Експлорер-1: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
доповнення
доповнення
Рядок 15: Рядок 15:
| Штучний супутник = [[Земля|Землі]]
| Штучний супутник = [[Земля|Землі]]
| Вихід на орбіту = <!-- небесного тіла -->
| Вихід на орбіту = <!-- небесного тіла -->
| Обертів =
| Обертів = понад 58.000
| Дата запуску = [[31 січня]] [[1958]]<br/>22:48
| Дата запуску = [[31 січня]] [[1958]]<br/>03:48 [[UTC]]
| Ракета-носій = [[Юпітер-Сі (ракета-носій)|Юпітер-Сі]] ([[Юнона-1 (ракета-носій)|Юнона-1]])
| Ракета-носій = [[Юпітер-Сі (ракета-носій)|Юпітер-Сі]] ([[Юнона-1 (ракета-носій)|Юнона-1]])
| Номер запуску =
| Номер запуску =
| Космодром =
| Космодром = [[База ВПС США на мисі Канаверал]]
| Тривалість польоту = 111 діб
| Тривалість польоту = 111 діб
| Схід з орбіти = [[31 березня]] [[1970]]
| Схід з орбіти = [[31 березня]] [[1970]]


<!-- Технічні параметри -->
<!-- Технічні параметри -->
| Маса = 13,97 кілограмів, з них 8,3 кг приладів
| Маса = 13,97
| Розміри =
| Розміри =
| Потужність =
| Потужність =
Рядок 33: Рядок 33:
| Тип орбіти =
| Тип орбіти =
| Велика піввісь =
| Велика піввісь =
| Ексцентриситет =
| Ексцентриситет = 0,139849
| Нахил = 33,24°
| Нахил = 33,24°
| Період = 114,8 хв
| Період = 114,8 хв
Рядок 59: Рядок 59:
'''«Експлорер-1»''' ({{lang-en|Explorer}}&nbsp;— Дослідник)&nbsp;— перший американський [[штучний супутник]] Землі. Запущений [[1 лютого]] [[1958]] року о 3:48 [[UTC]] командою [[Вернер фон Браун|Вернера фон Брауна]].
'''«Експлорер-1»''' ({{lang-en|Explorer}}&nbsp;— Дослідник)&nbsp;— перший американський [[штучний супутник]] Землі. Запущений [[1 лютого]] [[1958]] року о 3:48 [[UTC]] командою [[Вернер фон Браун|Вернера фон Брауна]].


Для запуску на базі балістичної рідиннопаливної ракети [[Редстоун (ракета-носій)|Редстоун]] створили форсовану версію, названу [[Юпітер-Сі (ракета-носій)|Юпітер-Сі]] ({{lang-en|Jupiter-C}}), первісно створену для військових випробувань зменшених макетів боєголовок. Перероблену для запуску спутника ракету-носій згодом назвали [[Юнона-1 (ракета-носій)|Юнона-1]] ({{lang-en|Juno I}}).
Для запуску на базі балістичної рідиннопаливної ракети [[Редстоун (ракета-носій)|Редстоун]] створили форсовану версію, названу [[Юпітер-Сі (ракета-носій)|Юпітер-Сі]] ({{lang-en|Jupiter-C}}), первісно призначену для військових випробувань зменшених макетів боєголовок. Перероблену для запуску спутника ракету-носій згодом назвали [[Юнона-1 (ракета-носій)|Юнона-1]] ({{lang-en|Juno I}}).


Для виведення апарата на орбіту використовувалась зв'язка з 15 твердопаливних ракет Сержант&nbsp;— фактично некерованих реактивних снарядів&nbsp;— з приблизно 20 кг твердого сумішевого палива в кожній. Другий ступінь складався з 11 ракет, третій&nbsp;— з 3, четвертий&nbsp;— з однієї. Вся зв'язка перед стартом розкручувалась електоромотором, щоб стабілізуватись в польоті завдяки гіроскопічному ефекту. Супутник обертався з частотою 750 обертів за хвилину.
Для виведення апарата на орбіту використовувалась зв'язка з 15 твердопаливних ракет Сержант&nbsp;— фактично некерованих реактивних снарядів&nbsp;— з приблизно 20 кг твердого сумішевого палива в кожній. Другий ступінь складався з 11 ракет, третій&nbsp;— з 3, четвертий&nbsp;— з однієї. Вся зв'язка перед стартом розкручувалась електоромотором, щоб стабілізуватись в польоті завдяки гіроскопічному ефекту. Супутник обертався з частотою 750 обертів за хвилину.


== Опис ==
== Опис ==
[[Файл:Explorer1 sketch.jpg|thumb|900px|Схема Експлорера-1, всі розміри в дюймах]]
Експлорер-1 розроблено і створено в [[Лабораторія реактивного руху|Лабораторії реактивного руху]] ({{lang-en|Jet Propulsion Laboratory, JPL}}) [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійського технологічного інституту]] під керівництвом доктора [[Вільям Пікерінг|Вільяма Пікерінга]]. Це був другий в світі супутник з науковим обладнанням, перший&nbsp;— [[Супутник-2|Спутнік-2]].
Експлорер-1 розроблено і створено в [[Лабораторія реактивного руху|Лабораторії реактивного руху]] ({{lang-en|Jet Propulsion Laboratory, JPL}}) [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійського технологічного інституту]] під керівництвом доктора [[Вільям Пікерінг|Вільяма Пікерінга]]. Це був другий в світі супутник з науковим обладнанням, перший&nbsp;— [[Супутник-2|Спутнік-2]].


Повна маса супутника становила 13,97 кілограмів, з них 8,3 кг приладів. (Для порівняння - перший радянський супутник [[Супутник-1|Спутнік-1]] важив 83,6 кг). Відсік приладів монтувався у верхній частині четвертого ступеня, і виводився на орбіту разом з ним, тому в різних джералах наводиться різна маса супутника, яким можуть вважати весь ступінь.
Повна маса супутника становила 13,97 кілограмів, з них 8,3 кг приладів. (Для порівняння&nbsp;— перший радянський супутник [[Супутник-1|Спутнік-1]] важив 83,6 кг). Відсік приладів монтувався у верхній частині четвертого ступеня, і виводився на орбіту разом з ним, тому в різних джералах наводиться різна маса супутника, яким можуть вважати весь ступінь.


Дані з наукових приладів передавались двома групами [[Антена|антен]]: передавач потужністю 60 мВт з частотою 108,03 МГц використовував антену Герца, що складалась з двох скловолоконних щілинних антен в корпусі супутника; передавач потужністю 10 мВт з частотою 108 МГц використовував чотири гнучкі антени, розташовані хрестовиною.
Дані з наукових приладів передавались двома групами [[Антена|антен]]: передавач потужністю 60 мВт з частотою 108,03 МГц використовував антену Герца, що складалась з двох скловолоконних щілинних антен в корпусі супутника; передавач потужністю 10 мВт з частотою 108 МГц використовував чотири гнучкі антени, розташовані хрестовиною.
Рядок 80: Рядок 79:
Наукові прилади для Експлорера-1 розроблялись і створювались під керівництвом доктора [[Джеймс Ван-Аллен|Джеймса Ван-Аллена]] з [[Університет Айови|університету Айови]] ({{lang-en|University of Iowa}}):
Наукові прилади для Експлорера-1 розроблялись і створювались під керівництвом доктора [[Джеймс Ван-Аллен|Джеймса Ван-Аллена]] з [[Університет Айови|університету Айови]] ({{lang-en|University of Iowa}}):


*Детектор космічних променів без записувального пристрою, який не встигли виготовити до запуску, тому дані, що передавались наживо, були неповними.
* Детектор космічних променів без записувального пристрою, який не встигли виготовити до запуску, тому дані, що передавались наживо, були неповними.


