Битва на річці Шайо: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м r2.6.3) (робот додав: lt:Mohi slėnio mūšis |
м r2.7.1) (робот додав: sk:Bitka pri rieke Slaná |
||
| Рядок 74: | Рядок 74: | ||
[[ro:Bătălia de la Mohi]] |
[[ro:Bătălia de la Mohi]] |
||
[[ru:Битва на реке Шайо]] |
[[ru:Битва на реке Шайо]] |
||
[[sk:Bitka pri rieke Slaná]] |
|||
[[sv:Slaget vid Muhi]] |
[[sv:Slaget vid Muhi]] |
||
[[zh:蒂萨河之战]] |
[[zh:蒂萨河之战]] |
||
Версія за 20:46, 5 січня 2011
| Монгольські походи | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Західний похід монголів | |||||||
 Битва на річці Шайо. Мініатюра XIII століття | |||||||
| Координати: 47°58′40″ пн. ш. 20°54′47″ сх. д. / 47.97777777780554942° пн. ш. 20.91305555558333396° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Монгольська імперія |  Угорщина,Хорватія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Бату Субедей Шибан |
король Угорщини Бела IV Коломан, герцог хорватський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| близько 40 000 | близько 60 000 | ||||||
| Втрати | |||||||
| близько 1 000[1] | близько 40 000[1] | ||||||
Битва на річці Шайо (на річці Сайо, Соленій; в долині Мохі) — відбулась 11 квітня 1241 року між військами угорського короля Бели IV і його брата, хорватського герцога Коломана, с одного боку, і монгольськими військами на чолі з Бату, Шибаном, Каданом і Субедеєм, з іншого. Битва була однією з останніх в рамках Західного походу монголів 1236—1242 років, зокрема, походу на Русь і в Центральну Європу 1240—1242 років. Угорсько-хорватська армія зазнала нищівної поразки.
Передумови
У 1240 році, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[2] Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і Галицько-Волинське князівство, вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.
У 1241 році монголи, попередньо захопивши Київ, Володимир-Волинський і Галич, основними силами вторгнулися в Польщу. Решта монгольського війська пробилась через верецький перевал на територію, підконтрольну угорській короні, і 12 березня 1241 року монголи здобули Мункач та Унгвар. 16 березня передовий загін монголів на чолі з Шибаном (близько 10 000 вершників) з'явився під Пештом. Корпус Кадана пройшов південним маршрутом, через Молдавію і Трансильванію, зруйнувавши дорогою міста Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.
Співвідношення сил
Монгольське військо, налічувало від 20 до 40 тисяч вершників.Чисельність угорсько-хорватського війська історики оцінюють від 30 до 60 тисяч вояків.[3] Джувейні, оцінює сили угорців [4] у 450 тисяч вояків, і згадує повідомлення Шибана про те, що «їх удвічі більше за монгольське військо». Рашид-Ад-Дін в аналогічному описі[5] пише про 400 тисяч воїнів, однак, відносить це до подій у Волзькій Булгарії у 1236 році.
Хід битви
Угорсько-хорватське військо 6 днів переслідувало монгольський передовий загін Шибана, на сьомий день ввечері зупинилося в долині Мохі, перед річкою Шайо.
Вночі основні сили монгольського війська на чолі з Субедеєм переправились через річку на лівому фланзі і обійшли угорський укріплений табір з півдня. Інша частина монгольської армії під проводом Бату і Шибана захопила міст через річку і розгромила угорський сторожовий загін. Зранку, 11 квітня монголи розпочали обстріл розташованого в долині угорського табору з оточуючих пагорбів з луків і каменеметальних машин, потім після нетривалого штурму увірвались до табору. Проте, монголи не замкнули кільце оточення і угорському війську вдалося відійти на захід, однак закріпитися угорці не змогли і розпочали безладний відступ. Монголи поступово знищували по частинах деморалізоване і погано кероване угорсько-хорватське військо в ході переслідування протягом 6 днів і «на плечах відступаючих» увірвались до Пешту.
Наслідки
Загибель війська спричинила ситуацію, коли угорські землі опинились абсолютно беззахисними перед завойовниками. Корпус Кадана від Пешту пройшов до Адріатичного моря, розоривши на шляху міста Хорватії і Далмації.
Угорський король Бела IV утік під захист австрійського герцога Фрідриха II, віддав йому за допомогу проти монголів казну і три угорських комітати. Корпус Бату, з'єднався з прибулим з Польщі після перемоги під Легніцею корпусом Байдара, не ризикнув вступити в бій з об'єднаними силами Чехії, Австрії і Каринтії. За іншою версією, причиною повороту монголів на схід стало отримане повідомлення про смерть великого хана Угедея в грудні 1241 року. На зворотньому шляху частина монгольського війська зазнала поразки від військ болгарского царя Івана Асеня II.
Див. також
Посилання
- ↑ а б Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
- ↑ Цікаво, що Данило вертався з Угорщини на Русь вже під час монгольської навали, проте, не зміг повернутись в Галич, оскільки «мало з ним було дружини» і повернувся в Угорщину. Брат Данила — Василько Волинський утік в Польщу до Конрада Мазовецького.
- ↑ Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингихана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[1]
- ↑ Джувейни. История завоевателя мира[2]
- ↑ Рашид-Ад-Дин. Сборник летописей[3]
Література
- Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингисхана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[4]
- «История военного искусства VI—XVI вв.», Разин Е. А. «Омега-Полигон», С.-Пб., 1999[5]
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |