Заячківський Микола Остафійович: відмінності між версіями

Заячківський Микола Остафійович
	Фото 1936 року
Народився	25 листопада 1870 ; Тишківці
Помер	11 лютого 1938 ; Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Національність	українець
Місце проживання	Львів (пл. Ринок, 39)
Діяльність	економіст
Відомий завдяки	український підприємець, економіст, громадський та кооперативний діяч
Alma mater	Львівський університет (теологічний факультет), Віденський університет (економічний факультет)
Партія	УНДП-УТП-УНДО
Рід	Заячківські
Родичі	Остафій Заячківський
	Герб;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Інтерактивний перегляд історії

(Переглянути усі неперевірені зміни)

[неперевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 22:41, 14 травня 2010

|віросповідування=

Мико́ла Остафійович Заячкі́вський (*25 листопада 1870, Тишківці — †11 лютого 1938, Львів) — український підприємець, економіст, громадський та кооперативний діяч.

Біографічні відомості

Ранні роки

Народився 25 листопада 1870 року в Тишківцях у заможній сільській родині шляхетного походження. Змалку виявив потяг до навчання. Але, рано залишившись сиротою, ледь його не покинув. 1878 року здібного хлопця взяв на виховання місцевий греко-католицький священик Зенон Шухевич.

Успішно закінчивши сільську школу, продовжив навчання у Коломийській гімназії. Вищу освіту здобув на теологічному факультеті Львівського та економічному факультеті Віденського університетів (останній закінчив у 1896 році з відзнакою).

Напередодні І світової війни

Маючи багатьох друзів — діячів культури (Іван Франко, Олександр Колесса та інші) — розпочав свою діяльність також на культурній ниві. Був спершу референтом, а з 1900 року — директором українського театру при «Руській бесіді». Допомагав українським літераторам, у 1898 році власним коштом видав збірку поезій «Мої листи» Василя Щурата. У 1903 році став одним із організаторів святкування 35-річного ювілею творчої діяльності Миколи Лисенка.

Чільний діяч громадських та економічних ініціатив, започаткованих Василем Нагірним. У 1901 році під егідою товариства «Народна Гостиниця» (створеного Нагірним) відкрив перший український готель на гірському курорті Микуличин і став його директором. Серед перших постояльців були Богдан Лепкий та Василь Стефаник.^[3]

Довгий час Микола Заячківський був інспектором, а потім — головним директором іншого дітища Нагірного — «Народної торговлі». У вересні 1910 року брав участь у Міжнародному кооперативному конґресі в Гамбурзі^[4]. З метою налагодження торгівельних контактів із українською діаспорою їздив до Бразилії^[5].

У 1913—1914 роках редагував часопис «Свобода» (друкований орган УНДО).

Російський полон

Пд час окупації Галичини росіянами в період І світової війни 18 лютого 1915 заарештований у Львові російською військовою адміністрацією і, як і ряд інших відомих українських діячів, в якості заручника вивезений до Сибіру. На засланні сильно підірвав здоров'я та мало не помер внаслідок запалення легень. Звільнений після Лютневої революції, у березні 1917 року приїхав до Києва.

Київський період

Протягом 1917—1918 років — провідний діяч кооперативного руху на «Великій Україні». Був членом Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни при Українській Центральній Раді^[6].

1920-30 роки

Після повернення до Галичини далі очолював «Народну торгівлю». В різний час очолював «Міщанське братство», товариство «Сокіл» (24 березня 1922 — 23 квітня 1933), «Товариство опіки над емігрантами». Член ради міста Львова, радник Торгово-промислової палати у Львові, почесний член Союзу українських купців.

Помер у Львові 11 лютого 1938 року.

Цитати

Щоби любити свій нарід, не треба не любити чужий нарід, любов, що живе у ненависті, не є любов…

Примітки

Джерела та посилання

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 2. — С. 763.
Роман Купчинський, Зі спогадів про сучасників
Богдан Купчинський. Історія Тишківців (в датах, подіях і фактах). — Коломия : ВПТ «Вік», 1994.
Качараба С. Заячківський Микола // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 255—256.
Богдан Трофим'як «Розбудова «Соколом-Батьком» українства Галичини в добу польської окупації (1919–1939 рр.)»

Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13136_citetype_Q1711593"_data-entity-id="Q62416080"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Криса_Любомир_Степанович|Степанович&nbsp;К.&nbsp;Л.]]</i>_[[:d:Q62416080|Личаківський_некрополь]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_2006._—_С.&nbsp;405._—_ISBN_978-966-8955-00-5</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q62416080]][[d:Track:Q116966495]]</div>-1] Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 405. — ISBN 978-966-8955-00-5
d:Track:Q62416080 d:Track:Q116966495

[2] Нащадок українізованого польського роду Заячківських.

[3] Гуцульська земля додавала наснаги(укр.)

[4] Кость Левицький. «Iсторiя полiтичноi думки галицьких українцiв 1848-1914»

[5] Українська діаспора в Бразилії

[6] Створення та діяльність українського Центрального Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни та Головної Ради галицьких, буковинських та угорських українців (травень 1917 – квітень 1918 рр.)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

@@ Рядок 56: / Рядок 56: @@
 Маючи багатьох друзів&nbsp;— діячів культури ([[Франко Іван Якович|Іван Франко]], [[Колесса Олександр Михайлович|Олександр Колесса]] та інші)&nbsp;— розпочав свою діяльність також на культурній ниві. Був спершу референтом, а з [[1900]] року&nbsp;— директором [[Театр Української Бесіди|українського театру]] при [[Українська бесіда|«Руській бесіді»]]. Допомагав українським літераторам, у [[1898]] році власним коштом видав збірку поезій «Мої листи» [[Щурат Василь Григорович|Василя Щурата]]. У [[1903]] році став одним із організаторів святкування 35-річного ювілею творчої діяльності [[Лисенко Микола Віталійович|Миколи Лисенка]].
-Чільний діяч громадських та економічних ініціатив, започаткованих [[Нагірний Василь Степанович|Василем Нагірним]]. У [[1901]] році під егідою товариства «[[Народна Гостинниця]]» (створеного [[Нагірний Василь Степанович|Нагірним]]) відкрив перший український готель на гірському курорті [[Микуличин]] і став його директором. Серед перших постояльців були [[Лепкий Богдан Сильвестрович|Богдан Лепкий]] та [[Стефаник Василь Семенович|Василь Стефаник]].<ref>[http://vechervkarpatah.at.ua/index/0-1106 Гуцульська земля додавала наснаги]{{ref-uk}}</ref>
+Чільний діяч громадських та економічних ініціатив, започаткованих [[Нагірний Василь Степанович|Василем Нагірним]]. У [[1901]] році під егідою товариства «[[Народна Гостиниця]]» (створеного [[Нагірний Василь Степанович|Нагірним]]) відкрив перший український готель на гірському курорті [[Микуличин]] і став його директором. Серед перших постояльців були [[Лепкий Богдан Сильвестрович|Богдан Лепкий]] та [[Стефаник Василь Семенович|Василь Стефаник]].<ref>[http://vechervkarpatah.at.ua/index/0-1106 Гуцульська земля додавала наснаги]{{ref-uk}}</ref>
 Довгий час Микола Заячківський був інспектором, а потім&nbsp;— головним директором іншого дітища [[Нагірний Василь Степанович|Нагірного]]&nbsp;— [[Народна торгівля (кооператив)|«Народної торговлі»]]. У вересні [[1910]] року брав участь у Міжнародному кооперативному конґресі в [[Гамбург|Гамбурзі]]<ref>[http://ukrstor.com/ukrstor/levizkij-politdumki09-76.html Кость Левицький. «Iсторiя полiтичноi думки галицьких українцiв 1848-1914»]</ref>. З метою налагодження торгівельних контактів із українською діаспорою їздив до [[Бразилія|Бразилії]]<ref>[http://community.livejournal.com/prudentopil/7337.html Українська діаспора в Бразилії]</ref>.

Заячківський Микола Остафійович: відмінності між версіями

Версія за 22:41, 14 травня 2010

Зміст