Вульва

Вульва
Вульви в різних жінок (деякі епільовані)
Деталі
Попередник	Статевий горбок зі складками
Система	Статева система
Артерія	Внутрішня статева
Вена	Внутрішня статева
Нерв	Соромітний нерв
Лімфа	Поверхневий паховий лімфовузол
Ідентифікатори
Латина	Vulva
Анатомія Грея	subject #270
MeSH	D014844
TA98	A09.2.01.001
TA2	3547
FMA	20462
Анатомічна термінологія

Ву́льва (лат. vulva, organa genitalia externa, pudendum femininum, pudendum muliebre) — зовнішні жіночі геніталії, включно з лобком, великими і малими статевими губами, головкою клітора, гіменом, вагінальним отвором, промежиною, отвором уретри, а також залозистими та судинними структурами, розташованими між лобком і промежиною. Одна з головних ерогенних зон. Піхва не є частиною вульви, вона належить до внутрішніх геніталій. Клітор — внутрішній орган, у вульві знаходиться лише його головка.

Етимологія

Слово «вульва» є науково-медичним терміном, запозиченим з латини. Слово vulva (також раніша форма «volva») у латині утворене від дієслова volvere — «обгортати», «повертати», «перевертати» (пор. «вольвокс», «револьвер»), а також «обдумувати», «обмірковувати». Буквально — «обгортка», «обкладинка». Дієслово volvere походить від праіндоєвропейського кореня *wel- зі значенням «повертати», «обертати». Також вульву часто неправильно називають вагіною, поширюючи на неї латинську назву піхви.

У латинському непристойному мовленні вульву (а також піхву) називали cunnus (слово чоловічого роду, відома також форма жіночого роду — cunna). Воно уживалося у непристойних написах (графіті) і «пріапеях» (соромітних віршиках). Щодо походження цього слова висувалося кілька версій. Похідними від нього є непристойні назви жіночого статевого органа у багатьох романських мовах: фр. con, кат. cony, ісп. coño, гал. cona, порт. cona, сард. cunnu, староіт. cunna (у калабрійських говірках слова cunnu and cunna означають «дурень» і «дурна» відповідно). Від цього слова походить і термін «кунілінгус».

У західній культурній традиції все, пов'язане зі статевими відносинами, вважалося соромітним, непристойним, навіть гріховним і брудним. Отже, розмовні відповідники терміну «вульва» у європейських мовах носять досить непристойний відтінок і тому часто уживаються у лайливих висловах.

Так, поряд з медичним терміном «вульва», в українській мові поширені такі обсценізми, як «пизда» (загальнослов'янське), «кунка», «манда», «кицька» (можливо, калька з англ. pussy або фр. minet, як і рос. киска), «жоломіґа», «курка», «потка» (у говірках Прикарпаття), «вістє», «стулень». У літературі для позначення як вульви, так і жіночих геніталій в цілому, колись широко уживалося слово «лоно» (воно також могло означати і жіночі груди). У ненормативній англійській на позначення вульви існують слова pussy, kitty, cunt або fanny; а також чимало менш відомих.

Питомо українська назва вульви і піхви — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Це слово відоме всім слов'янським мовам: рос. пизда, біл. пізда, пол., чеськ. і словац. pizda, хорв. pízda, серб. пи́зда/pízda (пристойний відповідник для вульви — stidnica/стидница), словен. pizda. Також запозичене до румунської і молдовської мов (pizda/pizdă). Загальнослов'янське «пизда» споріднене з латис. pīzda (також peža, пристойний відповідник — maksts), лит. pyzda (значення аналогічні слов'янським), дав.-прус. peisda («сідниці»). Уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка» (пор. англійське сленгове fanny у британському варіанті означає «вульва», в американському — «сідниці»). Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Еріком П. Гемпом у 1968 році, прасл. *pizda походить через прабалтослов'янське *pīˀsdāˀ від пра-і.є. *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять».

Слово «кунка» теж має праслов'янське походження: прасл. *kuna вважають спорідненим з лит. kauns («сором»), виводячи їх від пра-і.є. *kaunos. Можливо, таке ж походження мають словац. okuňat' sa («побоюватися») і okuňavy («невпевнений», «несміливий»). Менш ймовірні порівняння з рос. куна («куниця») і кунное («посаг»), а також з лат. cunnus, тур. kuma («коханка», «наложниця»).

Західноукраїнське «вістє», певно, за походженням пов'язане зі словами «устя» й «увійти».

«Потка» (також «путка»), можливо, походить від праслов. *putja («курка») — пор. «путь-путь» — вигук для підкликання курчат; того ж походження й народна назва чоловічого статевого органа — «пуцька» («поцька»).

Слово «дзю́ндзя» в етимологічному відношенні неясне, припускається звуконаслідувальне походження (укр. дзюндзі, біл. дзюндзіць — «мочитися»). Слово дзюндзик означало «розпусник», а дзюнька — «повія».

Ще одне, жартівливе позначення вульви — «жоломіґа», засвідчене в Прикарпатті, походить від назви музичного інструмента жоломіґи (жоломії), яка за походженням є полонізмом (< szalamaja).

Розмаїття

Сучасна культура, зокрема, внаслідок впливу порноіндустрії, сповідує досить жорсткий канон «красивого» вигляду вульви, котрий часто асоціюється з анатомічною нормою (симетрична вульва рівномірного тілесного кольору з прихованими малими губами і невеликим клітором худорлявих молодих жінок європеоїдної раси, повністю позбавлена від волосся).

Незважаючи на це, зовнішній вигляд вульви, розміри й форма її елементів індивідуальні для кожної жінки і можуть суттєво варіюватися за:

• розташуванням статевої щілини (ближче до лобка чи до анального отвору);
• забарвленням, пов'язаним з загальною пігментацією тіла (від блідо-рожевого до темно-коричневого);
• формою і розмірами окремих частин (клітор і статеві губи можуть сильно видаватися назовні чи бути гіпертрофованими).

Залежно від цих ознак знову-таки з'явились типології вульв, частіше за все порнографічного характеру. Проте будь-яке поєднання елементів і характеристик вульви, котре не заважає здоров'ю та сексуальному життю жінки, є варіантом норми.

Інтимне волосся

Варіант волосяного покриву вульви

У статевозрілих жінок лобок вкритий волоссям з горизонтальною верхньою межею; волосяний покрив часто присутній і на великих статевих губах. Початок оволосіння зовнішніх геніталій є ознакою початку статевого дозрівання, зв'язаний з початком функціонування яєчників: виробленням ними статевих гормонів. У віці 10-11 років починається ріст пушкового волосся, на 13-14 років волосся стає жорсткішим і густішим. У рідкісних випадках волосся виступає за зону бікіні. У жінок після менопаузи оволосіння лобка зменшується у зв'язку зі зниженням рівня гормонів.

