Челядь

Челядь (збірне, однина — челядник), у давній Русі залежне населення (закупи, смерди, холопи) та ін. До 9 ст. вживалася для означення рабів у стані патріархального рабства; у 9-10 ст. - раби, які стали об'єктами купівлі-продажу. Згодом (з 11 ст.) - збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника (холопи, закупи, смерди та ін.).

За козацьких часів і пізніше Ч. називали слуг та інших постійних членів господарства. Подекуди в Україні челяддю називали молодь, учасників весілля.

Челядь – залежне населення; особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Див. також

• Холопи
• Рядовичі
• Смерди
• Закупи
• Ізгої
• Кріпацтво