Меланхолія: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м r2.6.3) (робот додав: sl:Melanholija |
Немає опису редагування |
||
Рядок 7: | Рядок 7: | ||
== Меланхолія та історична доба в Україні під час переходу із «совка» до ринкової економіки == |
== Меланхолія та історична доба в Україні під час переходу із «совка» до ринкової економіки == |
||
Люди переживали [[почуття]] невизначеної втрати, коли певний об'єкт притягання (в нашому випадку сакралізована держава) втрачений, але не пережитий. Розрив з об'єктом переходить тоді всередину самого суб'єкта, в нашому випадку — суспільства загалом, і веде до повторного «програшу» незавершеного розриву — насилля |
Люди переживали [[почуття]] невизначеної втрати, коли певний об'єкт притягання (в нашому випадку сакралізована держава) втрачений, але не пережитий. Розрив з об'єктом переходить тоді всередину самого суб'єкта, в нашому випадку — суспільства загалом, і веде до повторного «програшу» незавершеного розриву — насилля соціуму щодо самого себе. «Застій» 1990-х років був також проявом самогальмування суспільства, його повернення до точки втрати і небажання рухатися далі. Але саме в цій точці застою і затяжної туги відбувалася справжня революція: звернення суб'єкта до себе і доступ його до події, часу як такого — до того, що рухається, коли все стоїть; до власної сили опору часові. |
||
{{Psycho-stub}} |
{{Psycho-stub}} |
Версія за 18:12, 14 лютого 2011
Меланхолія — важкий, похмурий, сумний настрій, сум, туга. Також психічне захворювання, для якого характерні пригнічений стан, загальмованість думок маячні ідеї.
Злоякісна пресенільна меланхолія
Форма психозу, що розвивається в людей різного віку.
Меланхолія та історична доба в Україні під час переходу із «совка» до ринкової економіки
Люди переживали почуття невизначеної втрати, коли певний об'єкт притягання (в нашому випадку сакралізована держава) втрачений, але не пережитий. Розрив з об'єктом переходить тоді всередину самого суб'єкта, в нашому випадку — суспільства загалом, і веде до повторного «програшу» незавершеного розриву — насилля соціуму щодо самого себе. «Застій» 1990-х років був також проявом самогальмування суспільства, його повернення до точки втрати і небажання рухатися далі. Але саме в цій точці застою і затяжної туги відбувалася справжня революція: звернення суб'єкта до себе і доступ його до події, часу як такого — до того, що рухається, коли все стоїть; до власної сили опору часові.
Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |