Жан Батіст Люллі: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м додано кат. Композитори епохи бароко (за допомогою HotCat)
Рядок 101: Рядок 101:
[[pl:Jean-Baptiste Lully]]
[[pl:Jean-Baptiste Lully]]
[[Категорія:Французькі композитори]]
[[Категорія:Французькі композитори]]
[[Категорія:Композитори епохи барокко]]
<!--персони "лю", якщо комусь не йметься-->[[Категорія:Народились 1632]]
<!--персони "лю", якщо комусь не йметься-->[[Категорія:Народились 1632]]
[[Категорія:Померли 1687]]
[[Категорія:Померли 1687]]
[[Категорія:Композитори епохи бароко]]

Версія за 09:39, 1 серпня 2010

Люллі Жан Батіст (фр. Jean-Baptiste Lully, Джованни Баттиста Лулли, італ. Giovanni Battista Lulli; 28 листопада 1632 — 22 березня 1687) — французький композитор, скрипаль, танцюрист, диригент і педагог італійського походження; творець французької національної опери.

Біографія

Народився у Флоренції в сім'ї мірошника. Музичні здібності і акторський темперамент підлітка привернули увагу герцога де Гіза, який відвіз Люллі до Парижа, призначивши на службу до принцеси Монпансьє (сестри короля Людовика XIV). У Парижі Люллі займався композицією, співом, брав уроки гри на клавесині і скрипці. Молодий італієць добився благовоління Людовика XIV і зробив при його дворі блискучу кар'єру. Він скоро увійшов до знаменитого оркестру «24 скрипки короля», близько 1656 р. організував і очолив свій малий оркестр «16 скрипок короля». У 1653 р. Люллі отримав місце «придворного композитора інструментальної музики», з 1662 р. — суперінтенданта придворної музики, а в 1672 став власник патенту на право заснування в Парижі Королівської академії музики «з довічним користуванням цим правом і передачею його по спадку тому з синів, хто стане його наступником на посту суперінтенданта музики короля». У 1681 р. Люллі був удостоєним дворянськими грамотами і званням королівського радника-секретаря. Помер у Парижі, до кінця днів зберігаючи положення володаря музичного життя французької столиці.

Творчість

Творчість Люллі розвивалася переважно в тих жанрах і формах, які склалися і культивувалися при дворі «Короля-сонця». В перші десятиліття своєї служби (1650-60 рр.) Люллі писав інструментальну музику (сюїти і дивертисменти для струнних інструментів, окремі п'єси і марші для духових тощо), духовні твори, музику до балетних спектаклів («Хворий Амур, Альсидіана, Балет Насмешки» і ін.). Постійно беручи участь в придворних балетах як автор музики, постановник, актор і танцюрист, Люллі освоїв традиції французького танцю, його рітмоінтонаційні і сценічні особливості. Співпраця з Ж. Б. Мольєром допомогла композиторові увійти до світу французького театру, відчути національну своєрідність сценічної мови, акторської гри. Люллі пише музику до п'єс Мольєра («Брак мимоволі, Принцеса Еліди, Сіцілія, Любовь-целітельніца» і ін.), виконує ролі Пурсоньяка в комедії «Пан де Пурсоньяк» і Муфті в «Міщанині у дворянстві».

Люллі довгий час залишався противником опери і вважав, що французька мова непридатна для цього жанру, проте на початку 1670-х рр. він круто змінив свої погляди. В період 1672-86 рр. він поставив в Королівській академії музики 13 ліричних трагедій (серед яких «Кадм і Герміона», «Альцеста», «Тезей», «Атіс», «Арміда», «Ацис і Галатея»). Саме ці твори заклали основи французького музичного театру, визначили тип національної опери, що впродовж декількох десятиліть панував у Франції. «Люллі створив національну французьку оперу, в якій як текст, так і музика поєднуються з національними засобами вирази і смаками і яка відображає як недоліки, так і достоїнства французького мистецтва», — пише німецький дослідник Р. Кречмер.