Звичай видаляти волосся з вульви з'явився у стародавніх Єгипті й Греції серед повій: вони виголювали його з гігієнічних міркувань і як відзнаку професії. У мусульманських країнах видалення волосся як під пахвами, так і на лобку і промежині, приписано релігійними звичаями. У західних країнах це стало звичаєм лише між 1915 і 1945 роками, а широкої популярності набуло тільки у 1980-х — завдяки тому, що порнографія, де виголений лобок був нормою, широко поширилася серед населення; а також через поширення відкритих бікіні у 1970-80-х. Відтоді видалення інтимного волосся стало нормою для багатьох жінок. Волосся може видалятися як повністю, так і частково; у вигляді фігурної стрижки (інтимна зачіска) і вбирання прикрасами (бікіні-дизайн). Застосовують різні методи: депіляцію (гоління або хімічне зведення видимої частини волосся) і епіляцію (видалення волосся разом із волосяними цибулинами): пінцетну (рідко), воскову, шугаринг, лазерну.

Прикрашання

Окрім інтимних стрижок та бікіні-дизайну, існують інші способи вбирання вульви. Так, деякі жінки роблять татуювання лобка (відоме як «інтимне тату»).

У деяких народів Південно-Східної Азії, від Індії до Індонезії, здавна існує традиція робити пірсинг на статевих органах. Так, пірсинг пеніса згадується у Камасутрі у ІІ ст. За останніх часів інтимний пірсинг поширився у західних країнах, як серед чоловіків, так і серед жінок. Мотивом до носіння прикрас слугує не тільки бажання виразити індивідуальність, але й поширена думка, що вони надаватимуть додаткової стимуляції ерогенним зонам.

Пірсинг роблять на різних частинах вульви: лобку, кліторі (як на голівці, так і на каптурі), великих і малих статевих губах, присінку вагіни. Налічують до десятка різновидів жіночого генітального пірсингу: пірсинг голівки клітора, пірсинг каптура клітора, пірсинг тіла клітора (пірсинг «Ізабелла»), пірсинг статевих губ, пірсинг «трикутник», пірсинг «фуршет», пірсинг «Нефертіті», пірсинг «Кристина» й пірсинг «Принцеса Альбертина».

Опис

Файл:Education Vulva.jpg

Вульва:
1 — крайня плоть клітора;
2 — головка клітора;
3 — малі статеві губи;
4 — присінок піхви;
5 — великі статеві губи;
6 — промежина;
7 — анальний отвір;
8 — лобок

Лобок

Лобок (mons pubis) — ділянка нижньої частини черевної стінки, розташована у вигляді трикутника між двома пахвинними складками. Інші назви — «лоно», «Венерин горбок» (mons Venus, mons veneris). Завдяки підшкірній жировій клітковині, яка інтенсивно розвивається в період статевого дозрівання, лобок виступає у вигляді підвищення — горбка. У зрілих жінок він вкритий коротким волоссям, з горизонтальною верхньою межею (оволосіння за жіночим типом).

Ріст волосся вгору по середній лінії живота до пупка є оволосінням за чоловічим типом. У дівчаток до пубертатного періоду оволосіння на лобку відсутнє; після менопаузи воно значно рідшає у зв'язку з гормональними змінами.

Великі статеві губи

Великі і малі статеві губи (епільовано)

Великі статеві губи або великі соромітні губи (labia pudendi majora) — дві поздовжні шкіряні складки із сполучною тканиною та жировою основою, які зливаються на лобку й перед промежиною, утворюючи передню (commissura labiorum majorum pudendorum anterior) та задню (commissura labiorum majorum pudendorum posterior) злуки (спайки). Внутрішня поверхня великих статевих губ, яка містить сальні та потові залози, вкрита дуже ніжною шкірою, що має характер слизової оболонки. В нижній третині губ розташовані два органи, кожен розміром з горошину. Це бартолінові залози (glandulae Bartholini), які під час статевого збудження виробляють секрет лужної реакції, що зволожує вхід у піхву. Бартолінові залози альвеолярно-трубчасті, їхні вивідні протоки відкриваються у борозенці між малими статевими губами та дівочою плівою. Під шкірою верхньої межі великих статевих губ закінчується кругла зв'язка матки.

Статева щілина

Статева щілина на епільованій вульві

Статева щілина (rima pudendi) — простір між великими статевими губами. Інші назви: «соромітна щілина», «Венерина улоговинка». У дівчат і жінок, які не народжували, статева щілина майже завжди прихована завдяки тугості великих статевих губ.

Малі статеві губи

Малі статеві губи, малі соромітні губи (labia pudendi minora) або «німфи» (лат. nymphae) представлені двома шкірними складками, розміщеними паралельно і досередини від великих статевих губ. Передній край кожної з малих губ роздвоюється на дві менші складки: верхні з'єднуються за голівкою клітора, утворюючи його крайню плоть або каптур (praeputium clitoridis); а нижні з'єднується між собою і нижньою частиною голівки, утворюючи вуздечку клітора (frenulum clitoridis). Між головкою клітора та його каптуром знаходиться кліторальна борозна (sulcus clitoridis).

Ззаду малі статеві губи зливаються з великими. Розтягаючи статеві губи і напружуючи вуздечку, попереду задньої злуки можна побачити човноподібну заглибину (fossa navicularis). Малі статеві губи у зрілих жінок містять велику кількість сальних залоз, у дівчинок на внутрішній поверхні малих губ сальні залози відсутні. У товщі малих статевих губ проходять численні судини, гладком'язові волокна, нервові закінчення, як в типових еректильних структурах.

Головка клітора

Будова клітора (видимі і внутрішні частини)

Клітор (clitoris) — жіночий статевий орган, який традиційно відносять до вульви, хоча більша його частина знаходиться у глибині тіла, а назовні виступає тільки його головка (glans clitoridis), розташована в передньому куті статевої щілини. Головка клітора оточена виростками малих статевих губ, які формують кліторальний каптур (крайню плоть клітора, praeputium clitoridis) та кліторальну вуздечку (frenulum clitoridis). Окрім головки, у кліторі виділяють два печеристих тіла (corposa cavernosa clitoridis), які за допомогою ніжок сполучаються з гілками лобкових кісток і, сходячись біля нижнього краю лобкового з'єднання, утворюють круглясте тіло (corpus clitoridis). Ззовні клітор вкритий ніжною шкірою з великою кількістю сальних залоз, що виділяють смегму. Клітор гомологічний чоловічому статевому члену: він теж здатний до ерекції, добре оснащений нервами та кровоносними судинами, грає велику роль у досягненні оргазму.

Присінок піхви

Присінок піхви або переддвер'я (vestibulum vaginae) — частина піхви, обмежена з боків малими статевими губами, спереду — клітором, ззаду — задньою спайкою статевих губ, зверху — дівочою плівою. У присінок відкриваються сечівник (отвір якого знаходиться на підвищенні передньої стінки піхви — carina urethrae), піхва, протоки присінкових (вестибулярних) залоз — малих чи парауретральних (glandulae paraurethrales) і великих чи бартолінових (glandulae Bartholini). Присінок поділяють на дві ділянки: передній уретральний (introitus urethrae), і задній гіменальний (introitus vaginae). Між малими статевими губами і дівочою плівою знаходиться німфогіменальна борозна (sulcus nymphohymenalis). По обох боках сечівникового отвору розташовані дві невеличких заглибини — це парауретральні крипти, рудименти Вольфових каналів. Окрім того, по колу його отвору знаходиться низка сліпих ходів (лакун), вистелених циліндричним або перехідним епітелієм.

