У [[Резолюція|резолюції]], запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:
У [[Резолюція|резолюції]], запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:
{{цитата|У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями [[пролетаріат]]у в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за [[Жіноче виборче право|надання жінкам виборчого права]]. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він усюди має бути старанно підготовлений|3=|4=}}
{{Цитата|<tt>У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями [[пролетаріат]]у в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за [[Жіноче виборче право|надання жінкам виборчого права]]. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він усюди має бути старанно підготовлений|3=|4=}}
Перший Міжнародний жіночий день був проведений [[19 березня]] [[1911]] року з вимогами жінок [[Право голосу|права голосу]] та займати державі посади, [[Право на працю|права на працю]] і припинення [[Сексизм|дискримінації]] на роботі. Відзначався в [[Німецька імперія|Німецькій імперії]], [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщині]], [[Швейцарія|Швейцарії]] та [[Данія|Данії]] в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Німкені обрали 19 березня, бо саме [[19 березня]] [[1848]] року король [[Королівство Пруссія|Пруссії]] перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести [[реформа|реформи]] — включно з узаконенням виборчого права для жінок. Жінки вимагали, щоб надати жінкам право голосувати і займати державні посади. У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні.<ref name="агроек">[http://www.znau.edu.ua/vih_rob/nash_dim_134.pdf Святкування Міжнародного жіночого дня] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150402134952/http://www.znau.edu.ua/vih_rob/nash_dim_134.pdf |date=2 квітня 2015 }} Газета Житомирського національного агроекологічного університету. Березень, 2014. № 3 (134)</ref>. [[1912]] року день відзначили [[12 травня]]. У перші роки існування жінки проводили свято на мітингах та акціях протесту, особливо, з початком Першої світової війни, у межах руху за мир.<ref name="тсн"/>
Перший Міжнародний жіночий день був проведений [[19 березня]] [[1911]] року з вимогами жінок [[Право голосу|права голосу]] та займати державі посади, [[Право на працю|права на працю]] і припинення [[Сексизм|дискримінації]] на роботі. Відзначався в [[Німецька імперія|Німецькій імперії]], [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщині]], [[Швейцарія|Швейцарії]] та [[Данія|Данії]] в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Німкені обрали 19 березня, бо саме [[19 березня]] [[1848]] року король [[Королівство Пруссія|Пруссії]] перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести [[реформа|реформи]] — включно з узаконенням виборчого права для жінок. Жінки вимагали, щоб надати жінкам право голосувати і займати державні посади. У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні.<ref name="агроек">[http://www.znau.edu.ua/vih_rob/nash_dim_134.pdf Святкування Міжнародного жіночого дня] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150402134952/http://www.znau.edu.ua/vih_rob/nash_dim_134.pdf |date=2 квітня 2015 }} Газета Житомирського національного агроекологічного університету. Березень, 2014. № 3 (134)</ref>. [[1912]] року день відзначили [[12 травня]]. У перші роки існування жінки проводили свято на мітингах та акціях протесту, особливо, з початком Першої світової війни, у межах руху за мир.<ref name="тсн"/>
Версія за 20:17, 20 вересня 2022
Міжнародний жіночий день
Міжнародний жіночий день
Німецький плакат «Жіночий день» (1914): «Дайте нам, жінкам, виборче право. Жіночий день, 8 березня 1914. До цього часу забобони та реакційні погляди не мають повного цивільного права для жінок, які, як робітниці, матері та громадянки повністю виконують свій обов'язок, за яким повинні платити податки державі, а також муніципалітету. Боротьба за це природне право людини повинна бути непохитним наміром кожної жінки, кожної працівниці. У цьому ніякої паузи для відпочинку, ніякого перепочинку не допускається. Приходьте всі, жінки і дівчатка, 9-е громадське жіноче зібрання у неділю, 8 березня 1914, о 3 годині дня».