*[[Лічильник Гейгера|Лічильник Гейгера-Мюллера]], розроблений доктором Джорджем Людвігом з лабораторії космічних променів університету Айови. Він мав реєструвати протони з E > 30 МеВ і електрони з E > 3 МеВ. Більшість часу польоту лічильник фіксував частинки <ref name="Лічильник Гейгера">{{cite web | url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experimentDisplay.do?id=1958-001A-01 | title=Cosmic-Ray Detector | accessdate=2011-05-14 | work=NSSDC Master Catalog | publisher=[[NASA]]}}</ref>;
* [[Лічильник Гейгера|Лічильник Гейгера-Мюллера]], розроблений доктором Джорджем Людвігом з лабораторії космічних променів університету Айови. Він мав реєструвати протони з E > 30 МеВ і електрони з E > 3 МеВ. Більшість часу польоту лічильник фіксував частинки <ref name="Лічильник Гейгера">{{cite web | url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experimentDisplay.do?id=1958-001A-01 | title=Cosmic-Ray Detector | accessdate=2011-05-14 | work=NSSDC Master Catalog | publisher=[[NASA]]}}</ref>;


*П'ять температурних датчиків (один всередині, три ззовні, один під головним обтічником);
* П'ять температурних датчиків (один всередині, три ззовні, один під головним обтічником);


*Акустичний датчик (перетворювач і твердотільний підсилювач), мав реєструвати зіткнення мікрометеоритів (космічного пилу) об корпус, тому розташовувався посередині відсіку приладів і контактував з оболонкою. Ефективна площа відсіку становила 0,075 м², середній поріг чутливості 2.5 × 10<sup>−3</sup> г×см/с<ref name="Мікрометеоритні детектори">{{cite web | url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experimentDisplay.do?id=1958-001A-02 | title=Micrometeorite Detector | accessdate=2011-05-14 | work=NSSDC Master Catalog | publisher=[[NASA]]}}</ref>;
* Акустичний датчик (перетворювач і твердотільний підсилювач), мав реєструвати зіткнення мікрометеоритів (космічного пилу) об корпус, тому розташовувався посередині відсіку приладів і контактував з оболонкою. Ефективна площа відсіку становила 0,075 м², середній поріг чутливості 2.5 × 10<sup>−3</sup> г×см/с<ref name="Мікрометеоритні детектори">{{cite web | url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experimentDisplay.do?id=1958-001A-02 | title=Micrometeorite Detector | accessdate=2011-05-14 | work=NSSDC Master Catalog | publisher=[[NASA]]}}</ref>;


*Детектор мікрометеоритів, що складався з 12 паралельно з'єднаних провідників, змонтованих на склопластиковому кільці в задній частині корпусу сіткою з чарунками 1×1 см. Кожен провідник складався зі скручених подвійних емальованих дротів з нікелевого сплаву діаметром 17 [[µм]] (21 µм з ізоляцією). Якби мікрометеорит розміром приблизно 10 µм вдарив датчик, то пошкодження дроту розірвало б електричний контакт і відбулася б реєстрація зіткнення.<ref name="Мікрометеоритні детектори"></ref>
* Детектор мікрометеоритів, що складався з 12 паралельно з'єднаних провідників, змонтованих на склопластиковому кільці в нижній частині корпусу паливного відсіку сіткою з чарунками 1×1 см. Кожен провідник складався зі скручених подвійних емальованих дротів з нікелевого сплаву діаметром 17 [[µм]] (21 µм з ізоляцією). Якби мікрометеорит розміром приблизно 10 µм вдарив датчик, то пошкодження дроту розірвало б електричний контакт і відбулася б реєстрація зіткнення.<ref name="Мікрометеоритні детектори"></ref>


== Політ ==
Орбіта Експлорера була значно вищою орбіти першого радянського штучного супутника Землі [[Супутник-1]].
Ртутно-цинкові батареї живили передавач потужністю 60 мВт 31 добу, а передавач потужністю 10 мВт&nbsp;— 105 діб. Передача даних припинилась [[23 травня]] 1958 року [17], коли закінчився заряд батарей. Після цього апарат перебував на орбіті понад 12 років і зійшов з орбіти над [[Тихий океан|Тихим океаном]] [[31 березня]] [[1970]] року, здійснивши понад 58 тисяч обертів.


== Результати польоту ==
Експлорер-1 припинив радіопередачі 28 лютого 1958 року, знаходився на орбіті до березня 1970 року.
Експлорер-1 змінив вісь обертання після запуску, здивуваши спеціалістів польоту. Продовгуватий корпус апарата розроблявся з розрахунку на обертання навколо довгої осі, але після запуску почалась [[прецесія]] внаслідок розсіювання енергії, що спричинили гнучкі елементи конструкції.