Сечівник

Сечівник (urethra) у жінок 3-4 см завдовжки, дві третини його розташовані безпосередньо над передньою стінкою піхви. Він має внутрішній та зовнішній сфінктери. По його латеральній стінці розташовані парауретральні залози, секрет яких слугує для зволоження сечівника. Їхні протоки відкриваються поблизу зовнішнього отвору сечівника, який знаходиться на 2-3 см позаду клітора.

Промежина

Промежина (perineum) — простір між задньою злукою та анусом (акушерська промежина). М'язову основу її складають м'язи сечостатевої та тазової діафрагм. Зовні промежина вкрита шкірою, на якій видно лінію від задньої спайки до заднього проходу — шов промежини. Висота промежини у більшості жінок становить 3-4 см.

Гімен

Дівоча пліва (hymen) або гімен — сполучнотканинна перетинка, яка є дном присінку піхви і межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами. Отвір дівочої пліви може мати різну форму, іноді таких отворів буває декілька. Дівоча пліва багата на дрібні кровоносні судини і нервові волокна, з чим пов'язана болючість і кровотеча при її розриві. Під час сексуальних стосунків дівоча пліва надривається, як правило, в радіальному напрямку і утворюються гіменальні сосочки (carunculae hymenales), а після пологів залишки її нагадують миртоподібні сосочки (carunculae myrtiformes).

Функціонування

Кровопостачання, лімфотік, іннервація

Артеріальною кров'ю вульва забезпечується через три артерії:

Венозна кров відводиться з вульви у трьох напрямках:

1) загальну внутрішню статеву артерію (arteria pudenda communis interna), яка є гілкою нижньочеревної артерії (arteria hypogastricae); 2) через зовнішню статеву артерію (arteria pudenda externa), яка є гілкою стегнової артерії (arteria femoralis); 3) через зовнішню сім'яну артерію (arteria spermatica externa), яка є гілкою внутрішньої здухвинної артерії (arteria epigastricae interna).

1) через дорсальну вену клітора (vena dorsalis clitoridis) до сплетіння сечового міхура (plexus vesicalis) за лобковим зрощенням, а далі — у внутрішню статеву вену (vena pudenda interna); сюди ж через гемороїдальну вену (vena haemorrhoidalis) йде венозна кров з цибулин присінку, статевих губ і промежини; 2) через зовнішню статеву вену (vena pudenda externa) у велику підшкірну вену ноги (vena saphena magna); 3) через замикальну вену (vena obturatoria).

Лімфатичні судини вульви збираються до зовнішніх лімфатичних вузлів (lymphoglandulae inguinales superficiales), які лежать під і над Пупартовою зв'язкою.

Нерви зовнішніх геніталій являють собою гілки загального статевого нерва (nervus pudendus communis), який йде з сакрального сплетіння і nervus genitocruralis.

Секреція

Вульва у спокійному (ліворуч) і у збудженому (праворуч) стані. Видно ерекцію та зволоження

Під час статевого збудження бартолінові залози виділяють секрет, який змащує вхід у піхву і полегшує введення пеніса. Сальні залози навколо клітора утворюють смегму, яка накопичується у складках малих статевих губ та біля клітора. Деякі дослідники припускають, що жіночі геніталії можуть виділяти феромон, запах якого приваблює чоловіків. Але однозначної відповіді на це питання досі не знайдено.

Вульва у циклі сексуальних реакцій

Наповнення кров'ю статевих губ під час статевого збудження

Практично вся вульва пронизана нервовими закінченнями: загальна їх кількість близько 8 тисяч. Іннервація кожної жінки індивідуальна. Типовими ерогенними зонами є голівка клітора та область біля неї, малі та великі статеві губи, промежина і піхва від входу до першої третини.

Якісна прелюдія (стимуляція ерогенних зон) перед вагінальним сексом є умовою повноцінного оргазму: збудження у жінок наростає повільніше, ніж у чоловіків. Стимуляція вульви ефективна і досить розмаїта: виконувана руками (мануальна, наприклад, погладжування, масаж, фінгеринг), язиком та губами (кунілінгус), будь-якими іншими частинами тіла (петинг, трибадизм) чи секс-іграшками (вібратор). Прелюдія сприяє оргазму, незалежно від будови геніталій жінки і рівня її сексуальної збуджуваності.

1. Фаза збудження. Виділення вагінального секрету, спричинене припливом крові (вазоконгестією) до стінок вагіни. Великі статеві губи розгортаються, а малі губи і клітор збільшуються у розмірах. У жінок приплив крові до геніталій є менш помітним зовнішньо, ніж у чоловіків.
2. Фаза плато. Приплив крові спричинює набухання вагіни, зменшуючи розміри вагінального отвору приблизно на 30 %. Починається ерекція клітора, який зміщується у напрямку до лобкової кістки, ховаючись у свою крайню плоть. Малі статеві губи товстішають приблизно у 2-6 разів. У результаті цього клітор опиняється прихованим, а його голівка частково захищеною від прямого дотику. Проте, чутливість клітора від цього не зменшується, а стимуляція лобка або статевих губ спричиняє його збудження. Процес супроводжується помітними змінами кольору малих статевих губ. У жінок, що ніколи не були вагітні, малі губи з рожевих стають яскраво-червоними, а у жінок, які вже народжували, забарвлення варіює від яскраво-червоного до темно-вишневого, оскільки густіша мережа кровоносних судин уможливлює сильніший приплив крові до цієї ділянки. У праці «Сексуальні реакції людини» В. Мастерс і В. Джонсон відзначають, що ефективна сексуальна стимуляція після цих змін завжди приводить до оргазму.
3. Фаза оргазму. Безпосередньо перед фазою оргазму набухання голівки клітора стає граничним, вона ховається у кліторальний каптур. Деякі вважають це прийомом для захисту чутливої голівки під час оргазму, але слід зважати на те, що максимуму набухання сягає перед оргазмом і пеніс, гомологічний клітору. Цікаво, що під час оргазму не відзначається помітної реакції клітора. Одразу після оргазму клітор буває настільки чутливим, що будь-яка стимуляція його викликає дискомфорт.
4. Фаза розслаблення. Кров відливає від геніталій (у разі відсутності оргазму повільніше). Вагінальний отвір повертається до нормальних розмірів. Клітор і статеві губи набувають своїх звичайних форми й кольору.

Розвиток

У тварин

Вульва присутня у самиць всіх плацентарних і сумчастих ссавців. У більшості звірів наявні лише великі статеві губи, малі існують тільки у приматів. Дівоча пліва присутня тільки у приматів, сумчастих, гризунів і копитних. У молодих самиць кротів статевий отвір відсутній, а у дорослих відкритий тільки у період розмноження (щоб перешкоджати потраплянню туди ґрунту). У самиць гризунів, комахоїдних і кажанів після статевого акта у вульві утворюється слизовий корок, який замикає вхід до піхви.

Термін «вульва» може також уживатися щодо зовнішнього статевого отвору самиць інших тварин, наприклад, круглих червів (Nematoda).

