Національна академія мистецтв України: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Albedo (обговорення | внесок)
Рядок 69: Рядок 69:


Дійсні члени (академіки) та члени-кореспонденти Академії обираються на зборах відділень та загальних зборах Академії. Багато членів Академії мистецтв України відзначені державними нагородами. Нині у складі Академії — сім [[Герой України|Героїв України]], 33 лауреати [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Національної премії України імені Тараса Шевченка]], 4 лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки; 25 членів Академії мають ступінь доктора наук, 63 — вчене звання професора. Серед іноземних дійсних членів Академії — кінорежисер [[Гофман Єжи|Єжи Гофман]] (Польща), мистецтвознавець В. Д. Ревуцький (Канада), художник Володимир Макаренко (Франція), мистець, художник і фотограф [[Соломуха Антон Павлович|Антон Соломуха]] (Франція).
Дійсні члени (академіки) та члени-кореспонденти Академії обираються на зборах відділень та загальних зборах Академії. Багато членів Академії мистецтв України відзначені державними нагородами. Нині у складі Академії — сім [[Герой України|Героїв України]], 33 лауреати [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Національної премії України імені Тараса Шевченка]], 4 лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки; 25 членів Академії мають ступінь доктора наук, 63 — вчене звання професора. Серед іноземних дійсних членів Академії — кінорежисер [[Гофман Єжи|Єжи Гофман]] (Польща), мистецтвознавець В. Д. Ревуцький (Канада), художник Володимир Макаренко (Франція), мистець, художник і фотограф [[Соломуха Антон Павлович|Антон Соломуха]] (Франція).
Почесними членами стали, мистецтвознавець, педагог [[Запаско Яким Прохорович|Я. П. Запаско]], архітектор А. Ф. Ігнащенко, композитор [[Караманов Алемдар Сабітович|А. С. Караманов]], хормейстер [[Муравський Павло Іванович|П. І. Муравський]], будівельник та громадський діяч О. О. Омельченко, науковець В. П. Семиноженко, дослідник і педагог І. М. Сєдак (Україна); художник, дослідник, продюсер А. Л. Жаровський (Німеччина), скульптор Франк Майслер (Ізраїль), та ін.
Почесними членами стали, мистецтвознавець, педагог [[Запаско Яким Прохорович|Я. П. Запаско]], архітектор [[Ігнащенко Анатолій Федорович|А. Ф. Ігнащенко]], композитор [[Караманов Алемдар Сабітович|А. С. Караманов]], хормейстер [[Муравський Павло Іванович|П. І. Муравський]], будівельник та громадський діяч О. О. Омельченко, науковець В. П. Семиноженко, дослідник і педагог І. М. Сєдак (Україна); художник, дослідник, продюсер А. Л. Жаровський (Німеччина), скульптор Франк Майслер (Ізраїль), та ін.


== Cклад ==
== Cклад ==

Версія за 10:16, 27 березня 2011

Не слід плутати з вищим навчальним закладом — Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури
Національна академія мистецтв України
НАМУ
Київ
Країна  Україна
Засновано 14 грудня 1996
Президент Сидоренко Віктор Дмитрович[1]
Штаб-квартира Київ
Адреса Україна, Київ-54, вул. Воровського, 20
Сайт www.academia.gov.ua
Мапа
CMNS: 20 Bulvarno-Kudriavska Street, Kyiv у Вікісховищі

Національна академія мистецтв України (НАМУ) — творчо-наукова установа в галузі художньої культури. Академія мистецтв України (АМУ) заснована відповідно до Указу Президента України в грудні 1996 у м. Києві.[2] Указом Президента України від 18 лютого 2010 р. Академії мистецтв України було надано статус національної.[3]

Містить шість структурних відділень: кіномистецтва, музичного, образотворчого, театрального мистецтва, теорії та історії мистецтв (мистецтвознавства), а також синтезу пластичних мистецтв.

Нині у складі академії — 45 дійсних членів і 59 членів-кореспондентів.[4] До академії обираються визначні діячі професійного мистецтва —режисери театру і кіно, композитори, художники, диригенти, актори, керівники національних художніх колективів, вищих мистецьких закладів освіти, мистецтвознавці, які своєю багатогранною діяльністю зробили великий внесок у духовну скарбницю Української держави.