Стиль ліричної трагедії Люллі формувався в щонайтіснішому зв'язку з традиціями французького театру епохи класицизму. Тип великої п'ятиактної композиції з прологом, манера декламації і сценічної гри, сюжетні джерела (давньогрецька міфологія, історія Древнього Риму), ідеї і етичні проблеми (конфлікт відчуття і розуму, почуття й повинності) зближують опери Люллі з трагедіями П. Корнеля і Ж. Расіна. Не менш важливий зв'язок ліричної трагедії з традиціями національного балету - великі дивертисменти (вставні танцювальні номери, не пов'язані з сюжетом), урочисті ходи, процесії, свята, чарівні картини, пасторальні сцени підсилювали декоративно-видовищні якості оперного спектаклю. Традиція введення балету в оперу виявилася надзвичайно стійкою і зберігалася у французькій опері на протязі кількох століть. Вплив Люллі позначився в оркестрових сюїтах кінця XVII- початку XVIII століття (Р. Муффат, І. Фукс, Г. Телеман і ін.). Написані в дусі балетних дивертисментів Люллі, вони включали французькі танці і характеристичні п'єси. Великого поширення в оперній і інструментальній музиці XVIII століття набув особливий тип увертюри, що склався в ліричній трагедії Люллі (т.з. "французька" увертюра, що складається з повільного, урочистого вступу і енергійного, рухливого основного розділу).

У другій половині XVIII століття лірична трагедія Люллі і його послідовників (М. Шарпантьє, А. Кампра, А. Детуш), а разом з нею і весь стиль придворної опери стає об'єктом запеклих дискусій, пародій, осміювання ("війна буффонів, війна глюкістів і піччинністів"). Мистецтво, що виникло в епоху розквіту абсолютизму, сприймалося сучасниками Дідро і Руссо як занепале, мляве, пихато-помпезне. В той же час творчість Люллі, що зіграла певну роль у формуванні великого героїчного стилю в опері, привертала увагу оперних композиторів (Ж. Ф. Рамо, Р. Ф. Гендель, К. В. Глюк), що тяжіли до монументальності, патетики, строго раціональній, впорядкованій організації цілого.

Спадщина

Основні твори: Шаблон:Стовбці1

балети:
  • Les Noces de Pélée et de Thétis (1654)
  • Les Plaisirs (1655)
  • L'Amour malade
  • Les Saisons (1661)
  • Le Naissance de Vénus (1665)
  • Les muses (1666)
опери (ліричні трагедії):

Шаблон:Стовбці2

комедії:
  • L'Impromptu de Versailles (1663)
  • Le Mariage forcé (1664)
  • L'Amour médecin (1665)
  • Le Sicilien (1667)
  • Georges Dandin (1668)
  • Monsieur de Pourceaugnac (1669)
  • Les Amants Magnifiques (1670)
  • La Comtesse d'Escarbagnas (1671)
  • Les Burgeois gentilhomme (1671)
церковна музика:
  • Jubilate Deo (Motet de la Paix) (1660)
  • O Lachrymae fideles (1664)
  • Miserere (1664)
  • Plaude Laetare Gallia (1668)
  • Te Deum (1677)
  • De profundis (1683)
  • Dies irae (1683)
  • Exaudiat te Dominus (1683)
  • Quae fremuerunt (1685)
  • Benedictus (1685)
інструментальні твори:
  • Les trio des opéra, mis en ordre pour les concerts (1690)
  • Les airs de trompettes, timbales et hautbois (1665)
  • Trios pour le coucher du Roi (1665)
  • 9 органних творів

Файли

Choeur des divinités de la terre et des eaux, from Psyché (1687) - Midi file

Література

  • Beaussant, Philippe. Lully ou Le musicien du Soleil. Paris: Éditions Gallimard, 1992
  • Bukofzer, Manfred, Muzyka w epoce baroku. Od Monteverdiego do Bacha. przekł. E. Dziębowska, Warszawa 1970.
  • Anthony, James R. Hasło "Lully" w: The New Grove Dictionary of Music and Musicians. 1980, tom 14, s. 315-326.
  • Merrick Jeffrey, Bryant T. Ragan, Jr., Homosexuality in Early Modern France. A Documentary Collection. New York and Oxford: Oxford University Press, 2001
  • Muffat, Georg Suavioris harmoniae instrumentalis hyporchematicae florilegium primum, Augsburg, 1695.
  • Roland, Romain Z pierwszych wieków opery, Przekł. J. Kozłowski, Kraków 1971.
  • de la Viéville, Lecerf, Comparaison de la musique italienne et de la musique française, où, en examinant en détail les avantages des spectacles et le mérite des compositeurs des deux nations, on montre quelles sont les vraies beautés de la musique, Bruxelles, 1704.

Джерела і посилання

Шаблон:Сховище