Статева гомологія

Шкіра гомологічних органів: великих статевих губ (праворуч) і мошонки (ліворуч)

Зовнішні чоловічі та жіночі статеві органи розвиваються з тих же зародкових структур (статевого горбка з навколишніми тканинами), отже, вони є гомологічними: голівка клітора гомологічна голівці пеніса, печеристе тіло і ніжки клітора гомологічні печеристому тілу пеніса; кліторальні цибулини під шкірою малих губ — губчастому тілу, крайня плоть клітора і великі статеві губи гомологічні крайній плоті пеніса, чоловічій калитці й покривній шкірі пеніса відповідно, малі статеві губи — губчастій частині чоловічого сечівника, а бартолінові залози піхви — Куперовим (бульбоуретральним) залозам в основі пеніса.

Внутрішньоутробний розвиток

Статевий горбок з навколишніми структурами на 9-11 тижні

Статеві органи жіночого ембріона на 17-му тижні

Розвиток ембріона жіночої статі починається у разі відсутності у зиготі SRY-гена (який міститься у Y-хромосомі). До дев'ятого тижня його статева система невідрізнювана від ембріона чоловічої статі. Зі шостого тижня у зародка помітно випинання між ніжками, розміром не більше шпилькової голівки. Це статевий горбок (tuberculum genitale), який надалі перетворюється на клітор чи печеристі тіла пеніса. Його оточують урогенітальні (сечостатеві) складки, які у свою чергу, оточені лабіоскротальними (губнокалитковими) складками. Під горбиком розташований уретральний жолобок (сечостатевий синус). На 12-14-му тижні за допомогою ультразвукового обстеження з ймовірністю 50 % можливо вже визначити стать: у жіночого ембріона статевий горбок випинається як продовження хребетного стовпа під кутом менш ніж 30 %. З того часу статева система жіночого і чоловічого ембріонів розвивається кожна своїм шляхом: розвиток жіночих зовнішніх статевих органів спричиняється присутністю естрогену та інших гормонів організму матері. На 13-17-му тижні статевий горбок розвивається у майбутній клітор. Тим часом урогенітальні складки розвиваються у малі статеві губи. Їхній розвиток аналогічний розвитку чоловічих статевих органів: вони наростають уздовж колишнього статевого горбка, тільки у жіночих ембріонів здебільшого позаду його, утворюючи вуздечку клітора. Лабіоскротальні складки продовжують також рости й утворюють великі статеві губи; їхні передні та задні ділянки, зливаючись, формують спайки великих статевих губ. Уретральний жолобок перетворюється на сечівник. На 20-й тиждень формування статевих органів у цілому завершено.

Дитинство

Вульва новонародженої дещо збільшена через вплив підвищеного рівня гормонів матері крізь тканини плаценти. Слизова передсінку потовщена і має червоний колір. Через кілька тижнів рівень естрогену падає, слизова тоншає і світлішає. Клітор пропорційно до розмірів тіла теж трошки більший, ніж у дорослої жінки. До восьми років великі статеві губи не повністю покривають малі через недостатню вираженість підшкірної клітковини. Малі статеві губи тонкі, рожевого кольору, а гімен тонкий і пухкий, розмір отвору близько 0,5 см. У підлітковому віці посилюється вироблення естрогенів, слизова присінку товстішає, розмір гіменального отвору сягає 1 см.

Перед початком статевого дозрівання вульва виглядає розташованою більш попереду, ніж у дорослих, тому зміни пропорцій статевих губ і статевої щілини добре помітні. Лобок також збільшується і починає видаватися уперед. Розташування шарів підшкірного жиру теж має свій вплив на формування вигляду зовнішніх геніталій.

Дітородний вік

Вульва вагітної

Настання періоду статевої зрілості знаменується появою вторинних статевих ознак. Тканини вульви збільшуються і стають виразнішими. Область вульви темнішає: з'являється оволосіння, яке починається з великих статевих губ і закінчується на лобку, може поширюватися на внутрішню поверхню стегон і промежину. Виділяють кілька стадій оволосіння (періоди Теннера).

Початок сексуального життя зазвичай пов'язаний з розривом гімену (хоча необов'язково під час дефлорації).

Під час пологів

Як і вагіна, вульва теж має розтягатися під час пологів, щоб забезпечити проходження голови плода. У певних випадках можливі надриви (чи хірургічні надрізи) вагінального отвору, промежини статевих губ, клітора. Після пологів практично завжди зникають залишки гімену.

Після менопаузи

Після менопаузи секреція жіночих гормонів, зокрема естрогену, знижується. Це спричиняє редукцію статевої системи. Лобок, клітор і статеві губи зменшуються у розмірах, волосся на лобку зріджується.