Серед членів академії — 49 нар. артистів, нар. художників, заслужених діячів мистецтв України, 22 лауреати Шевченківської премії, 29 мають науковий ступінь доктора наук, 68 — вчене звання професора.[3] Перший президент АМУ — академік А. В. Чебикін, народний художник України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) з січня 1997.

Історія створення

Вагомим підґрунтям розвитку українського мистецтва у XVI I — XVIIII ст. була діяльність Києво-Могилянської і Острозької академій. Серед важливих заходів, що провадилися у згаданих академіях напередодні свят та урочистих подій, практикувалися театралізовані вистави, вертепні драми, п'єси, музичні концерти, підготовлені студентами. Загалом створення академій в Україні історично пов'язане зі зростанням рівня культурного розвитку суспільства, зрушеннями в розвиткові мистецької освіти. Адже відомо, що основою академізму є активізація наукової думки, зростання можливостей розвитку талановитої молоді, комплексна, фундаментальна дослідницька діяльність.

Значною подією в художньому житті України стало заснування 18 грудня 1917 року вищого мистецького навчального закладу європейського рівня — Української академії мистецтва (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) та її подальший розвій на тлі української культури. Ця подія справедливо вважається продовженням славетних традицій українського народу в царині мистецтва, реалізацією його культурних потреб і прагнень. У 1922 році Академію було реорганізовано і перейменовано на Інститут пластичних мистецтв, а в 1924 — на Інститут пластичних мистецтв, а в 1924 — на Київський художній інститут.

Науково-творчий потенціал видатних діячів української культури вимагав свого дальшого розвитку. Відтак у 20‑х роках минулого століття визріла ідея мистецької академії іншого типу — науково-творчої. У 1927—1928 рр. за дорученням тогочасного уряду президією Академії наук України було створено спеціальну комісію на чолі з академіком АН України О. П. Новицьким, яка підготувала необхідні матеріали й подала їх на розгляд уряду з метою створення Академії мистецтвознавства України. Пізніше у зв'язку з початком репресій щодо творчої інтелігенції, серед якої було чимало мистецтвознавців, зокрема Ф. Л. Ернст, М. Ф. Біляшівський, М. О. Макаренко, Д. М. Щербаківський та інші, створення академії було відкладене. 1941 року на прохання творчої інтелігенції керівні органи України повернулися до розгляду цього питання знову, але заснуванню нової академії цього разу перешкодила Друга світова війна.

Одразу після війни в Україні було відкрито низку науково-дослідних інститутів архітектурно-будівельного та художнього профілів у складі заснованої 1945 року Академії архітектури (1956 року Академія архітектури УРСР була реорганізована на Академію будівництва і архітектури УРСР, яку 1964 року ліквідували). Зокрема таких, як Інститут теорії та історії архітектури, Інститут монументального живопису і скульптури, Інститут художньої промисловості та ін. У структурі новостворених установ функціонували науково-дослідні відділення теорії та історії мистецтв, аспірантури, а також творчі майстерні для мистецтвознавців, художників, архітекторів. У цих підрозділах провадили наукову та викладацьку діяльність видатні діячі мистецтва й архітектури — П. О. Білецький, Г. Н. Логвин, В. Г. Заболотний, П. М. Жолтовський, О. С. Шовкуненко.

Тоді ж було підготовлено й видано значну кількість праць з питань історії мистецтва та архітектури, у тому числі «Історію українського мистецтва» в 6‑ти томах. У 1960‑х роках науково-дослідні установи системи Академії будівництва і архітектури було ліквідовано, а окремі з них зосереджено по різних відомствах. Непродумані реорганізації, знищення української мистецтвознавчої школи в роки репресій звели нанівець масштабні задуми та цікаві починання. У 1970—1980‑х роках діячі мистецтва і культури неодноразово порушували питання про організацію мистецької Академії та відповідних наукових підрозділів.