Міжнаро́дний жіно́чий деньангл.International Women's Day, повна назва Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир (рішенням ООН від 1977 року) — міжнародна дата, яка щорічно відзначається 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок.[1] Темою цієї дати також є рух за права людини для права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність, сексизм,репродуктивні права та насильство щодо жінок.[2] Розпочиналось як соціалістичне політичне свято, і є змішаним в культурі багатьох країн, насамперед в Європі, особливо в блоку країн СРСР. Протягом 20 століття відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято. Найзначніше з феміністичних свят.
Міжнародний жіночий день у всьому світі відзначається різними способами: може бути державним святом, щоправда, у декількох країнах, і в інших країнах може спостерігатися соціально чи місцево. ООН відзначає дату у зв'язку з певним питанням, кампанією чи темою прав жінок.[8] У деяких частинах світу МЖД досі відбиває своє політичне походження, відзначаючись протестами та закликами до радикальних змін; в інших областях, особливо на Заході, воно в основному соціокультурне і зосереджене на святкуванні жіночости.[9]
Імовірно, дата 8 березня пристосована до однієї або декількох подій:
Страйк американських текстильниць у 1857–58 роках за рівну оплату праці. 8 березня1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («марш порожніх каструль»). Страйк не дав жодних результатів, а мирний мітинг було розігнано поліцією.[10] Дослідники часто вказують на той факт, що у 1857 році 8 березня припало на вихідний, неділю, коли текстильниці не працювали.
Демонстрація «соціалістичних жінок» 8 березня 1908 року в Нью-Йорку, пов'язана з текстильними страйками у 1857–58 роках. Тисячі жінок вимагали права голосу,[10] виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 1909–1910 рр. у США в останні тижні лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки.[11][12] Соціалістична партія Америки оголосила 28 лютого 1909 року першим Міжнародним днем жінок.[13][14]
Жіноча демонстрація за хліб і мир, 8 березня 1917, ПетроградЖіноча демонстрація «за хліб і мир» 8 березня 1917 р. в Російській імперії (на думку ББС, дата святкуваня походить від Росії[15]). Після загибелі двох мільйонів солдатів на війні жінки в останню неділю лютого вийшли на демонстрацію з гаслом «хліб і мир», яка переросла в лютневу революцію. Ця історична неділя припадає на 23 лютого за юліанським календарем, або 8 березня за григоріанським. Петроградські більшовики скористалися святкуванням Міжнародного жіночого дня для організації мітингів і зібрань проти війни, дорожнечі і важкого становища робітниць.[14] Через чотири дні імператор зрікся престолу, і Тимчасовий уряд Росії надав жінкам право голосу. Таким чином, уперше в Росії, і лише в єдиному місті — Петрограді — вперше був відзначений жіночий день у 1913 році.[16]
Ідея Міжнародного жіночого дня запропонована Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі на Другому світовому конгресі соціалістичної партії, організованому Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року, що вітав учасників із 17 країн світу. Німецька соціалістка та журналістка Клара Цеткін запропонувала визнати 8 березня Міжнародним жіночим днем на честь пам'яті демонстрацій робочого жіноцтва в Америці. Так і народилося найвідоміше жіноче свято у світі, яке зараз відзначають в 40 країнах світу.[10] Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні та соціальні права.[17] Точну дату дня на конференції визначено не було.
У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:
У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він усюди має бути старанно підготовлений
Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня1911 року з вимогами жінок права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі. Відзначався в Німецькій імперії, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Німкені обрали 19 березня, бо саме 19 березня1848 року король Пруссії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з узаконенням виборчого права для жінок. Жінки вимагали, щоб надати жінкам право голосувати і займати державні посади. У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні.[16]. 1912 року день відзначили 12 травня. У перші роки існування жінки проводили свято на мітингах та акціях протесту, особливо, з початком Першої світової війни, у межах руху за мир.[14]
У 1913 та 1914 роках, у рамках руху за мир напередодні Першої світової, у Європі жінки організовують у кінці лютого або на початку березня антивоєнні мітинги.
