Ведмідь печерний

Печерний ведмідь (Ursus spelaeus) — вимерлий вид ведмедів, складався з двох підвидів чи навіть окремих видів — великого та малого печерних ведмдів. Це були великі та неповороткі травоїдні тварини на яких часто полювали наші предки. Печерні ведмеді не були предковою формою бурих, а окремою бічною гілкою.

В Альпах, Карпатах, Юрі, гірському Криму, на Кавказі та Уралі знаходять печери дно яких буквально всипане щаром кісток та черепів ведмедів. Але це залишки не сучасного виду, а кості вимерлих печерних ведмедів. За черепами, скелетами та наскельними малюнками первісних людей можна відновити зовнішній вигляд цих тварин. Виходячи з півметрових черепів та розміру кісток великі печерні ведмеді досягали ваги 800-900 кілограмів.

Особливості

Черепи печерних ведмедів мали цілий ряд характерних ознак — крутий підйом лоба, масивні надочні відростки, високий серединно-тім'яний гребінь. Щелепи були витягнуті вперед і мали значні заіклові проміжки, тож ікла звіра були добре видні, хоч фактично травоїдний печерний ведмідь їх не використовував. Зате масивні та вкриті тупими горбочками корінні зуби були явно призначенні для пережовування рослинної їжі — листя, трави, коренів, стебел, ягід тощо. Не зрозуміле призначення випуклих та об'ємних лобних пазух. Можливо це була теплоізоляція мозку на час сплячки. Отвір хоанів який веде з носової порожнини в гортань майже удвічі вужчий ніж в бурого ведмедя. Тобто дихання в тварини було помітно слабше. Враховуючи значні розміри це означає, що печерні ведмеді були досить повільними, вайлуватими тваринами, не такими агресивними й хижими як бурий ведмідь. Сильно вкорочена литка також вказує, що печерний ведмідь бігав значно повільніше бурого.

Підвиди

Кожен карстовий район мав власну окрему популяцію печерних ведмедів які часом досить сильно різнилися між собою за розмірами та будовою черепа. Наприкінці останньої льодовикової епохи існувало щонайменше два різних підвиди, а можливо і два окремих види печерних ведмедів — малий та великий.

Малий печерний ведмідь був зростом з середніх розмірів бурого і важив мабуть біля 120-150 кілограмів живої ваги. Він мав найсильніше виражені родові ознаки — вкриті тупими горбками зуби, вкорочені литки тощо. Тобто це був ще травоїдніший та вайлуватіший звір ніж його великий родич. Жили ці ведмеді в степах Передкавказзя та Південного Уралу, горах Середнього Уралу, степах Західного Сибіру та на Алтаї. Великий печерний ведмідь мешкав в Європі, на Кавказі та Уральських горах.

Спосіб життя

Печерні ведмеді були мирними травоїдними тваринами які жерли усяку рослинність. Завдяки своїм розмірам та силі дорослі особини не мали природних ворогів окрім людей для яких це був звичний об'єкт полювання. Життя цих тварин було тісно пов'язане з печерами в яких вони відпочивали і куди ховалися для зимової сплячки. В деяких печерах знайдені й місця розваг звірів так звані ведмежі каталки — круті спуски довжиною часом до кількох десятків метрів. Їх поверхня гладка і заїджджена до блиску, в тріщинах застрягла ведмежа шерсть. Тварини з'їжджали по цим спускам як на дитячих гірках.

Життя в печерах було небезпечним. Часом ведмеді в темряві провалювалися в колодязі чи провализ яких потім не могли вибратися. Наприкалд в колодязі печери в ущелині Пасху що в Західному Кавказі знайшли черепи понад 50 ведмедів. В сирих печерах на холодному камені звірі застуджували і хворіли ревматизмом. В печерах Європи та Західного Кавказу знайдено багато пошкоджених захворюваннями кісток. Траплялися випадки коли весіннє танення снігів призводило до затоплення печер і загибелі ведмедів які там зимували.

Печер в яких жили ведмеді дуже багато. Так само багато кісток в них знаходять — наприклад в Тішоферській печері в Куфштайні в Тиролі знайшли залишки понад 200 дорослих і 180 молодих тварин.