Зрештою ідея створення державного науково-творчого закладу знайшла підтримку уряду України і була втілена у життя 14 грудня 1996 року.[2]

За вагомий внесок у розвиток українського мистецтва, відродження національних традицій, проведення фундаментальних досліджень з історії становлення і збагачення духовної культури України Указом Президента України № 191/2010 від 18 лютого 2010 р. Академії мистецтв України було надано статус національної.[3]

Керівництво

Перший склад Академії мистецтв України, 1996p.
  • Президент — академік, народний художник України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Нацiональної премiї України им. T. Шевченко, професор А. В. Чебикін.
  • Bіце-президент — академік, заслужений діяч науки і техніки України, доктор мистецтвознавства, лауреат Державнної премшї науки і техніки України, професор І. Д. Безгін.
  • Bіце-президент — заслужений діяч мистецтв України, кандидат фiлософських наук, директор Iнституту культурологiї Академiї мистецтв України, професор Ю. П. Богуцький.
  • Bіце-президент — академік, народний художник України, кандидат мистецтвознавства, директор Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, професор В. Д. Сидоренко
  • Головний учений секретар — заслужений працівник oсвiти України, доктор технiчних наук, з фаху «эстетика», професор Н. И. Яковлєв.

Дійсні члени (академіки)

Дійсні члени (академіки) та члени-кореспонденти Академії обираються на зборах відділень та загальних зборах Академії. Багато членів Академії мистецтв України відзначені державними нагородами. Нині у складі Академії — сім Героїв України, 33 лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка, 4 лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки; 25 членів Академії мають ступінь доктора наук, 63 — вчене звання професора. Серед іноземних дійсних членів Академії — кінорежисер Єжи Гофман (Польща), мистецтвознавець В. Д. Ревуцький (Канада), художник Володимир Макаренко (Франція), мистець, художник і фотограф Антон Соломуха (Франція). Почесними членами стали, мистецтвознавець, педагог Я. П. Запаско, архітектор А. Ф. Ігнащенко, композитор А. С. Караманов, хормейстер П. І. Муравський, будівельник та громадський діяч О. О. Омельченко, науковець В. П. Семиноженко, дослідник і педагог І. М. Сєдак (Україна); художник, дослідник, продюсер А. Л. Жаровський (Німеччина), скульптор Франк Майслер (Ізраїль), та ін.

Cклад

Академія має у своєму складі відділення:

  • образотворчого мистецтва,
  • музичного мистецтва,
  • театрального мистецтва,
  • кіномистецтва,
  • синтезу пластичних мистецтв,
  • секцію естетики та культурології у складі відділення синтезу пластичних мистецтв,
  • теорії та історії мистецтв (мистецтвознавства).

У грудні 2001 року в складі Академії утворено Інститут проблем сучасного мистецтва, який займається розробкою і втіленням конкретних програм дослідження історії й теорії сучасного національного та світового мистецтва; проблем художньої культури у світовому контексті; науковою розробкою проблематики експериментальних напрямків сучасного мистецтва — живопису, скульптури, графіки, інсталяції; дослідженням новітніх методик і технологій арт-дизайну, експериментальної архітектури.

Завдання

Oсновнi завдання Академії мистецтв України:

  • реалізація державної політики в галузі мистецтва,
  • вивчення і висвітлення у засобах масової інформації та наукових виданнях проблем історії і теорії мистецтва,
  • активна підтримка творчої діяльності молоді у процесі її професійного становлення,
  • визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень,
  • залучення наукових і творчих працівників України до реалізації державних та міжнародних програм розвитку художньої культури,
  • налагодження співпраці з органами державної та виконавчої влади з питань захисту авторських прав,
  • зміцнення наукового, культурного співробітництва з ученими і миcтцями України та інших держав, українською мистецькою діаспорою,
  • сприяння розвиткові творчої діяльності науковців та миcтців у створенні високохудожніх творів, підготовці мистецтвознавчих праць тощо.

Академія дедалі активніше втручається у сучасні мистецькі процеси з метою якісного оновлення духовного життя нашого суспільства, наповнення його високими моральними цінностями та естетичним змістом.

Дивись також

Примітки

Посилання