Дата 8 березня була започаткована в ІІІ комуністичній Інтернаціональній зустрічі в 1921 році. Дата 8 березня визначена на 2-й Комуністичній жіночій конференції в 1921 році.[18]
Протягом 1920-х і 1930-х років день був найбільш помітним як соціалістичний жіночий день.
В Радянському Союзі
В Радянському Союзі, перед тим як свято укріпилось в громадському, а після цього і в сімейному побуті «робітників», активістам — комуністам і комсомольцям — довелося провести значну роз'яснюючу роботу.[19]
Радянські науковці у цій сфері своїми історіографічними працями були підкорені офіційній ідеології держави і, опираючись на положення офіційних державних документів, підкреслювали рівноправне становище жінок в СРСР та широкий спектр можливостей особистісного розвитку жінки,[20] акцентували увагу на слідуючих ролях жінки в суспільстві: робітниця, мати, активна громадська діячка.[21] Таким чином, попри те, що було ухвалено закони, які давали значні права, свободи та можливості жінкам у політичній, освітній, економічній, культурній та інших сферах, жінка всеж не позбавляється ролі хранительки домашнього вогнища та матері-господині, а ще й поступово перебирає на себе традиційно чоловічі обов'язки.[22] Офіційна декларація гендерної рівності полегшила справу експлуатації жінок — на них відтепер покладалась подвійна функція — робота і материнство.[23]
В СРСР за ініціативою В.І. Леніна для «захисту інтересів жіночого робочого руху» і пропаганди "робочого руху" був створений журнал «Работніца», перший номер якого вийшов в 1914 році 23 лютого (8 березня) за новим стилем.[24]
Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Йосип Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, саме колгоспний лад робить жінку-робітницю рівною чоловіку-робітнику.[20]
Актуальні жіночі образи офіційна державна ідеологія творить також через періодику — «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка» та ін., літературу.
Олександра Коллонтай переконала Леніна зробити Міжнародний жіночий день офіційним радянським святом.[13] В 1921 році було ухвалене рішення про надання дню 8 березня статусу державного свята.[14] Проте становище жінок у тоталітарній державі було важким: вони працювали нарівні з чоловіками на виробництві та у сільському господарстві, а крім того дбали про дітей і займалися хатніми справами.[14] Відсутність елементарних засобів гігієни, низький рівень медицини шкодили їхньому здоров'ю.[14]
В Радянському Союзі результатом "боротьби за права жінок" було те, що жінки освоїли багато промислових і будівельних професій, успішно почали працювати на колгоспних полях і в тваринництві.[19] І вже згодом жінки стануть ніби-то ініціаторами так званого «стаханівського руху» — Герої Соціалістичної праці Марія і Євдокія Виноградови, а Зінаїда Троїцька — перша жінка-машиніст — організувала першу в історії залізничного транспорта жіночу паровозну бригаду.[19] З 20–30 років ХХ ст. жінка стає деталлю механізму радянської держави — безликою, усуспільнененою та повністю підкореною загальній інерції суспільства.
В 1918 і 1919 роках в Радянському Союзі жінки-робітники висували бойові гасла «Все — для Червоної Армії!», «Все — для фронту!».[19] В 1921 році, в день 8 березня перед жінками-робочими ставились завдання: боротись з холодом і розрухою, налагоджувати «народне господарство».[19] Ленін писав на рахунок виборів в Московську Раду в лютому 1920 року так:
Нам потрібно, щоб жінка-робітниця добилася не лише за законом, але і в житті рівності з чоловіком-робітником.
8 березня 1922 року проходило як загальнопролетарське свято з основними лозунгами — об'єднання робочого класу навколо російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) і профспілок, боротьба з голодом і жіночим безробіттям.[19]
8 березня 1923 року проходило під закликами підвищення громадсько-політичного і культурного рівня і виробничої кваліфікації робітниць.[19]
Аполітична радянськалистівка-привітання. 1930-ті роки.Поштова марка СРСР 1949 р.
