тренер світу за версією боксерського порталу (2010)[6]
  • Кавалер ордену «За заслуги» ІІІ ступеня (2011)[7]
  • Кавалер ордену «За заслуги» ІІ ступеня (2012)[8]
  • Кавалер ордену «За заслуги» І ступеня (2020) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[9]
  • Найкращий тренер світу за версією боксерського порталу SecondsOut (2016)[10]
  • Тренер року[en] за версією Американської асоціації журналістів, які пишуть про бокс (2017).[1]
  • Тренер року за версією журналу The Ring (2018).[11]

Примітки

  1. ↑ а б в г Анатолій Ломаченко підтвердив статус найкращого тренера світу // Gazeta.ua, 28.07.2018.
  2. ↑ [1]
  3. ↑ [2]
  4. ↑ Беринчик: Багато тренерів не роблять того, що робить Анатолій Ломаченко // Укрінформ, 28.11.2018.
  5. ↑ Одесский городской голова вручил награды чемпиону мира по боксу 2006 года — Василию Ломаченко и его тренеру
  6. ↑ Ломаченко названы лучшими в Украине
  7. ↑ Указ Президента Украины № 978/2011 від 12 жовтня 2011 року. «Про відзначення державними нагородами України»(укр.)
  8. ↑ Указ Президента України № 474/2012 від 15 серпня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України»(укр.)
  9. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №335/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 24 серпня 2020.
  10. ↑ SecondsOut Trainer Of The Year: Anatoly Lomachenko(англ.)
  11. ↑ Aleksandr Usyk named Ring Magazine Fighter of the Year 2018, all category winners revealed // The Ring, 28.12.2018.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ломаченко_Анатолій_Миколайович&oldid=34073040