Кулик Зіновій Володимирович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
Із початку 90-х років працював головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, здійснюючи управління монопольними в ті часи державними телерадіомовниками. У цей час фігурував в одному із перших в незалежній Україні скандалів, пов’язаних із цензурою — [[31 грудня]] [[1995]] р. особисто заборонив вихід в ефір на каналі УТ-1 інформаційно-аналітичної телепрограми «[[Післямова (телепрограма)|Післямова]]», виробництва недержавної телекомпанії «Нова мова» [[Ткаченко Олександр Владиславович|Олександра Ткаченка]], що спричинило перехід цього тижневика у «підпілля» на 10 місяців. |
Із початку 90-х років працював головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, здійснюючи управління монопольними в ті часи державними телерадіомовниками. У цей час фігурував в одному із перших в незалежній Україні скандалів, пов’язаних із цензурою — [[31 грудня]] [[1995]] р. особисто заборонив вихід в ефір на каналі УТ-1 інформаційно-аналітичної телепрограми «[[Післямова (телепрограма)|Післямова]]», виробництва недержавної телекомпанії «Нова мова» [[Ткаченко Олександр Владиславович|Олександра Ткаченка]], що спричинило перехід цього тижневика у «підпілля» на 10 місяців. |
||
1996-1999 — міністр інформації України. У цей час був одним із лобістів виходу на 1-му телеканалі ([[УТ-1]]) програм і дубльованих іноземних кінофільмів, виробництва приватної телерадіокомпанії «Студія «[[1+1]]», отримання нею ліцензії на вечірнє і ранкове мовлення із [[1 січня]] [[1997]] р. на 2-му телеканалі ([[УТ-2]]) |
1996-1999 — міністр інформації України. У цей час був одним із лобістів виходу на 1-му телеканалі ([[УТ-1]]) програм і дубльованих іноземних кінофільмів, виробництва приватної телерадіокомпанії «Студія «[[1+1]]», отримання нею ліцензії на вечірнє і ранкове мовлення із [[1 січня]] [[1997]] р. на 2-му телеканалі ([[УТ-2]]), а також перекомутування двох державних телеканалів діапазону метрових хвиль, внаслідок чого 1+1 отримав більше покриття території України. |
||
1998-1999 — президент [[НТКУ|Національної телекомпанії України]] |
1998-1999 — президент [[НТКУ|Національної телекомпанії України]] |
||
| Рядок 22: | Рядок 22: | ||
1999-2000 — заступник секретаря [[РНБО|Ради національної безпеки і оборони України]] |
1999-2000 — заступник секретаря [[РНБО|Ради національної безпеки і оборони України]] |
||
Із липня 2003 — помічник Прем’єр-міністра України [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] |
Із липня 2003 до моменту смерті — помічник Прем’єр-міністра України [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]] |
||
== Обставини смерті == |
|||
== Творчий доробок == |
== Творчий доробок == |
||
Версія за 11:50, 16 червня 2011
 | Ця стаття в процесі редагування користувачем AmericanUkrainian певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач AmericanUkrainian (внесок, журнали) о 11:50 UTC (6760642 хвилини тому). |
Кули́к Зино́вій Володи́мирович — український тележурналіст, телевізійний менеджер, державний службовець. (*
3 лютого 1947 — †14 травня 2004)
Освіта
Народився в родині львівського палітурника. У 1973 р. закінчив факультет журналістики Львівський університет|Львівського університету імені Івана Франка та аспірантуру Академії суспільних наук (1989) в Москві. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Телебачення в системі зовнішньополітичної пропаганди: 80-ті роки XX століття» (1989). Кандидат історичних наук (1989).
Журналістська діяльність
Працював помічником режисера, режисером і редактором на Львівській державній студії телебачення, політичним оглядачем на державному українському телебаченні,
Був членом Національної спілки журналістів України.
Державна служба
Із початку 90-х років працював головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, здійснюючи управління монопольними в ті часи державними телерадіомовниками. У цей час фігурував в одному із перших в незалежній Україні скандалів, пов’язаних із цензурою — 31 грудня 1995 р. особисто заборонив вихід в ефір на каналі УТ-1 інформаційно-аналітичної телепрограми «Післямова», виробництва недержавної телекомпанії «Нова мова» Олександра Ткаченка, що спричинило перехід цього тижневика у «підпілля» на 10 місяців.
1996-1999 — міністр інформації України. У цей час був одним із лобістів виходу на 1-му телеканалі (УТ-1) програм і дубльованих іноземних кінофільмів, виробництва приватної телерадіокомпанії «Студія «1+1», отримання нею ліцензії на вечірнє і ранкове мовлення із 1 січня 1997 р. на 2-му телеканалі (УТ-2), а також перекомутування двох державних телеканалів діапазону метрових хвиль, внаслідок чого 1+1 отримав більше покриття території України.
1998-1999 — президент Національної телекомпанії України
1999-2000 — заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України
Із липня 2003 до моменту смерті — помічник Прем’єр-міністра України Віктора Януковича
Обставини смерті
Творчий доробок
Автор сценаріїв документально-публіцистичних фільмів, понад 100 телепередач.
Посилання
| Попередник: | Президенти НТКУ (в. о.) 21 серпня 1996 — 18 листопада 1996 |
Наступник: |
| Савенко О. М. 21 червня 1996 — 21 серпня 1996 |
Лешик В. К. 18 листопада 1996 — 1 жовтня 1998 |
| Попередник: | Президенти НТКУ 17 листопада 1998 — 21 червня 1999 |
Наступник: |
| Княжицький М. Л. 5 жовтня 1998 — 17 листопада 1998 |
Савенко О. М. (в. о.) 21 червня 1999 — 17 липня 1999 |
Література
- Хто є хто в українських мас-медіа. К., 1997. — С.150;
- Хто є хто в Україні. К., 1997. — С.266;
- Хто є хто в Україні. К., 2000. — С.249.