== Див. також ==
== Див. також ==

Версія за 15:05, 15 травня 2011

Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Розум (внесок, журнали) о 15:05 UTC (6799906 хвилин тому).
Експлорер-1
Експлорер-1
Основні параметри
NORAD ID 1958-001A
Тип апарата орбітальний
Штучний супутник Землі
Обертів понад 58.000
Дата запуску 31 січня 1958
03:48 UTC
Ракета-носій Юпітер-Сі (Юнона-1)
Космодром База ВПС США на мисі Канаверал
Тривалість польоту 111 діб
Схід з орбіти 31 березня 1970
Технічні параметри
Маса 13,97
Джерела живлення ртутно-цинкові батареї
Орбітальні дані
Ексцентриситет 0,139849
Нахил орбіти 33,24°
Період обертання 114,8 хв

«Експлорер-1» (англ. Explorer — Дослідник) — перший американський штучний супутник Землі. Запущений 1 лютого 1958 року о 3:48 UTC командою Вернера фон Брауна.

Для запуску на базі балістичної рідиннопаливної ракети Редстоун створили форсовану версію, названу Юпітер-Сі (англ. Jupiter-C), первісно призначену для військових випробувань зменшених макетів боєголовок. Перероблену для запуску спутника ракету-носій згодом назвали Юнона-1 (англ. Juno I).

Для виведення апарата на орбіту використовувалась зв'язка з 15 твердопаливних ракет Сержант — фактично некерованих реактивних снарядів — з приблизно 20 кг твердого сумішевого палива в кожній. Другий ступінь складався з 11 ракет, третій — з 3, четвертий — з однієї. Вся зв'язка перед стартом розкручувалась електоромотором, щоб стабілізуватись в польоті завдяки гіроскопічному ефекту. Супутник обертався з частотою 750 обертів за хвилину.

Опис

Експлорер-1 розроблено і створено в Лабораторії реактивного руху (англ. Jet Propulsion Laboratory, JPL) Каліфорнійського технологічного інституту під керівництвом доктора Вільяма Пікерінга. Це був другий в світі супутник з науковим обладнанням, перший — Спутнік-2.

Повна маса супутника становила 13,97 кілограмів, з них 8,3 кг приладів. (Для порівняння — перший радянський супутник Спутнік-1 важив 83,6 кг). Відсік приладів монтувався у верхній частині четвертого ступеня, і виводився на орбіту разом з ним, тому в різних джералах наводиться різна маса супутника, яким можуть вважати весь ступінь.

Дані з наукових приладів передавались двома групами антен: передавач потужністю 60 мВт з частотою 108,03 МГц використовував антену Герца, що складалась з двох скловолоконних щілинних антен в корпусі супутника; передавач потужністю 10 мВт з частотою 108 МГц використовував чотири гнучкі антени, розташовані хрестовиною.

Оскільки був доступним невеликий простір і вимагалась невелика маса, розроблялись і виготовлялись прості прилади з використанням транзисторів з германію і кремнію.

Живлення забезпечували ртутно-цинкові батареї, що становили приблизно 40 відстоків маси корисного вантажу.

Ззовні відсік приладів був розфарбований білими і темнозеленими смугами для створення пасивного температурного контролю.

Наукові прилади

Наукові прилади для Експлорера-1 розроблялись і створювались під керівництвом доктора Джеймса Ван-Аллена з університету Айови (англ. University of Iowa):

  • Детектор космічних променів без записувального пристрою, який не встигли виготовити до запуску, тому дані, що передавались наживо, були неповними.
  • Лічильник Гейгера-Мюллера, розроблений доктором Джорджем Людвігом з лабораторії космічних променів університету Айови. Він мав реєструвати протони з E > 30 МеВ і електрони з E > 3 МеВ. Більшість часу польоту лічильник фіксував частинки [1];
  • П'ять температурних датчиків (один всередині, три ззовні, один під головним обтічником);
  • Акустичний датчик (перетворювач і твердотільний підсилювач), мав реєструвати зіткнення мікрометеоритів (космічного пилу) об корпус, тому розташовувався посередині відсіку приладів і контактував з оболонкою. Ефективна площа відсіку становила 0,075 м², середній поріг чутливості 2.5 × 10−3 г×см/с[2];
  • Детектор мікрометеоритів, що складався з 12 паралельно з'єднаних провідників, змонтованих на склопластиковому кільці в нижній частині корпусу паливного відсіку сіткою з чарунками 1×1 см. Кожен провідник складався зі скручених подвійних емальованих дротів з нікелевого сплаву діаметром 17 µм (21 µм з ізоляцією). Якби мікрометеорит розміром приблизно 10 µм вдарив датчик, то пошкодження дроту розірвало б електричний контакт і відбулася б реєстрація зіткнення.[2]

