Фердинанд I Кобург

Фердинанд І Кобург (нім. Ferdinand Maximilian Karl Leopold Maria von Sachsen-Coburg und Gotha; болг. Фердинанд I (Ferdynand Maksymilian Karol Leopold Maria Sachsen-Coburg-Gotha; * 26 лютого 1861, м. Відень, Австрія. - †8 вересня 1948, м. Кобург, Німеччина) - князь і цар Болгарії (1887-1918). Офіцер королівської угорської армії.

Відомий також як ботанік, ентомолог і філателіст.

Біографія

Австрійський період

Фердинанд (у західній літературі Ferdinand von Sachsen-Coburg-Gotha) народився у палаці Кобург, у місті Відень. Син австрійського генерала, принца Августа фон Сакс-Кобург-Гота (1818–1881) і принцеси Клементини Бурбон-Орлеанської (1817–1907), доньки останнього французького короля Луї-Филипи.

Закінчив кадетське училище, після якого отримав чин лейтенанта 11-го полку Австрійських гусарів, а також старшого лейтенанта Honvéd-хусарів Угорського королівської кінноти 1 листопада 1886. На думку болгарських біографів Фердинанда, саме угорський чин гарантував йому обрання на болгарський княжий трон.

Разом з братом Августом 1879 мандрує по Бразилії, де стає пристрасним ботаніком та ентомологом.

Віднайдення Болгарії

У серпні 1886 в Софії промосковські офіцери здійснили державний заколот і князь Болгарії, Александр I Батенберг, був змушений залишити країну. Але невдовзі болгарські націоналісти нанесли зустрічний удар, повернувши князя на престол. Але під тиском московського очільника Олександар III, у вересні 1886, Батнеберг остаточно зрікся престола.

Повну фактичну владу отримав голова уряду Стефан Стамболов. Той тримався на відстані від імперської Росії, так що справа дійшла до розриву дипломатичних відносин. Це сприяло пронімецькій орієнтації безкняжої Болгарії. Стамболов сформував комісію, яка зайнялася пошуком нового монарха, однак більшість кандидатів з монарших родин відмовлялися від такої честі - зважаючи на позицію Петербурга.

На контакт з парламентською комісією пішла принцеса Клементина, донька французького короля Луї-Филипа, що жила у Відні. Вона прагнула аби її син Фердинанд став монархом, а її родина стала престижною. Зрештою, болгарський парламент 7 липня 1887 проголосував за кандидатуру Фердинанда, який обраний князем Болгарії.

Наукові заслуги

У перші роки князювання створив:

• Болгарське економічне товариство (науковий журнал "Спмсание");
• Болгарське природо-випробувальне товариство (наукові видання "Годишник" та "Трудове");
• Болгарське археологічне товариство(наукове видання "Известия" та "Материали за история на София");
• Історичне товариство (наукове видання "Известия").

Цар Фердинанд І також видав укази про створення низки наукових природничих установ, які діють понині:

• Царський зоологічний парк;
• Царський природознавчий музей;
• Царський ботанічний сад;
• Царська наукова бібліотека;
• Царська ентомологічна станція;
• Чорноморська біологічна станція з акваріумом (м. Варна);
• Мережа державних дослідних рільничих господарств (у Софії, Русе, Садово, Плевен, Враца - всього 5 установ).

Царські наукові інститути розвивалися під прямим контролем Фердинанда. Для їх організації та утвердження як наукових центрів залучає фахівців з-за кордону. Основне завдання, яке поставив перед ними, всебічне дослідження земель Болгарії в природознавчому відношенні.

.

За заслуги перед Софійським університетом (сприяв відкриттю медичного факультету, а також розвитку міжгалузевих досліджень) одна з вулиць поруч із ним названа іменем Царя Фердинанда. Перейменована після приходу до влади комуністичних угруповань.

Стосунки з Україною

Цар Фердинанд - один із прихильників порозуміння з Україною під час Першої світової війни, зокрема царська делегація від імені Болгарії підписала з делегацією УНР Договір про мир. Берестейський мир з Україною Фердинанд І Кобург цінував високо, і після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського уряд Болгарії мав добрі стосунки з Києвом. Власне, зречення болгарського престолу Фердинанда відбулося паралельно з падінням гетьманської влади в Україні.

Українська політика Фердинанда І Кобурга сприяла лояльному ставленню до еміграції українців до Болгарії у часи його наступника - царя Бориса ІІІ.

Стосунки із Словаччиною

Як Цар Болгарії мав винятковий респект до словацької справи, яка в часи Австро-Угорщини з політичної точки зору виглядала безнадійно. Володів замком на території Словаччині та проводив ентомологічні дослідження на її території.

Після зречення престолу 1918 переїхав до Словаччини, яка перебувала у складі Чехії, а згодом цілком прийняв ідею самостійної Словаччини, проголошеної 1939 року. Залишив країну 1944 під загрозою окупації країни сталінськими загонами СССР.

Останні дні

Помер у поважному віці у м. Кобург, 1948. Пережив смерть двох синів та кінець царської династії Болгарії. Перед смертю, у напівсвідомості,питав свого адьютанта генерала П. Ганчева: „Кога заминаваме за България?"

Остання воля царя Фердинанда - бути похованим у Болгарії. Тому поховання у католицькому храмі св. Августини у Кобурзі досі вважається тимчасовим. Натомість за 20 років нової, демократичної влади Болгарії, яка стала членом ЄС та блоку НАТО, ніхто не взяв на себе ризик оголосити про перепоховання Фердинанда в країні, в якій він владарював 31 рік.

Сімейні справи

Існує поширена думка, що Фердинанд був бісексуальної орієнтації протягом усього життя. Але з точки зору оточення царя, він цілеспрямовано упадав за жінками, власне тричі був одружений. Чутки про сексуальні збочення були стимульовані болгарською комуністичною пропагандою, яка акцентовано ненавиділа монарха і присвятила десятки років на його дискредитацію.

Офіційно одружений два рази. Перший шлюб (1893) з італійською принцесою Марія-Луїзою Бурбон-Пармською. З нею мав 4 дитини:

• цар Борис III (1894-1943);
• князь Кирил Преславський (1895-1945);
• княгиня Євдокія (1898-1985);
• княгиня Надежда (1899-1958).

Княгиня Марія-Луїза померла внаслідок ускладнення після народження Надежди.

Другий шлюб (1908) - з німецькою принцесою Елеонорою фон Ройс-Кьостріц (1860-1917), з якою дітей не мав.

1947 Фердинанд отримав дозвіл від католицького єпископа на третє вінчання — з Елізабет Брезек (дочкою наглядача його словацького палацу „Св. Антон“).

Джерела

• Josef Knodt: „Ferdinand der Bulgare“. Bielefeld, 1947 (нім.);
• Йоахим фон Кьонигсльов: „Фердинанд Български“. София 1998. Видавництво "Гал-Ико" (болг.).