Здоров'я

Догляд

Частина серії
Жіноче здоров'я
Стать Гінекологічний огляд Репродуктивна система Клітор Печеристе тіло Ерекція клітора Цибулини клітора Кліторизм Кліторомегалія Вульва Великі статеві губи Малі статеві губи Вуздечка статевих губ Парауретральні залози Бартолінові залози Вульвіт Вагіна Переддвер'я вагіни Вагінальне склепіння Вагінальна мікрофлора Вагінальні виділення Вагінальна лубрикація Білі Вагініти Шийка матки Цервікальний слиз Рак ВПЛ ПАП-тест вакцина Кольпоскопія Цервіцит Матка Рак Гістероскопія Ендометрій Ендометріоз Гіперплазія ендометрію Рак Фаллопієві труби Яєчник Яйцеклітина Жовте тіло Придатки яєчника Кіста яєчника Рак Молочна залоза Груди Телархе Сосок Ареола Залози Монгомері кіста Мамографія КТЛМ Рак молочної залози Гемангіома здоров'я хвороби Гінекологічні захворювання Менструальний цикл Статеве дозрівання Овуляція Менархе Менструація Гігієна Тампони СТШ Прокладки Менструальна чаша Менструальні розлади Дисменорея ПМС ПДР психоз Аменорея Менорагія Метрорагія Менопауза Гормоно-замісна терапія
Сексуальність Згода на секс · Вік сексуальної згоди ХПСШ Безпечний секс ВІЛ СНІД Сифіліс Гепатит C Гепатит B Гонорея Цитомегаловірус ВПЛ вакцина Трихомоноз Уреаплазмоз Гарднерельоз (бактеріальний вагіноз) Хламідіоз Герпес Запалення геніталій Контрацепція Індекс Перля Контроль фертильності Поширеність контрацепції Контрацептивна безпека Презерватив Стерилізація Вазектомія Стерилізація жінки Спіралі КОК Матковий ковпачок Діафрагма Сперміциди Екстрена контрацепція Сексуальне здоров'я Сексуальна орієнтація Лесбійство Ерогенні зони Секс між жінками та їх здоров'я Цикл сексуальних реакцій Прелюдія Кунілінгус Вагінальний секс Статевий акт Оргазм Знижене бажання Розлад збудження Аноргазмія Вагінізм Диспареунія Вульводинія Трансчоловік
Репродукція Материнська смертність Планування сім'ї Бездітність Чайлдфрі Підліткова вагітність Небажана вагітність Батьківство Відповідальне Безпліддя Допоміжна репродуктивна технологія Штучне запліднення Вагітність Перебіг вагітності у людини Ліки за впливом на вагітність Акушерство Жіноча консультація Плацента Амніоцентез Ускладнення вагітності Позаматкова вагітність Гестоз Блювота Акушерська кровотеча Діабет вагітності Гіпертонія вагітності Прееклампсія Еклампсія Істміко-цервікальна недостатність Резус-конфлікт Розлади сну у вагітних Аборти Викидень Медикаментозний аборт Вакуум-аспірація Аборт та психічне здоров'я Небезпечні аборти Абортний туризм Пологи Перейми Ускладнені пологи Передчасні множинні затяжні Окситоцин Кесарів розтин Затримка плаценти Акушерська фістула Мертвонародження Післяпологовий догляд Лохії Післяпологові ускладнення Пологова гарячка Післяпологова депресія ПТСР інші психічні розлади Лактація надмірна Грудне вигодовування Лактостаз Мастит Мастоптоз
Нерепродуктивне здоров'я Малярія і вагітність · Токсоплазмоз Незаразні хвороби Целюліт Анемія Залізодефіцитна анемія Автоімунні захворювання Тиреоїдит Хашимото Рак легені Серцево-судинні захворювання Синдром Єнтл (жіночий інфаркт) Деменція Хвороба Альцгеймера Остеопороз Перелом шийки стегна Інфекція сечових шляхів Цистит Нетримання сечі Психічне здоров'я Харчові розлади Анорексія Булімія Депресія велика післяпологова ПТСР Тривога Невроз Тривожний невроз
Фактори Насильство проти жінок Феміцид Селективні аборти Вбивства честі Спалювання наречених Калічення вульви Кліторідектомія Інфібуляція Репродуктивне насильство Акушерське насильство Примусова стерилізація Сурогатне материнство Домашнє насильство Обливання кислотою Аб'юзивні стосунки Психологічне насильство Сексуальне насильство у ПАР проти корінних американок Статеві злочини з використанням наркотиків Зґвалтування лесбофобне Примусові шлюби Дитячі шлюби Педофілія Підліткова вагітність Сухий секс Торгівля людьми Проституція дитяча Дискримінація жінок Соціальні чинники здоров'я Гендерна нерівність в охороні здоров'я Фемінізація бідності Незахищеність Неоплачувана робота Репродуктивна праця Гендерний розрив в оплаті праці Скляна стеля Рожевий податок Менструальний податок Жіноча часова бідність Репродуктивний тиск Культура зґвалтування міфи про зґвалтування Сексуальна об'єктивація Порнографія Рух проти абортів Мізогінія у масмедіа Лесбофобія Сексизм в освіті у мас-медіа Маріанізм
Захист Фемінізм Сексуальна освіта Вік сексуальної згоди Контрацепція Рух за право на аборт Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами Відпустка у зв'язку з менструацією Бодипозитив Права жінок Жіночий емпавермент Гендерна рівність ООН-Жінки Репродуктивні права та справедливість Шведська модель протидії проституції Стамбульська конвенція Декларація про усунення насильства проти жінок Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
Портал Проєкт Стиль

Догляд статевих органів дівчинки складніший, ніж хлопчика. Геніталії омиваються тільки у чистій воді й чистій ванночці, виключно спереду назад, щоб звести до мінімуму потрапляння мікробів у воді і бруді з анального отвору, що може викликати подразнення. Після купання геніталії просушують стерильною серветкою, промочуючи нею область щілини, статевих губ і пахвинної складки.

Август Рідель Купання дівчини, 1837

Догляд вульви дорослої жінки також вимагає обережності, адже її оболонка чутлива та вразлива. Не варто терти вульву мочалкою чи губкою: можна завдати мікроскопічних подряпин. Підмиватися варто теплою водою, рухаючись від лобка до ануса, щоб не занести на вульву мікроби з прямої кишки (туалетний папір використовується у тому ж напрямку). При використовуванні струменя душу не спрямовувати його прямо у вагіну: так змивається захисна змазка, що дозволяє мікробам проникнути усередину. Для шкіри навколо статевих органів можна вживати звичайне мило, а для статевих губ та вагінального отвору необхідні спеціальні гелі та мила для жіночої гігієни: вони не порушують міклофлори і не подразнюють слизову оболонку. Використання для цих цілей звичайного мила може привести до порушення кислотно-лужного балансу вагіни. Для витирання — чистий м'який індивідуальний рушник. Мити геніталії слід не менш одного разу на добу, при неможливості прийняти ванну — вживати спеціальні інтимні серветки.

Під час менструацій не слід приймати ванну та купатися у водоймах, також бажано відмовитися від сексу: під час менструації статеві органи вразливіші до зараження, ніж поза нею. Прокладки міняють не рідше 3-4 разів на добу, щоб уникнути розмноження мікробів, яке приводить до запалення. Тампони міняють кожні три години, інакше можлива сухість і розмноження мікроорганізмів, а також небезпека синдрому токсичного шоку.

Спринцювання проводять тільки з медичних показань, здоровим жінкам робити його не рекомендується.

Спідня білизна має бути з натуральних тканин (льон, бавовна, шовк), мокрі купальні костюми краще знімати після купання.

Травми

Тканини вульви дуже багаті на нервові закінчення, їх налічується близько 8 000. Це робить вульву надзвичайно чутливою як до пестощів, так і до болю. Випадкові пошкодження рідкісні завдяки її прихованому розташуванню. Можливі травми (гематоми, набряк, кровотечі) при тяжких пологах, ударі, падінні та вогнепальних пораненнях. Особливо сильні кровотечі з області клітора і присінкових цибулин. Також причинами пошкодження тканин вульви (зокрема, присінка вагіни) можуть бути грубий секс або необачні заняття спортом.

Аномалії розвитку

Зрідка зустрічаються аномалії вульви, які можуть бути як вродженими, так і набутими. Вроджені аномалії можуть спричинити складнощі з визначенням статі новонароджених.

Гіпертрофія малих статевих губ

• Гермафродитизм («двостатевість») — наявність як жіночих, так і чоловічих ознак. Істинний гермафродитизм (одночасна наявність жіночих і чоловічих статевих залоз) зустрічається вкрай рідко. При фальшивому жіночому гермафродитизмі внутрішні статеві органи формуються правильно, а зовнішні — деформуються: великі статеві губи утворюють подобу калитки, збільшений клітор стає схожим на пеніс тощо. Причиною виникнення жіночого псевдогермафродитизму може бути вроджений адреногенітальний синдром. Ця патологія виникає також від вживання матір'ю під час вагітності великих доз прогестерону або андрогенів. Іноді причиною буває синтез андрогену пухлиною яєчника або надниркової залози.
• Частою причиною вроджених аномалій вульви є вроджена гіперплазія кори надниркових залоз. Вона може спричинити такі аномалії, як гіпертрофія клітора (кліторомегалія), розташування отвору сечівника біля самої основи клітора, зрощення статевих губ, потовщення тіла промежини, спільний отвір сечівника і вагіни, відсутність лабіоскротальних складок. Серед інших вроджених аномалій — розщеплення клітора, агенезія (відсутність) клітора, суцільна дівоча пліва (атрезія гімена), утворення клоаки без розділення сечового міхура і вагіни внаслідок неповного розвитку.
• Іноді спостерігається гіпертрофія малих статевих губ, яка може бути спричинена як зовнішнім впливом, так і спадковістю. Відома як явище у готтентоток і бушменок, іноді відмічається й у європейських жінок. При крайній формі малі губи сягають надзвичайної величини і звисають на зразок фартуха в область промежини, за що ця аномалія отримала назву «готтентотського фартуха».
• До вроджених аномалій вульви відносять й відсутність гімена або повне зарощення гіменального отвору. Проте ці відхилення не мають помітних наслідків для здоров'я.

