Бандитизм

Файл:Вогонь1.gif

Бандити́зм (від італ. banda — загін, зграя) — один з найбільш небезпечніх злочинів проти громадської безпеки, що полягає в організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Сам факт організації озброєної банди визнається закінченим злочином, навіть якщо вона не зробила жодного нападу. Участь в банді — також закінчений злочин.

Банда - це різновид злочинної організації або ж організованої групи, з метою вчинення нападу (нападів), який потребує ретельної тривалої підготовки [1]

Історія застосування терміну

В історико-правовій літературі та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно, як злочин антидержавний з політичним відтінком. Зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним носили виразно репресивний характер.

В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається, як злочин державний, (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Вико­навчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. У всіх радянських республік засадовим став кримінальний кодекс Російської Федерації. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкод­ження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 593 Кри­мінального кодексу РРФСР 1926 року у розділі «Державні злочини»).

Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства кримінальна відповідальність за бандитизм у судовій практиці стала застосовуватися досить рідко.

У воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. В системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року «Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах»).

Джерела

• Кримінальний кодекс України,ст. 257
• Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями

Література

• Грішанін П. Поняття банди і відповідальність за бандитизм по радянському кримінальному праву. // Труды Высшей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958
• Андрєєва А., Овчіннікова Г. Кваліфікація бандитизму. // Законность. 1996. №4
• Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Т.7. К. 1998.
• Шутємова Т. Особливість доведення створення банди. // Законность – 1999. №9