8 березня 1924 року проходило під лозунгом Леніна (покійного на той момент): «Розпочата Радянською владою справа може бути посунена вперед лише тоді, коли замість сотень жінок по всій Росії в ній візьмуть участь мільйони і мільйони жінок»[25]. В ці дні лави РКП(б) поповнились більш ніж на 4 тисячі робітниць.[26]
Вже в другій половині 20-х років починають простежуватися деякі зміни в поданні жіночності на сторінках радянських жіночих журналів — з актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище — в пресі друкуються статті та поради для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей і означує збільшене навантаження на жінку — робітницю, матір та господиню.[27]
В газеті "Известия" за 1927 рік повідомлялося, що Московською міською радою профспілок прийнято постанову, в котрій повідомлявся перелік святкових днів в 1928 році, коли заборонялося проводити роботи, а 8 березня — Міжнародний день робітниць, робочий день скорочено для робітниць на 2 години.[28] 8 березня був святковим, але скороченим днем. Постановою ВЦВК, РНК РРФСР від 30.07.1928 року "Про зміну статей 111 та 112 Кодексу законів про працю РРФСР" де визначаються неробочі дні, вже не згадується 8 березня, тому, ймовірно, що цей день стає пам'ятним днем.[28]
У 1927 році робітниці зустрічали цей день як своє свято, виконували прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались у найкраще вбрання.[19] Сімейні риси у святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки.[19] Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, частуванням.
Так нова традиція, яка не мала аналогів раніше, ввійшла в побут робочих мас.[19]
Особливо важкою була робота з мусульманським Сходом. У 20-х роках для мусульманського світу стояло питання про зняття жінками покривала, яке закривало обличчя і яке шаріат (мусульманське право) підняв до закону, до принципу життя. Покривало мало різні форми, способи закривання обличчя жінками в різних народів Сходу теж відрізнялись, тому називалось по-різному: чадра, яшмак, паранджа, чадур, рубана, ферідже та ін.). Тобто боротьба проти чадри й паранджі була нерозривно пов'язана з боротьбою за соціальну рівність і права людини.[19] При боротьбі з патріархально-байськими звичаями в 1924 році Туркестанським ЦВК був затверджений до 8 Березня декрет про скасування калиму; крім того, було встановлено шлюбний вік для дівчат — 16 років (за шаріатом шлюбний вік — 9 років).[19][29]
Станом на 1937 рік у Радянському Союзі на підприємствах і в організаціях уже працювали більш ніж 9 мільйонів жінок, що становило 35 % загальної кількості робітничого і службового складу.[30]
Після Другої світової війни
Після Голодомору та масових репресій Радянському Союзу загрожувала демографічна криза і керівництво країни вживало заходів для збільшення народжуваності, пропаганда дедалі частіше звертала увагу на важливість материнства, адже після Другої світової війни СРСР за різними даними втратив, до 40 млн осіб.[14] Пропагандистська машина формує два ґендерні образи: "чоловіка-захисника", якого вітають 23 лютого, і турботливої жінки — дружини, сестри, матері, яким потрібно подякувати за обід, чисті шкарпетки і випрасуваний одяг.[14] З 26 квітня 1965 року святковими неробочими днями оголошено: 8 березня — Міжнародний день робітниць і 9 травня — День перемоги.[28] До сьогодні 9 травня вважається неробочим днем і вшановується різними заходами (концерти, хвилина мовчання, покладення вінків до пам'ятників загиблих у війні тощо).
У СРСР 8 березня доволі тривалий час було звичайним робочим днем, але з 1966 року, напередодні 20-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року, Міжнародний жіночий день став неробочим, був оголошений святковим, а отже, і вихідним. У 1975 році, 1980 році, 1985 році до річниць Перемоги ЦК КПРС ухвалював спеціальні постанови щодо їх святкування, і припускають, що саме з нагоди свята Перемоги 8 березня було оголошено неробочим днем як визнання вагомого внеску радянських жінок «в ознаменування видатних заслуг радянських жінок в комуністичному будівництві, в захисті Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни, їх героїзму і самовідданості на фронті й у тилу, а також відзначаючи великий вклад жінок у зміцненні дружби між народами і боротьбу за мир».[28] Як наслідок, подібне рішення перенесло святкування з публічного простору у приватну площину, в коло сім'ї.
