Лугаль

Лугаль ( LÚ-GAL дослівно шумерською «велика людина») — титул правителя стародавньому Шумері.

Етимологія слова LÚ-GAL вкрай прозора — «велика людина», однак як термін це слово означало господар чи хазяїн — наприклад хазяїн рабів. Це відносно піздній термін і в ранньошумерських надписах не зустрічається. Як політичне поняття слово лугаль первісно означало військового вождя який не мав необмеженої влади і якого обирали лише за певних обставин і часто лише на певний термін. Тому перекладати слово лугаль як цар неправильно, хоч поступово влада лугалів міцніла і в багатьох випадках ставала спадковою. Однак навіть наприкінці ІІІ тисячоліття до нашої ери коли були випадки оголошення окремих лугалів богами але усе одно правитель в Шумері та Аккаді ніколи не мав того необмеженого статусу який мали фараони Єгипту. Власне справжнім повновладним правителем лугаль став лише наприкінці шумерської історії.

Як вже згнадувалося первісно титул лугаль мав військовий вождя чи воєначальник (воєвода, генерал). Після того як лугаль усе більше перетворювався на правителя для означення воеводи чи генерала виник окремий термін шаґіна (шумерською) чи шакканакку (аккадською). В ранньошумерський час лугаль був військовим вождем племені чи конфедерації племен політичною функцією якого було захищати країну від ворогів і розв'язувати конфлікти між своїми поселеннями. Особливої політичної влади окрім військової він не мав, але зате в нього були важливі культові функції.

Нерідко правитель, що претендував на гегемонію приймав титул лугаля. Однак гегемонію означав не сам титул лугаля власного міста, а наприклад лугаль Кіша, що означало претензію і на північні райони Шумеру, чи лугаль ка-лама (лугаль країни), що означало претензію на гегемонію в усьому Шумері. Дуже важливу роль відігравало місто Ніппур. Саме воно ніколи не відігравало великої політичної ролі, але було найважливішим культовим центром країни, саме там знаходився знаменитий храм Екур присвячений головному шумерському богові Енлілю. Для того щоб назвати себе лугаль ка-лама претендент мусив добитися визнання свого лугальства в Ніппурі.

Лугалями-царями стали лише правителі Аккадської імперії починаючи з Саргона та лугалі ІІІ династії Уру. Їх влада стала спадковою, а не виборною — вважалося, що царська владу дарують боги. Однак сама ідея того, що царі не є зарями від народження, а отримують свою владу від богів проіснувала в Межиріччі аж до християнської епохи. Її пережитком був новорічний фестиваль акіту під час якого боги кожного року дарували царю його владу стверджуючи таким чином його легітимність.

Джерела

• Идеология царской власти в эпоху Саргонидов, Владимир Сазонов, Магистерская работа, Тартуский университет, Тарту 2005