Захворювання

Тканини зовнішніх жіночих геніталій вельми вразливі. Потрапляння бруду, мікроорганізмів може спричинити серйозні хвороби. До числа захворювань вульви відносять:

• Вульвіт — запалення вульви;
• Вульвовагініт — запалення вульви і вагіни;
• Бартолініт — запалення бартолінової залози;
• Вестибуліт — запалення слизової оболонки присінка вагіни;
• Парауретрит або скінеїт — запалення парауретральних (скінових) залоз;
• Вульводинія — хронічний біль в області вульви;
• Диспареунія — біль під час проникального сексу;
• Кондиломи вульви (кондиломатоз);
• Синехії статевих губ або синехії вульви — зрощення великих і малих статевих губ у дівчинок;
• Склероатрофічний лишай;
• Інтроепітеліальна неоплазія вульви (дисплазія вульви) — зміна морфологічної структури багатошарового плаского епітелію вульви, спричинена порушенням росту і розвитку епітеліальних клітин;
• Доброякісні пухлини (дермоїдні кісти, фіброма, ліпома, гемангіома);
• Злоякісні пухлини (саркома, меланома, рак, метастази хоріонепітеліоми матки).

У період менопаузи, під час зворотного розвитку жіночих геніталій, можуть з'явитися крауроз і лейкоплакія.

Недотримання правил гігієни, застосовування деяких мийних засобів спричиняють свербіж вульви, який також може слугувати симптомом деяких захворювань. Зокрема, він може бути ознакою педикульозу (укуси лобкових вошей) і корости (кліщі можуть вражати і великі статеві губи).

Хірургічні втручання

Калічення вульви

Типи «жіночого обрізання» за класифікацією ВООЗ.

Під каліченням жіночих геніталій (англ. female genital mutilation (FGM)) розуміють часткове чи повне видалення вульви або інше травмування жіночих статевих органів з немедичних показань (з культурною, релігійною або іншою метою).

Подібні процедури прийнято називати «жіночим обрізанням» (за аналогією з видаленням крайньої плоті в чоловіків). Воно поширене у багатьох країнах світу, особливо в Африці та деяких мусульманських країнах Азії. Подібна практика здебільшого здійснюється традиційними «обрізувальниками», які часто грають ключові ролі у суспільствах, наприклад, замінюють акушерів. Проте, зараз понад 18 % всіх подібних операцій виконуються професійними медиками, наявна тенденція зростання.

Жіноче обрізання правознавці всього світу розглядають як порушення прав дівчат і жінок. Воно відбиває глибоко вкорінену нерівність між статями і складає крайню форму дискримінації за статтю. Виконуване майже завжди у дитячому віці, воно є порушенням і прав дитини. Також порушує ряд інших прав людини: особисте право на здоров'я і тілесну недоторканність, право на захист від катувань і жорстокості, нелюдяного і принизливого поводження, а також право на життя (якщо процедура закінчується смертю).

Операції з «жіночого обрізання» розділяють на чотири типи:

• Клітородектомія — часткове чи повне видалення клітора, або (у дуже рідкісних випадках) тільки його крайньої плоті.
• Ексцизія — часткове чи повне видалення клітора і малих статевих губ (іноді з видаленням великих).
• Інфібуляція — звужування вагінального отвору, яке унеможливлює статевий акт. Застосовується для гарантії незайманості дівчини чи жінки.
• Інші — решта шкідливих втручань до жіночих геніталій з немедичних цілей, наприклад, проколювання, пірсинг, надрізування, вишкрябування, припалювання.

Пластика

Хірургічне зменшення статевих губ та крайньої плоті клітора

Пластичні операції на зовнішніх жіночих геніталіях включають: видалення зморшок, зменшення розміру статевих губ (лабіопластика), відновлення дівочої пліви (гіменопластика), оголення клітора або зменшення його розмірів (кліторопластика). Втім, за думкою членів комітету Американського Конгресу Акушерів та Гінекологів (2007 рік), безпека подібних операцій ніким не підтверджена і жінки мають усвідомлювати негативні наслідки хірургічного втручання, такі як інфекція, поява болів при статевому акті, спайки і шрами. Водночас зі зростанням популярності таких пластичних операцій, вони критикуються з боку феміністських груп і платформ, об'єднаних під загальною назвою «Рух гордості статевими губами» (англ. Labia pride movement). Головним предметом критики є те, що жінкам нав'язується твердження про кращість статевих губ невеличкого розміру. Це вимушує багатьох жінок відчувати свою неповноцінність і погоджуватися на операцію, на яку немає жодної медичної необхідності.

Див. також:

• Вагінопластика
• Пластична хірургія

У культурі й мистецтві

Символізм

Венера у мушлі — символі вульви. Картина А.-П. Піку

Вульва символізує народження, нове життя. Образ вульви давні народи бачили у багатьох предметах навколишнього світу. Поширене порівняння жіночих геніталій з квіткою півонії, лотоса (цікаво, що у рослинному світі вульві відповідає приймочка — частина квіткової маточки). З вульвою пов'язуються предмети, що складаються з двох витягнутих, довгастих стулок — ромб (ромб з крапкою або рискою у центрі — одне з її позначень), ворота, двері, мандорла, мушля (особливо каурі й гребінець — він присутній на картинах на тему народження Венери). У китайській традиційній культурі вульву символізують голкове вушко (у той час як кінчик символізує фалос), гранат, відоме порівняння вульви з «весняною вишнею». Завдяки тому, що насінна коробочка розрізаного уздовж плода нагадує жіночий статевий орган, символом вульви стало й яблуко. Спіраль — багатозначний символ; у символіці статі зазвичай означає жіноче начало й вульву завдяки образу спіралі в мушлі. За думкою З. Фрейда, у сновидіннях жіночі геніталії зображаються символічно за допомогою всіх предметів, які мають властивість обмежувати простір, здатні приймати у себе. Хоча деякі символи більше стосуються матки (шафи, печі, кімнати), їхні виходи, двері все одно слугують символами статевого отвору.. Символізм вульви частково збігається з символізмом вагіни.

У слов'янських народів, зокрема в Україні, символом жіночих геніталій була калина — звідси й вислів «ламання калини», яким позначали дефлорацію, у ширшому сенсі — одруження, кохання. «Стратити калину» означало втратити незайманість. Наприклад, старовинне побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!». Подібне значення могло мати слово «вінок»: «розвити (зірвати) вінок» або «позбавити вінця» — означало втрату цнотливості, «доносити віночка» — зберегти незайманість.

Кам'яна доба

Знаки вульви різних часів та народів

Зображати жіночі геніталії люди почали ще в доісторичні часи. У печері Абрі-Кастанет у Франції знайдено найдавніше у світі зображення вульви, його вік визначається у 35-37 тис. років. Малюнок був вирізаний у вапняній стелі печери і розфарбований охрою. Ретельно пророблена вульва й на багатьох фігурках «Палеолітичних Венер».