Станом на 1977 рік в СРСР спостерігалася виразна гендерна нерівність, типова для радянської сім'ї: чоловік витрачав 0,7% свого часу в
робочий день на покупку продовольчих товарів, 0,1% — на покупку непродовольчих і 2% — на домашню роботу, а жінка відповідно 2%, 0,5% і 11%, що відбувалося за рахунок зменшення часу відпочинку для жінок.[31] Таким чином, вироблений західною історіографією концепт «подвійного тягаря» (обов'язок заробляти гроші та дбати про дім) у статусі жінки в радянському соціумі залишався справедливим і для брежнєвської епохи.
Інтернаціоналізація свята
1977 року Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-учасницям оголосити 8 березня Днем Організації Об'єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі.[32]16 грудня1977 року Генеральна Асамблея ООН у резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку. Це рішення ухвалили після закінчення Міжнародного року жінки (1975) і Десятиріччя жінок ООН (1976 — 1985), які раніше були проголошені Генеральною Асамблеєю.
Британський постер «7 ВИМОГ» до Дня 1974 року: «Ми вимагаємо: Звільнення від цілодобової опіки над дітьми; Рівної оплати праці зараз; Анулювання законодавчого визначення жінки як залежної від чоловіка; Рівних освітніх та робочих можливостей; Покласти край дискримінації лесбійок; Вільних абортів і контрацепції; Свободи для всіх жінок від залякування погрозами чи застосуванням насильства та сексуального примусу, незалежно від шлюбного статусу; Руйнування всіх правил, тверджень та інституцій, що підтримують чоловіче домінування та агресію щодо жінок».
Статус в країнах світу. Урочистості по всьому світу. Державне свято
Статус міжнародного дня жінок у трудовому законодавстві в країнах світу: червоний — вихідний день, помаранчевий — вихідний для жінок, жовтий — неофіційне свято.
Традиції масштабного святкування 8 Березня прижилися переважно у країнах так званого "соціалістичного табору", на які мав вплив СРСР або Китай.[14]
Діячі православної церкви і деяких інших релігійних спільнот світу не визнають свято 8 Березня з огляду на його політичне походження.[33][34][10]
Міжнародний день солідарності жінок 8 березня відзначається в Греції, але святкують його в основному комуністи.[10] В Іспанії це день жіночого протесту, — той день, коли активістки феміністського руху публічно висловлюють невдоволення.[10] У Китаї 8 березня є вихідним днем, але тільки для жінок — китаянки збираються разом й гуляють у парку.[10][14] В Італії 8 березня офіційно не є вихідним, жінки святкують без чоловіків.[10][33] У США, де свято було засновано, поступово відмовилися від нього, оскільки День матері та День святого Валентина.[10][14] В Польщі, як і в Німеччині, в цей день не роблять вихідний, деякі люди вважають що це комуністичне свято і його не потрібно святкувати.[33] В Німеччині прийнято вітати жінок у травні на День матері.[33] Проте феміністки та ліві політичні сили не втрачають нагоди влаштувати мітинги.[14] У Франції «Міжнародний жіночий день» не є популярним і його святкують тільки комуністи та "ліві".[33] У Болгарії свято 8 березня не є державним.[33] У Великій Британії 8 Березня є звичайним робочим днем, традицій святкування, як на пострадянському просторі, немає, і лише різні рухи і організації за права жінок збираються на мітинги.[14]
Тематичні дні Міжнародного комітету Червоного Хреста
З нагоди Міжнародного дня жінок Міжнародний комітет Червоного Хреста починаючи з 2010 року проводить заходи з привернення уваги до однієї з проблем, від котрих потерпають жінки в контексті збройних конфліктів.