Політ

Ртутно-цинкові батареї живили передавач потужністю 60 мВт 31 добу, а передавач потужністю 10 мВт — 105 діб. Передача даних припинилась 23 травня 1958 року [17], коли закінчився заряд батарей. Після цього апарат перебував на орбіті понад 12 років і зійшов з орбіти над Тихим океаном 31 березня 1970 року, здійснивши понад 58 тисяч обертів.

Результати польоту

Експлорер-1 змінив вісь обертання після запуску, здивуваши спеціалістів польоту. Продовгуватий корпус апарата розроблявся з розрахунку на обертання навколо довгої осі, але після запуску почалась прецесія внаслідок розсіювання енергії, що спричинили гнучкі елементи конструкції.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Cosmic-Ray Detector. NSSDC Master Catalog. NASA. Процитовано 14 травня 2011.
  2. ↑ а б Micrometeorite Detector. NSSDC Master Catalog. NASA. Процитовано 14 травня 2011.

Інтернет-ресурси

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Експлорер-1

Експлорер 1 • 2 • 3 • 4 • 5 • С-1 • 6 (С-2) • 7 (С-1a) • С-46 • 8 (С-30) • С-56 • 9 (С-56a) • С-45 • 10 (P-14) • 11 (С-15) • С-45a • С-55 • 12 (EPE-A) • 13 (С-55a) • 14 (EPE-B) • 15 (EPE-C) • 16 (С-55b) • 17 (AE-A) • 18 (IMP-A) • 19 (AD-A) • BE-A • 20 (IE-A) • 21 (IMP-B) • 22 (BE-B) • 23 (С-55c) • 24 (AD-B) • 25 (IE-B) • 26 (EPE-D) • 27 (BE-C) • 28 (IMP-C) • 29 (GEOS-A) • 30 (SE-A) • 31 (DME-A) • 32 (AE-B) • 33 (IMP-D) • 34 (IMP-F) • 35 (IMP-E) • 36 (GEOS-B) • 37 (SE-B) • 38 (RAE-A) • 39 (AD-C) • 40 (IE-C) • 41 (IMP-G) • 42 (SAS-A) • 43 (IMP-H) • 44 (SE-C) • 45 (SSS-A) • 46 (MTS-A) • 47 (IMP-I) • 48 (SAS-B) • 49 (RAE-B)• 50 (IMP-J) • 51 (AE-C) • 52 (IE-D) • 53 (SAS-C) • 54 (AE-D) • 55 (AE-E) • DAD-A • DAD-B • 56 (ISEE-1) • 57 (IUE) • 58 (HCMM) • 59 (ISEE-3/ICE) • 60 (SAGE) • 61 (Magsat) • 62 (DE-A) • 63 (DE-B) • 64 (SME) • 65 (CCE) • 66 (COBE) • 67 (EUVE) • 68 (SAMPEX) • 69 (RXTE) • 70 (FAST) • 71 (ACE) • 72 (SNOE) • 73 (TRACE) • 74 (SWAS) • 75 (WIRE) • 76 (TERRIERS) • 77 (FUSE) • 78 (IMAGE) • 79 (HETE-2) • 80 (WMAP) • 81 (RHESSI) • 82 (CHIPSat) • 83 (GALEX) • 84 (Swift) • 85 (THEMIS-A) • 86 (THEMIS-B) • 87 (THEMIS-C) • 88 (THEMIS-D) • 89 (THEMIS-E) • 90 (AIM) • 91 (IBEX) • WISE • NuSTAR • IRIS • GEMS • TESS • SPHEREx

Курсивом позначено невдалі запуски
Запуски відокремлено рискою (|). Також виділено невдалі запуски.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Експлорер-1&oldid=6786291