Стародавні цивілізації

Особливою пошаною вульва користувалася в язичницьких цивілізаціях: у шумерів, єгиптян, вавилонян, індійців, де вона поряд з пенісом розглядалася як символ плодючості та народження нового життя. У шумерському епосі розповідається про Інанну — богиню кохання та плодючості, яка відповідає вавилонській Іштар та грецькій Афродіті; згадується і її вульва, наприклад в історії її кохання з пастухом Думузі: «вона притулилась спиною до яблуні, її вульва була прекрасна для ока». Інанна так описує їхнє кохання:

«Він обвив мої стегна м'якими руками
Наповнив пастух Думузі моє лоно жирним молоком
Він гладив волосся лобка
Він вимусив мою матку намокнути
Він поклав руки на мою божественну вульву
Він пестив мене на постелі…»

Індуїзм та буддизм

В індуїстській і буддійській культурах відомий багатозначний символ «йоні», який є стилізованим зображенням вульви, хоча може також символізувати вагіну, матку, жіноче начало взагалі. Часто зображається разом з лінгамом. Слугує символом богині Шакті — дружини Шиви.

Західне мистецтво

Шила-на-Гіг XII ст. на церкві у Кілпеку, Герефордшир, Англія

Приховані зображення вульви зустрічаються і у західному традиційному мистецтві. Так, мандорла (ореол, утворений двома дугами), веде походження від стилізованого рисунка плоду мигдаля — одного зі символів вульви. Деякі бачать замасковану вульву у стрільчастих арках і оживах готичної архітектури. Фігуру, схожу зі виглядом вульви, утворює й розріз рукава жінки на картині Леонардо да Вінчі «Пані з горностаєм».

У Стародавній Греції були поширені фігурки Баубо, персонажа міфу про Деметру. Більшість їх варіантів включає зображення вульви. Окремо слід згадати кам'яні фігури жінок з гротескно збільшеною вульвою, які зустрічаються на середньовічних будовах на території всієї Західної Європи, особливо в Ірландії й Великій Британії, часто в тандемі з чоловічими фігурами. Подібні скульптури прийнято звати Шила-на-Гіг. Вони являють собою фігуру літньої жінки, яка сидить навпочіпки й демонструє свою гігантську вульву, розсуваючи її руками. Незважаючи на явний еротичний зміст, подібні фігури часто зустрічаються навіть на церквах. Згідно з однією версій, вони призначалися для викривання гріха похоті. За іншою, створення цих статуй стосується язичницьких вірувань, пов'язаних з культом Богині-Матері.

Густав Курбе. «Походження світу». 1866 р.

«Леда і Лебідь» (приписують Франсуа Буше). Близько 1740 р.

Оголяти статеві органи у більшості культур вважалося непристойним. Навіть античне мистецтво зображає повністю оголеною лише богиню кохання Афродіту (Венеру). У багатьох випадках богиня прикриває вульву рукою (так звана «Venus Pudica» — «Сором'язлива Венера»). У добу Відродження та Нового часу художники, зображуючи оголене жіноче тіло, частіше старалися прикрити «соромітне місце» елементами одягу, рукою («Венера Урбінська» Тіціана), пасмом волосся («Народження Венери» Боттічеллі), квіткою («Гріхопадіння» Гуго ван дер Гуса), гілкою з листям («Адам і Єва» Л. Кранаха старшого), листком фігового дерева («Адам і Єва» А. Дюрера) або просто розташовуючи фігуру у належному ракурсі. Навіть тоді, коли художник залишав місце між стегнами неприкритим, він все рівно уникав його деталізації («Леда і лебідь» Леонардо да Вінчі, «Маха оголена» Ф. Гойї, «Народження Венери» А. В. Бугро). Картини, головним предметом яких є сама вульва, відомі у мистецтві доби рококо («Леда і лебідь» Ф. Буше). Є випадки зображення вульви й художниками-реалістами XIX ст. («Походження світу» Г. Курбе).

Японське мистецтво

Гравюра Кацусіка Хокусая «Фукуюсо» («Кохання-Горицвіт»)

Зображення трьох вульв з японської гравюри

Об'єктом японських еротичних гравюр сюнґа часто слугує вульва. Зображення статевих органів (причому часто неприродно гіпертрофованих) було звичайною річчю у мистецтві Японії. Японці звертали особливу увагу як на жіночі, так і на чоловічі геніталії, на відміну від китайців виписуючи їх з усіма подробицями: складками і судинами, при цьому часто збільшуючи до ненормальних розмірів. У непідготованого європейського глядача багато які зразки подібного виду мистецтва можуть викликати відразу. Такий підхід до зображення людей є й наслідком різних поглядів на виражальні засоби. У художніх традиціях Європи естетика проявлялася в обрисах тіла й рисах обличчя, а еротика засновувалася на вторинних статевих ознаках (будові тіла, стегнах, грудях). У Японії ж естетика виражалась за допомогою ретельно виписаного одягу, а еротика — прямим показом статевих органів, непристойним у західному мистецтві. При тому, саме оголене тіло з'являється на таких гравюрах нечасто: на гравюрах доби Едо можна побачити одягнутих жінок, у яких видно тільки ноги і геніталії. У мистецтві доби Хейан тільки на гравюрах Какігакі-дзосі та Фукуро-дзосі чоловіки і жінки повністю оголені. Гравюри-сюнґа Кацусіка Хокусая з серії «Елонцубі но хінагата» («Моделі вульв») показують вроду жіночих форм, увиразнюючи деталі, які західні художники та мистецтвознавці, виходячи з упереджень і пересудів, визнали б неестетичними або потворними.

Досі японці вважають вульву єдино сексуально привабливою областю в жіночому тілі: навіть стриптиз в Японії має закінчуватися неодмінним оголенням вульви з наступним її вивченням клієнтами. До речі, японське уявлення про вульву як про єдину жіночу принаду спричинило появу специфічної японської цензури: статеві органи і особливо лобкове волосся на картинах, фотографіях і у кіно ретушують, затемнюють або затуляють «мозаїкою».

Реформи Мейдзі впровадили у країні західну пуританську мораль. У добу Тайсе еротика опинилася під забороною: не тільки еротичні оповідання і романи, але навіть академічні праці з теми історичних і медичних аспектів міжстатевих стосунків. Це тривало до початку 1960-х років, коли сексуальна революція прийшла й до Японії. Хоча в пресі з'явилися фотографії оголених жінок, лобкове волосся залишилося під суворою забороною. Питання про це залишалося ключовим протягом 1970-1980-х років. На теперішній час цензурні закони послаблені і зображення лобкового волосся допускається, але досі має місце парадокс: у той час як вважається нормальним виставляти на фестивалях зображення пенісів і показувати на сцені секс (фарс кьоген), показ геніталій залишається офіційно забороненим.