2010: Фокус на труднощах, що випали на долю жінок, переміщених внаслідок збройних конфліктів. Переміщені жінки часто живуть наодинці, з дітьми, часто стають жертвами сексуального насилля, дискримінації і залякування, страждають від бідності та соціальної ізоляції. Ось чому міжнародне гуманітарне право містить окремі положення на захист жінок, наприклад, вагітних або з дітьми молодшого віку.
2011: Комітет закликав держави та інших суб'єктів щорічно не послабляти зусиль із запобігання зґвалтуванням та іншим формам сексуального насильства, що впливають на життя і гідність незліченної кількості жінок у конфліктних зонах всього світу (Див. Воєнне сексуальне насильство).
2012: Заклик до акції допомоги жінкам, чиї родичі зникли безвісти у контексті збройного конфлікту (переважо це чоловіки), аби дати їм можливість відновити гідність і надію. Жінки та дівчата в подібних ситуаціях, крім страждань утрати та невідомості, часто стикаються з переважливими силами практичних труднощів. Комітет нагадав, що сторони збройного конфлікту несуть відповідальність за пошук зниклих безвісти осіб та інформування сімей.
2013: ООН вибрала тему: «Обіцянка є обіцянка, це час, аби вжити заходів, щоб покласти край насильству проти жінок».
2014: «Рівність жінок — прогрес для всіх людей».
2015: «Розширення прав і можливостей жінок — розширення прав і можливостей людства: уявіть!». Уряди, активісти по всьому світу відзначали 20-ту річницю Пекінської декларації та Платформи дій, історичної дорожньої карти, яка встановлює порядок денний для реалізації прав жінок.
2017: «Жінки в мінливому світі праці: планета 50-50 до 2030 року» (англ.Women in the Changing World of Work: Planet 50-50 by 2030).[35]
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(травень 2019)
В Україні
Наприкінці існування СРСР міжнародний день жінок втратив своє політичне забарвлення і перетворився на одне з неполітичних свят.[36]
5 березня 2013 року в місті Коломия (Івано-Франківська область) рішенням міської ради скасували свято.[37] з формулюванням: «Це свято, як і День захисника Вітчизни і День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців».
У лютому 2017 Український інститут національної пам'яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня). У переліку від УІНП є свято, яке заплановано як альтернатива 8 березня. Йдеться про День матері (друга неділя травня). Однак це державне свято заплановано як робочий день. Також командою В'ятровича запропоновано зробити ще одне свято, яке може виступати як заміна 8 березня. У середині вересня може з'явитися День сім'ї, який заплановано зробити державним вихідним днем.[38]
Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 27–28 лютого 2021 р., 68% опитаних відповіли, що будуть 2021 року відзначати 8 березня, не будуть — 29%[39]. Соціологи відзначають, що «більш значущим цей день є для мешканців Півдня та Сходу, та тих, хто перебуває в шлюбі»[40]. На Заході України 8 березня не збираються святкувати майже 40% опитаних.
