Олександрівка (Уманський район): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
стильові правлення
EmausBot (обговорення | внесок)
Рядок 73: Рядок 73:


[[Категорія:Села Черкаської області]]
[[Категорія:Села Черкаської області]]

[[ru:Александровка (Жашковский район)]]

Версія за 20:13, 27 серпня 2011

село Олександрівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область Черкаська область
Район Жашківський район
Рада Олександрівська сільська рада
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Населення 801
Поштовий індекс 19212
Телефонний код +380 4747
Географічні дані
Географічні координати 49°17′45″ пн. ш. 29°58′54″ сх. д. / 49.29583° пн. ш. 29.98167° сх. д. / 49.29583; 29.98167Координати: 49°17′45″ пн. ш. 29°58′54″ сх. д. / 49.29583° пн. ш. 29.98167° сх. д. / 49.29583; 29.98167
Середня висота
над рівнем моря
199 м[1]
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Жашків
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 19212, Черкаська обл., Жашківський р-н, с.Олександрівка, тел. 90-4-31
Сільський голова Деружко Любов Михайлівна
Карта
Олександрівка. Карта розташування: Україна
Олександрівка
Олександрівка
Мапа
Мапа

CMNS: Олександрівка у Вікісховищі

Олекса́ндрівка село в Україні в Жашківському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 10 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Жашків і автотраси Київ—Одеса. Населення — 801 чоловік, дворів — 297[2].

Історія

Недалеко від Широкого шляху в напрямку Кривчунки, де бере початок річка Молочна, є урочище Сотнисько. Старожили ще пам'ятають там земляні вали та рови. Там жив сотник Білоцерківського полку Олександр разом зі своєю сотнею. Очевидно, це урочище було укріпленням XVII століття, за яким несла службу сотня Олександра. А поселення вздовж берегів річки Молочна одержало назву Олександрівка.

Жашківський базар славився торгівлею кіньми. Особливо цей промисел припав до душі циганам, які часто викрадали коней і тут же на базарі продавали. Щоб уникнути «циганської пригоди», сотник Олександр таємно утримував своїх коней у сусідньому поселенні Тайниця. Про Тайницю в книзі Л. Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» (1864 рік) зазначено:

Тайница, село при речке Молочной, в 6-ти верстах, выше м. Пятигор. Жителей обоего пола 725; земли 2370 десятин. Тайница от Ледуховского поступила к Закревскому, продавшему ее Игнатию Свидерскому, коего покойный сын Петр продал в 1848 году Леонарду Мадейскому. В тайнице обращают на себя внимание развалины какого-то каменного строения в дубовом лесу близ дороги в Горошков. Это - неоконченный дом, строившийся покойным помещиком Петром Свидерским, в размерах, превышавших средства незначительного помещика.
   Церковь во имя Евангелиста Луки, деревянная, 7-го класса; земли имеет 35 десятин, построена в 1748 году.

160 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 108 з них загинули, 81 нагороджені орденами й медалями. На їх честь в селі споруджено обеліск Слави.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу «Україна», за яким було закріплено 2042,1 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1858,4 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Працювали млин, пилорама, майстерня з ремонту техніки.

Також на той час працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека з фондом 8 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт з пологовим відділенням, дитячі ясла, магазин.

У 1989 році село газифіковано.

Джерела

Шаблон:Інші проекти

Посилання

Література