Вульва на фотографії «Афродіта» Петера Класгорста

Інші культури

Різні народи світу мають різні погляди щодо показу жіночих грудей, але геніталії вимагають приховувати майже всі. Так, Саарті Баартман (відома як «Готтентотська Венера»), яку демонстрували публіці у Лондоні на початку XIX ст., відкривала погляду свої величезні сідниці, але ніколи не дозволяла собі відкрити глядачам своєї вульви.

У міфі індіанців клікітатів у героя, названого сина Койота, було сім дружин: улюблені ним Сарана і Горлиця мали чорні вульви, а у решти (Мишей) вульви були білими.

Сучасність

Їржі Ружек, «Чеські Середгори», 2006 рік

Гелловінський костюм «Вульва»

Двадцяте століття змінило багатотисячолітні погляди на роль жінки у суспільстві, але ставлення до місця вульви у художній культурі у цілому не змінилося. На початку XXI ст. зображення жіночих геніталій не з медичною метою більшістю людей розглядається як порнографія. Зображення їх у мистецтві іноді набуває провокаційних, епатажних форм. Так, деякі сучасні скульптори (Фернандо де ла Яра, Поль Бетман, Корнеліус Ріхтер) створюють об'ємні зображення вульви, часто величезних розмірів. У 1970 році під проводом американської скульпторки Джуді Чикаго у рамках феміністичного мистецького руху була створена скульптурна композиція «Звана вечеря» (The Dinner Party), покликана відзначити вклад жінок у світове мистецтво та історію, яка зараз знаходиться у Бруклінському Музеї штату Нью-Йорк. Вона являє собою скульптурні зображення 39-ти столових приборів, виконаних у вигляді жіночих вульв, причому кожна з них символізує відому жінку. Серед персонажок — богиня Іштар, поетеса Сапфо, королева Єлизавета І, Вірджинія Вулф, Джорджія О'Кіф. Через контраверсійність композиція отримала як позитивні, та і негативні відгуки.

Костюми на маскарадах з нагоди Гелловіна відзначаються своєю незвичайністю, останнім часом серед них зустрічаються і костюми у вигляді геніталій, як чоловічих, так і жіночих.

Галерея

• 
  Гадані доісторичні зображення вульв
• 
  Зображення вульви мистецтва палеоліту. Сен-Жермен-ан-Ле, Франція
• 
  Аттичне червонофігурне віко з крилатим фалосом і трьома вульвами
• 
  Йоні з лінгамом. Еротичний горельєф храму у Канди-Суху, Ява
• 
  Стилізоване зображення вульви (йоні) зі святилища Кат-Тьєн (В'єтнам)
• 
  Символ вульви, утворений пальцями рук (так звана «йоні-мудра»)
• 
  Символ вульви у символі серця
• 
  Символ вульви у квітці троянди
• 
  Знак вульви, уживаний у Японії
• 
  Знак вульви, уживаний у Чехії (píča)
• 
  Масверк у вигляді стрільчастої арки
• 
  Жінка з відкритою вульвою. Сучасний малюнок
• 
  Ганс Себальд Бехам, гравюра «Ніч», 1548
• 
  Кацусіка Хокусай. «Сон дружини рибалки», близько 1820
• 
  Теразакі Когьо. Ілюстрація до книжки «Обіцянки Ізумо»
• 
  Оділон Редон. «Народження Венери»
• 
  Еґон Шіле. «Жінка у чорних панчохах». 1913 рік
• 
  Густав Клімт. «Жінка за мастурбацією», 1913
• 
  Джорджія О'Кіф. «Серія 1, №8»
• 
  Міріам Тайз. Серія «Всесвітня вульва». 2014.
• 
  Вульва у скульптури «Видіння» Еміля Расмуса Йензена, 1931
• 
  Скульптура у Циммергофі, Німеччина
• 
  Фернандо де ла Яра. Скульптура «Пі-Чакан» біля Університетської Клініки Тюбінгена, Німеччина
• 
  Мушля, що нагадує вульву. Скульптура в Аккуламі, неподалік від Тируванантапурама, Індія
• 
  Поль Бетман (Бельгія). Жінка зі стилізованою вульвою
• 
  Корнеліус Рихтер. «Золота вульва». 2011 рік
• 
  Скульптура з Музею Еротики Ларко у Лімі

Факти

• Назва шведського концерну Volvo буквально значить: «я кочуся» і походить від того ж латинського дієслова volvere, що й слово vulva.
• Слово «пизда» є «родичем» слову «гніздо»: «пизда» походить від пра-і.є. *písdeh₂, а «гніздо» — від *nisdós (з коренів *ni — «на», «вниз», і *sed- — «сидіти»; буквально: «де сидять», «у чому сидять»), від якого походять як укр. гніздо (прасл. gnězdo), так і лат. nīdus, англ. nest, санскр. नीड, nida — з аналогічними значеннями.
• У ненормативній англійській словосполучення cunt cap («шапочка-вульва») означає «пілотка»
• Грецько-латинське слово «німфи» (nymphae), яким іноді звуть малі статеві губи, колись вживалось щодо зовнішніх вульви взагалі (у тому числі й клітора).
• Для лікування жіночих хвороб, зокрема істерії, лікарі Стародавнього Єгипту рекомендували змащування вульви мазями та окурювання ароматичними речовинами. Сучасна нетрадиційна медицина пропонує окурювання вульви як засіб проти безпліддя. Дієвість цих методів не підтверджена.
• Для лікування істерії, яка колись пов'язувалася з порушенням функціювання матки, лікарі XIX ст. застосовували масаж вульви. Його здійснювали як руками, так і за допомогою сильного струменя води. Згодом був винайдений спеціальний масажер, який став прабатьком сучасного вібратора.
• У геральдиці щит герба неодружених жінок та вдів має форму ромба — одного з символів вульви.
• У рослинному світі вульві відповідає приймочка — верхня частина квіткової маточки покритонасінних. На відміну від вульви тварин і людини, приймочка рослин не є зовнішнім виходом статевих шляхів, а лише своєрідним «ґрунтом», на якому проростає пилкове зерно. Пилкова трубочка (проросле зерно), яка відповідає статевому члену, доставляє чоловічі статеві клітини у зав'язок.
• Квітка тропічної рослини кліторія дещо схожа на широку вульву: вітрило нагадує великі статеві губи, весла — малі, а прихований за ними човник — клітор. Завдяки схожості з цією частиною вульви рослина й отримала свою родову назву.
• При носінні обтяжних трусиків обриси великих статевих губ можуть проступати крізь тонкий матеріал — цей випадок відомий під сленговою назвою cameltoe.

Див. також

• Клітор
• Жіноча статева система
• Вторинні статеві ознаки
• Молочна залоза
• Менструація

Джерела

• Грищенко В. І. Гінекологія. Харків, 2003, с.32-34
• М. Кушнир. Вульва // Велика медична енциклопедія / гл. ред. Н. А. Семашко. — 1-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1928-1936. — Т. 5: Вигантол — Вывих. (рос.)
• Вульва // Большая медицинская энциклопедия / гл. ред. Б. В. Петровский. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1974—1989. — Т. 4: Валин — Гамбия. (рос.)

Посилання

• Анатомія жінки — Анатомія зовнішніх і внутрішніх статевих органів [Архівовано 10 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Будова жіночої статевої системи [Архівовано 18 грудня 2017 у Wayback Machine.]