Критика
«Я вважаю, що нам, людям медійнім, потрібно перестати популяризувати совкові рудименти». — Сергій Притула.[41]
Наталя Гоцій: «По-перше, я 10 років жила в Нью-Йорку, де не існує свята „8 Березня“. А, по-друге, я абсолютно сучасна жінка, без будь-яких гендерних забобонів. Вважаю, що у нас кожен день повинен бути святом. І не потрібно малювати на календарі червону вісімку, щоб з'явився привід купити собі квіти. Я мовчу про те, щоб чекати їх від когось. Якщо копнути глибше, то „8 Березня“ — це не просто жіночий день, це день жіночої солідарності, який був створений, щоб нагадати чоловікам про рівні права. А не для того, щоб примусити їх купити тюльпани й торт. Я емансипована жінка, яка не дотримується радянських традицій. І двох своїх синів до них, до речі, теж не привчаю.»[41]
Олена-Христина Лебідь: "Зізнаюся, у мене до свят специфічне ставлення. Я люблю тільки Новий рік — це для мене однозначно свято-свято. Ще день народження. Так склалося, що у мене з молодою людиною свято постійно. Іноді веселе, іноді химерне, іноді божевільне. Тому я не фокусуюсь: «Так-с, сьогодні „8 Березня“, ноги поголила, волосся уклала, манікюр зробила, сиджу, не рухаюсь, чекаю». Привітає з «8 Березня» — значить, привітає. Чи не привітає — то й добре. Я знаю, що ми все одно обіймемося, поцілуємося, наговоримо один одному приємностей, і більше нічого не треба! Я з тих людей, які більше люблять дарувати подарунки, ніж приймати. Для мене це окремий фетиш — вибирати, упаковувати, уявляти, як цей подарунок сприйметься. Щоб все ідеально-ідеально."[41]
Феміністичні протести
З кінця 2000-х років в Україні майже щороку 8 березня проходять феміністичні марші. Перший відбувся 2008 року в Києві з ініціативи анархо-феміністського колективу «Свободна». З міркувань безпеки учасниць і учасників маршу, про нього публічно не повідомляли напередодні. 2009 року різні за формою акції відбулися в Харкові, Львові та Чернівцях. 2011 року в Києві відбувся перший відкритий феміністичний марш, з ініціативи «Феміністичної Офензиви», ГО «Інсайт», Центру візуальної культури та інших організацій. З 2012 року марші, пристосовані до 8 Березня, зазнають ризиків нападу з боку праворадикалів[42][43].
Дудли Google
Google щороку присвячує дудл Міжнародному жіночому дню. Зображення різних років демонструють, як змінювалось сприйняття Дня жінок з поступом феміністської боротьби та світовим зростанням гендерної рівності і розмаїття.
Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проєкту, додавши зображення до цієї статті.
↑Rochelle Goldberg Ruthchild, «From West to East: International Women's Day, the First Decade», Aspasia: The International Yearbook of Central, Eastern, and Southeastern European Women's and Gender History, vol. 6 (2012): 1-24.
↑Temma Kaplan, «On the Socialist Origins of International Women's Day», Feminist Studies, 11/1 (Spring, 1985)
↑ абвгдежикНа шляху до рівноправності / Газета "Медичний університет", колективу Харківського національного медичного університету. №3-4 (2901-2902) П'ятниця, 27 лютого 2015 року
↑ абвгдежиклмнпТульцева Л. А.[ru] Международный женский день 8 марта // Современные праздники и обряды народов СССР / Л. А. Тульцева ; отв. ред. Ю. В. Бромлей ; АН СССР. — М. : Наука, 1985. — (Серия «Страны и народы»). — С. 32—39.(рос.)
↑ абКірсанова К. Повна рівність жінок в СРСР. — К., 1937. — С.9.
↑Березіна З. Жінки Радянської України — активні будівники комунізму. — К., 1954. — 112 с.
↑Кісь О. Повертаючи власне минуле: жіноча історія як джерело сили для сучасного жіночого руху в Україні // Міжнародний жіночий день — і100рія у фотографіях. — К., 2010. — С. 15
↑8-е Марта. Материалы для проведения Международного женского коммунистического дня в 1928 г. М., 1928, с.21
↑Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 205–213.
↑ абвгДо питання становлення рядянської святкової культури / Т.І. Гаєвська // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : щоквартальний науковий журнал. — Київ: Міленіум, 2016. — № 3. — С. 194-199.
↑Морев Н. Старое и новое: (Очерк из быта чухарей). — В кн.: Старый и новый быт, с.54
↑Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.]. НАН України. Інcтитут історії України. — К.: Ніка-Центр, 2011. — Т.2. — 608 с. ISBN 978-966-521-571-4, ISBN 978-966-521-573-8 (Том 2)
Міжнародний жіночий день у Вікісховищі
.svg){kind=small}
.jpg)
Австралійки на марші в Жіночий день, 1975.
Святкування у Камеруні, 2015
Відзначення у Буркіна-Фасо, 2018
Феміністське святкування в Іспанії, 2018
Феміністське святкування в Іспанії, 2019
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}