Селінунт: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
ZéroBot (обговорення | внесок)
м r2.7.1) (робот додав: ru:Селинунт
Рядок 14: Рядок 14:
== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}
== Література ==
* Schubring, «Die Topographie der Stadt Selinus» (в «Nachrichten der Königlichten Gesellschaft der Wissenschaften», Геттинген, 1865);
* Benndorf, «Die Metopen von Selinunt» (Б., 1873).


{{commonscat|Selinunte}}
{{commonscat|Selinunte}}

Версія за 18:49, 25 червня 2011

37°35′ пн. ш. 12°49′ сх. д. / 37.583° пн. ш. 12.817° сх. д. / 37.583; 12.817

Храм Гери в Селінунті

Селінунт (дав.-гр. Σελινοΰς, лат. Selinus) - стародавнє місто на північному узбережжі Сицилії, у давнину — самостійне місто-держава.

Заснований у 628 р. до н. е. колоністами з Мегар на території, раніше колонізованій фінікійцями. Назву міста вважають фінікійською за походженням, хоча місцеві мешканці пов'язували її з селерою (дав.-гр. σελινον), якою і справді славилася ця місцевість. Клімат в Селінунті був нездоровий, але стратегічне становище міста було дуже вигідним. Селінунт мав дві штучні гавані, головною з яких була Мазара.

В VI ст. до н. е. в місті була встановлена тиранія. Відомі імена трьох селінунтських тиранів - Ферон, Піфагор і Еврілей.

Розташований на країній західній межі грецьких володінь у Сицилії, Селинунт змушений був вести постійну боротьбу з елімами і фінікійцями. У 408 р. до н. е. його захопили й зруйнували карфагеняни. У 305 р. до н. е. був приєднаний до своїх володінь Агафоклом. У 249 р. до н. е. місто знову зруйнували пунійці, які вцілилих містян переселили до Лілібея.

Остаточно Селінунт був знищений арабами під час їхнього нападу на Сицилію у 827 р. Пізніше на місці зруйнованого міста виникло селище Марінелла.

Примітки

Література

  • Schubring, «Die Topographie der Stadt Selinus» (в «Nachrichten der Königlichten Gesellschaft der Wissenschaften», Геттинген, 1865);
  • Benndorf, «Die Metopen von Selinunt» (Б., 1873).