Інфекція

Інфекція або Заражування — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент (бактерія, грибок, найпростіші або вірус), який розмножується і здійснює хвороботворний ефект.

Сукупність патологічних, адаптаційно-пристосувальних і репаративних реакцій організму, що виникають у результаті його конкурентної взаємодії з патогенними й за певних умов потенційно-патогенними вірусами, бактеріями й грибами. Аналогічне явище стосовно протозоа й метазоа називається інвазія.

Види інфекцій

Інфекція може розвиватися у різних напрямках та приймати різні форми. Форма розвитку інфекції залежить від співвідношення патогенності мікроорганізму, факторів захисту мікроорганізму від інфекції та від факторів зовнішнього оточення.

Локальна інфекція — місцеве пошкодження організму під дією патогенних факторів мікроорганізму. Локальний процес, як правило виникає на місці проникнення мікроба у тканини і зазвичай характеризується розвитком місцевої запальної реакції. Локальні інфекції представлені ангінами, фурункулами, дифтерією, рожею. У деяких випадках інфекція може перейти у

Загальна інфекція — проникнення мікрогормонів в кров і розповсюдження по всьому організму. Проникнувши у тканини організму мікроб розмножується на місці проникнення, а потім проникає у кров. Такий механізм розвитку характерний для грипу, сальмонельозу, всипного тифу, сифілісу, деяких форм туберкульозу та вірусних гепатитів.

Латентна інфекція — стан при якому мікроорганізм, що живе і розмножується у тканинах організму, не викликає ніяких симптомів (хронічна форма гонореї, хронічний сальмонельоз та інші).

Захисні фактори (бар’єри) організму людини від інфекцій:

Шкіра і слизисті оболонки — перешкоджають проникненню мікробів із зовнішнього середовища у тканини організму. Окрім функцій механічного захисту від інфекції, шкіра та слизисті оболонки мають ряд факторів додаткового захисту від мікробів. Так, потові та сальні залози шкіри виводять на поверхню шкіри жирні кислоти та лізоцим (фермент, що знищує компоненти мікробів), який сприяє швидкій смерті мікробів осівши на поверхні шкіри. Слизисті оболонки захищені імуноглобуліном А (антитіло IgA), виконуючи специфічний захист від мікробів. Крім вищеописаних факторів захисту, у шкірі та слизистих оболонках знаходяться багаточисленні клітини імунної системи, що знищують інфекції, які потрапляють всередину тканин.

• Лімфатичні вузли та селезінка виконують роль своєрідного фільтру у якому затримуються усі чужорідні структури циркулюючі в крові та лімфі, у тому числі і мікроорганізми. Дуже часто, проникнувши через шкірні бар’єри, інфекція заримується у лімфатичних вузлах і руйнується там.

• Гуморальні фактори захисту — представлені циркулюючим у крові комплектом (комплекс білків, руйнуючий мікроорганізми), а також специфічними антитілами, що розпізнають та руйнують інфекцію.

• Імунна система організму — це найбільш потужний і складний механізм захисту. Основними компонентами імунної системи людини є імунні клітини і гуморальні фактори, що секретуються ними. Клітини імунної системи здатні розігнати той або інший вид мікробів і дати початок специфічній імунній відповіді, направленій на знищення цих мікробів. Руйнування мікроорганізмів здійснюється двома шляхами: в одному випадку мікроби поглинаються імунними клітинами та перетравлюються всередині них, в іншому випадку мікроорганізми зв’язуються і знешкоджуються специфічними антитілами, котрі також виробляють імунні клітини.

Шляхи передачі інфекції від людини:

• Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається безпосередньо або через предмети, що оточують хворого.
• Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, ко¬клюш, дифтерія, кір тощо.
• Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з ви¬діленнями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).
• Через заражені харчові продукти.
• Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).
• Через ґрунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.

Періоди інфекційного процесу:

У динаміці розвитку інфекційного процесу розрізня¬ють такі періоди: інкубаційний, провісників (продромальний), розпалу хвороби і період реконвалесценції (одужання).

Першою особливістю інфекційного процесу є те, що ознаки захворювання виявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Він може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника і його. За інкубаційним періодом настає продромальний (період провісників хвороби), що характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо. У період розпалу хвороби інфекційний процес, досягши високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях.

За сприятливого перебігу хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою якого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби.

Див. також

• Інвазія

Джерела

• Інфекція

Посилання

• Vaccine Research Center Information concerning vaccine research clinical trials for Emerging and re-Emerging Infectious Diseases.
• aboutinfections.com