Едвін Маттісон Макміллан: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Xqbot (обговорення | внесок)
м робот додав: gl:Edwin Mattison McMillan
Немає опису редагування
Рядок 56: Рядок 56:
* Нобелівська лекція [http://nobelprize.org/nobel_prizes/chemistry/laureates/1951/mcmillan-lecture.html The Transuranium Elements: Early History]
* Нобелівська лекція [http://nobelprize.org/nobel_prizes/chemistry/laureates/1951/mcmillan-lecture.html The Transuranium Elements: Early History]
{{Нобелівська премія}}
{{Нобелівська премія}}
{{Шаблон:Нобелівська премія з хімії}}

{{DEFAULTSORT:Макміллан, Едвін Маттісон}}
{{DEFAULTSORT:Макміллан, Едвін Маттісон}}



Версія за 04:43, 14 квітня 2010

Едвін Маттісон Макміллан
Ім'я при народженні англ. Edwin Mattison McMillan[1]
Народився 18 вересня 1907
Редондо Біч, Каліфорнія, США
Помер 7 вересня 1991
Ель Серіто, Контра Коста каунті, Каліфорнія, США
·complications of diabetes mellitusd[2]
Поховання Sunset View Cemeteryd[3]
Країна  США[2]
Національність США
Діяльність фізик, викладач університету
Галузь фізика
Відомий завдяки відкриття першого трансуранового елемента, прискорювачі
Alma mater Каліфорнійський технологічний інститут
Прінстонський університет
Науковий керівник Edward Condond
Вчителі Edward Condond[2]
Знання мов англійська[4]
Заклад Університет Каліфорнії, Берклі
Членство Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук, Американське філософське товариство[2] і Американське фізичне товариство[2]
Нагороди Нобелівська премія з хімії (1951)


Едвін Маттісон Макміллан (англ. Edwin Mattison McMillan) (* 18 вересня 1907, Редондо-Біч, штат Каліфорнія — † 7 вересня 1991 ), американський фізик. Закінчив Каліфорнійський технологічний інститут в Берклі (1928); з 1935 співробітник Радіаційної лабораторії цього інституту (з 1958 директор). Професор Каліфорнійського університету (з 1946). Основні праці по ядерній фізиці і техніці прискорення елементарних частинок. У 1940, опромінюючи уранову мішень нейтронами, виявив перший трансурановий елемент нептуній (у 1940—41 за участю Макміллана був відкритий плутоній). У 1945 (дещо пізніше від В. Й. Векслера і незалежно від нього) запропонував принцип автофазування. Нобелівська премія з хімії (1951, спільно з Гленом Сіборгом) «за відкриття в області хімії трансуранових елементів».

Біографія

Народився 12 вересня 1907 в Редондо Біч (штат Каліфорнію) в сім'ї лікаря Едвіна Гарґо Макміллана і Ганни Марії Маттісон. Сім'я незабаром переїхала до Пасадени, де Макміллан здобув середню освіту. Займаючись в школі, відвідував публічні лекції в Каліфорнійському технологічному інституті, де пізніше спеціалізувався з фізиик, отримавши в 1928 ступінь бакалавра, а наступного року ставши магістром природних наук.

Докторський ступінь присуджений в 1932 Принстонським університетом за дисертацію про молекулярні пучки. Після цього він працював в Каліфорнійському університеті в Берклі як стипендіат Державного науково-дослідного фонду.

У 1930 Ернест Орландо Лоуренс (лауреат Нобелівської премії з фізики за 1939) побудував в Берклі перший циклотрон, прискорювач частинок, що надає протонам і ядрам атомів надзвичайно високу енергію.

Коли в 1934 Лоуренс заснував радіаційну лабораторію в Берклі, Макміллан увійшов до числа її співробітників. Він провів на циклотроні Лоуренса досліди, аналогічні дослідженням О.Гана і його співробітників Ф.Штрасмана і Л.Майтнер, вивчаючи дії нейтронів на уран. У 1940 Макміллан і його співробітник Філіп Ходж Ейблсон виявили, що розщеплювалися не все ядра атомів урану, що піддалися удару нейтронами. Ті ядра, які захоплювали нейтрони, не піддававшись розщеплюванню, поводилися так, як передбачав Нобелівський лауреат Енріко Фермі: вони, унаслідок бета-розпаду, підвищували свій атомний номер (число протонів) з 92 до 93 і утворювали новий елемент, атом якого містив 93 протони і електрони. Цей елемент, названий ними нептунієм (на ім'я планети Нептун), став першим синтезованим трансурановим елементом. Дослідження з синтезу трансуранових елементів, початі Макмілланом, продовжив в Берклі Г.Сіборг.

У Другу світову війну Макміллан, виконуючи замовлення військового відомства, займався гідролокаторами, мікрохвильовими радарами і ядерною зброєю, працюючи в Берклі, в Массачусетському технологічному інституті (1940–1941), в лабораторії радіо- і звукового зв'язку військово-морських сил США в Сан-Дієго (1941–1942) і брав участь в Манхеттенському проекті (1942–1945).

Після війни став професором фізики в Каліфорнійському університеті в Берклі, а в 1954 – заступником директора радіаційної лабораторії Лоуренса. З 1958 до відходу у відставку в 1973 очолював цю лабораторію.

У 1945 Макміллан зайнявся удосконаленням циклотрона, що привело його до розробки синхротрона, проте двома роком пізніше за радянського фізика академіка В.Й.Векслера.

У 1951 Макміллану спільно з Сіборгом була присуджена Нобелівська премія. Їх імена вперше з'явилися в списку нобелівських номінантов в 1948.

Після отримання Нобелівської премії Макміллан продовжував активно займатися науково-дослідною діяльністю аж до відходу у відставку з Каліфорнійського університету в Берклі в 1973.

Макміллан був пристрасним альпіністом і хотів, щоб його діти почали лазити на вершини раніше, ніж стануть говорити.

Помер 7 вересня 1991 в Ель-Черріто (Каліфорнія).

Роботи

  • The Synchrotron – a proposed high-energy particle accelerator // Phys. Rev. 1945. V. 68; Lecture Series in Nuclear Physics. Washington, DC, 1947; Production of mesons by X-rays // Science. 1949. V. 110. (with J.Peterson, R.White).

Посилання

  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #138352232 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в г д NNDB — 2002.
  3. Find a Grave — 1996.
  4. SNAC — 2010.