Жрецтво

Жрецтво (одн. жрець, род.від. жерця мн. жерці) — суспільна (станова чи кастова) група людей, що виконували релігійні обряди. Найбільшого розвитку досягло в Єгипті, Індії, Іудеї та ін.

На відміну від релігій Сходу, в Греції не було ж. в загальноприйнятому розумінні: у полісах кожен громадянин міг приносити жертви, виконувати очищення, узливання та інші священні дії. Жерця, як правило, обирали на рік або на кілька років, часом призначали жеребкуванням. Деякі «посади» жерців діставались у спадщину на ціле життя (Евмольпіди в Елевсіні, Бранхіди в Дімах). В елліністичний період сан жерця можна було купити.

Жерцем міг бути лише повноправний громадянин, здоровий психічно й фізично. Жриці іноді мусили зберігати цнотливість (наприклад, жриці Артеміди в Орхомені). Деякі з них були обмежені в їжі (жриці Посейдона не повинні були їсти риби), іншим заборонялося заходити до лазні, до родинної господи тощо. Жерці не мали особливої платні за свою роботу, але брали частину м'яса жертовних тварин та подарунки віруючих. В античній Греції державним культом відали найвищі службові особи, а не жерці (в Афінах — архонти-басилеї). У Римі ж. організовувалося в колегії, обов'язком яких був громадський культ (родинним культом відав господар дому). Римське ж. відігравало більшу роль у житті суспільства, ніж грецьке.

У Римі жерці були службовими особами, відали календарем, оберігали закони, вступали в міжнародні зносини, засідали в сенаті тощо. Понтифіки, фламіни, весталки були високими колегіями жерців. Великий вплив на суспільне життя країни мали авгури; салії обслуговували культ Марса Квіріна; арвальські брати, луперки, жерці Фавна відали сільськогосподарським культом. Християнство перейняло чимало римських культів. У переносному значенні жрець — той, хто присвячує себе служінню чомусь: жрець Аполлона — митець, жрець Морфея — сплюх (жарт.), жрець Вакха — п'яниця тощо.

Див. також

• Священик
• Капелан
• Шаман
• Волхви
• Чарівник
• Чаклун
• Чародій
• [[]]
• [[]]
• [[]]

Література

• Словник античної міфології