Битва на річці Шайо: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
→Литература: + {{Ізольована стаття}} (данные недельной давности по техническим причинам) |
Didivan (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
| Рядок 48: | Рядок 48: | ||
* [[Битва при Оломоуце]] |
* [[Битва при Оломоуце]] |
||
== |
== Посилання == |
||
{{Примечания}} |
{{Примечания}} |
||
Версія за 08:55, 5 липня 2010
 | Цю статтю перекладають з іншої мови. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця стаття не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Didivan (внесок, журнали) о 08:55 UTC (7259812 хвилин тому). |
| Монгольські походи | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Західний похід монголів | |||||||
 Битва на річці Шайо. Мініатюра XIII століття | |||||||
| Координати: 47°58′40″ пн. ш. 20°54′47″ сх. д. / 47.97777777780554942° пн. ш. 20.91305555558333396° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Монгольська імперія |  Угорщина,Хорватія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Бату Субедей Шибан |
король Угорщини Бела IV Коломан, герцог хорватський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| близько 40 000 | близько 60 000 | ||||||
| Втрати | |||||||
| близько 1 000[1] | близько 40 000[1] | ||||||
Битва на річці Шайо (на річці Сайо, Соленій; в долині Мохі) — відбулась 11 квітня 1241 року між військами угорського короля Бели IV і його брата, хорватського герцога Коломана, с одного боку, і монгольськими військами на чолі з Бату, Шибаном, Каданом і Субедеєм, з іншого. Битва була однією з останніх в рамках Західного походу монголів 1236—1242 років, зокрема, походу на Русь і в Центральну Європу 1240—1242 років. Угорсько-хорватська армія зазнала нищівної поразки.
Передумови
У 1240 році, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[2]
Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і Галицько-Волинське князівство, вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.
В 1241 году монголы, взяв Киев, Владимир-Волынский и Галич, основными силами вторглись в Польшу. Остальные силы вторглись в Венгрию 12 марта 1241 года через карпатские проходы Мункач и Унгвар, и уже 16 марта передовой отряд монголов (Шибан, 10 тыс. всадников) появился под Пештом. Корпус Кадана следовал более южным маршрутом, через Молдавию и Трансильванию, разорив венгерские города Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.
Соотношение сил
Монгольское войско, выступившее против Венгрии, насчитывало от 20 до 40 тысяч человек.
Венгерско-хорватское войско насчитывало от 30 до 60 тысяч воинов[3].
Джувейни, оценивающий силы венгров (башгирдов[4]) в 450 тыс. воинов, упоминают сообщение Шибана о том, что их вдвое больше монгольского войска. Рашид-Ад-Дин в аналогичном рассказе[5] пишет о 400 тыс. воинов, однако, относя это к событиям в Волжской Булгарии в 1236 году.
Ход битвы
Венгерско-хорватское войско 6 дней преследовало монгольский передовой отряд, на седьмой день вечером остановилось в долине Мохи перед рекой Шайо.
Ночью основные силы монгольского войска во главе с Субэдэем переправились через реку на левом фланге, обойдя венгерский лагерь с юга, другая часть монголов (Батый, Шибан) захватила мост через реку, оттеснив венгерский охранительный отряд. Утром монголы начали обстрел расположенного в долине венгерского лагеря с окружающих холмов из луков и камнемётных машин, затем ворвались в лагерь. Монголы не замкнули кольцо окружения. Венгерское войско обратилось в бегство, монголы постепенно уничтожали его в ходе преследования на протяжении 6 дней и на плечах бегущих ворвались в Пешт.
Последствия
Гибель войска сделала венгерские земли беззащитными перед лицом завоевателей. Корпус Кадана от Пешта прошёл к Адриатическому морю, разорив Хорватию и Далмацию.
Бела IV бежал под защиту австрийского герцога Фридриха II, отдав ему за помощь против монголов казну и три венгерских комитата. Корпус Батыя, соединившись с пришедшим из Польши после победы при Легнице корпусом Байдара, не рискнул столкнуться с соединёнными силами Чехии, Австрии и Каринтии (по другой версии, причиной поворота монголов на восток стало получение известия о смерти великого хана Угэдэя в декабре 1241 года). На обратном пути часть монгольского войска потерпела поражение от болгарского царя Ивана Асеня II.
См. также
Посилання
- ↑ а б Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
- ↑ Цікаво, що Данило вертався з Угорщини на Русь вже під час монгольської навали, проте, не зміг повернутись в Галич, оскільки «мало з ним було дружини» і повернувся в Угорщину. Брат Данила — Василько Волинський утік в Польщу до Конрада Мазовецького.
- ↑ Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингихана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[1]
- ↑ Джувейни. История завоевателя мира[2]
- ↑ Рашид-Ад-Дин. Сборник летописей[3]
Литература
- Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингисхана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[4]
- «История военного искусства VI—XVI вв.», Разин Е. А. «Омега-Полигон», С.-Пб., 1999[5]
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |