Карагандинська область

Карагандинська область
(каз. Қарағанды облысы)—
Герб Прапор
Адм. центр	Караганда
Країна	Казахстан
Межує з: сусідні адмінодиниці Костанайська область, Акмолинська область, Павлодарська область, Східноказахстанська область, Алматинська область, Жамбильська область, Туркестанська область, Кизилординська область, Актюбінська область ?
Офіційна мова	казахська
Населення
- повне	1341,5 тис. осіб
- густота	3,1
Етнікон	росіяни — 46,9% казахи — 32,6% українці — 7,2% німці — 3,1%
Площа
- повна	428 км²
Висота
- максимальна	1565 м
- мінімальна	0 м
Часовий пояс	UTC+6
Дата заснування	10 березня 1932 року
Аким	Нурлан Нигматуллін
Вебсайт	karaganda-region.kz
Код ISO 3166-2	KZ-35
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карагандинська область

Карагандинська область — область в центральній частині Казахстану. Утворена 10 березня 1932 року. Спочатку обласним центром був Петропавловськ. З 3 серпня 1936 року обласний центр знаходиться в Караганді. Площа 428 000 км², населення 1 375 000 осіб.

Адміністративний поділ

Райони:

1. Актогайський район
2. Бухар-Жирауський район
3. Осакаровський район
4. Каркаралинський район
5. Жанааркинський район
6. Абайський район
7. Шетський район
8. Нуринський район
9. Улитауський район

В області є 11 міст: Абай, Балхаш, Жезказган, Караганда, Каражал, Каркаралинськ, Приозерськ, Сарань, Сатпаєв, Теміртау, Шахтинськ.

Селища: Агадирь, Акжал, Актас, Актау, Акчатау, Атасу, Верхні Кайракти, Гульшат, Дар'їнський, Долінка, Жайрем, Жамбил, Жезди, Жезказган, Ізумрудний, Кайракти, Карабас, Карагайли, Карсакпай, Кієвка, Конират, Кушоки, Кизилжар, Мойинти, Молодьожний, Новодолинський, Осакаровка, Саришаган, Саяк, Сейфуллін, Токарєвка, Топар, Ульяновський, Шахан, Шашубай, Шубарколь, Южний.

Географія

Область розташована в центральній частині республіки, на північний захід від озера Балхаш. Велика частина її зайнята Казахським дрібносопковиком (висота 300—1000 м), серед якого підносяться останциві гірські масиви: Кизилрай на сході (висота до 1566 м), Каркаралінські гори на північному сході (висота до 1366 м) і Улутау на заході (висота до 1133 м). На півдні дрібносопочник переходить в глинисту пустелю Бетпак-Дала (висота 300—400 м), а на заході — в Туранську низовину з пісками Приаральські Каракуми.

Клімат різко континентальний і вкрай посушливий: дуже спекотне і сухе літо (середні температури липня 20,1 °C на півночі і 25,1 °C на півдні) з пиловими бурями і різкими коливаннями температури протягом доби; зима холодна, довга, малосніжна, з сильними вітрами і буранами (середні температури січня —16,7 °С на півночі, —13 °С на півдні). Опадів випадає на півночі 260—280 мм на рік (у гірських місцевостях понад 300 мм), а на півдні лише 100—125 мм. Вегетаційний період 160 діб на півночі і 200 на півдні.

Найбільш великі річки Сарису і Нура. Всі річки (за винятком верхів'їв Ішима на крайній півночі) належать до басейнів Балхаша і невеликих озер: вони маловодні, влітку сильно міліють, розпадаються на плеса, засолоняются або повністю пересихають. Для водопостачання промислових центрів і сільсько-господарських районів побудовані водосховища (найбільші: Самаркандське і Шерубай-Нурінське в районі Караганди і Кенгирське поблизу Жезказгана), а також канал Іртиш — Караганда (довжина 495 км.). Багато озер, головним чином солоних (Карасор на півночі, Каракоїн на півдні тощо); багато з них заповнюється водою тільки навесні. На південному сході — озеро Балхаш.

Північна частина області зайнята злаково-полиновим степом на червоно-коричневих і каштанових ґрунтах; це основний район неполивного землеробства і відкриття цілини. Південніше розвинена рідкісна напівпустельна і пустельна полинно-солянкова рослинність на частково засолених світло-каштанових, а на півдні сiроземних і бурих ґрунтах з плямами солонців і пісків; на піщаних масивах — злаково-полинова і чагарникова рослинність. На піднесених місцях дрібносопочника поширені степи з острівцями деревної рослинності (сосна, береза, осика, верби) на сильно щебнистих каштанових і гірських чорноземних ґрунтах.

У напівпустелях і пустелях багато гризунів (ховрахи, тушканчики, піщанки) і хижаків (вовк, лисиця-корсак), сайги, зустрічаються архари і джейран, серед дрібносопочника — сарна, а також дрохватощо. По берегах річок і озер — водоплавний птах, в чагарниках очеретів — кабани і акліматизована ондатра; у озері Балхаш багато риби (короп, судак, марінка тощо).

Економіка

Переважає велика промисловість переважно по видобутку і переробці мінеральної сировини, а також зернове землеробство і отгонно-пасовищне тваринництво. Енергетика базується на місцевому вугіллі; найбільш крупні теплові електростанції в містах Абай, Караганда, Теміртау, Жезказган, Балхаш. Головні галузі промисловості: вугільна (Карагандинський вугільний басейн, і кольорова металургія (здобич і виплавка міді і молібдену, здобич поліметалів). Розвинена також здобич залізної і марганцевої руди. Чорна металургія — в значній мірі на місцевій руді. Металоємке машинобудування (зокрема для вугільної промисловості), виробництво будматеріалів (цементу, цеглини, винищити), хімічна, легка (швейна, трикотажна, взуттєва) і харчова (м'ясна, маслосироробна і молочна, мукомельна, кондитерська тощо) промисловість. Основна частина промислових підприємств знаходиться в Караганді і її районі: у Теміртау — Карагандинський металургійний комбінат, заводи синтетичного каучуку, ливарно-механічний тощо, в містах Сарань, Абай, Шахтинськ — кам'яновугільна промисловість, а також в районі Жезказгана (Жезказганський гірничо-металургійний комбінат з мідеплавильним і ремонтний-механічним заводами, Карсакпайський мідеплавильний завод того ж комбінату, марганцеві копальні в Джезди та Жездинське рудоуправління ВО «Казсвинец» тощо) і Балхаша (гірничо-металургійний комбінат з копальнями в Коунраде і Саяке, рибний завод). З інших промислових центрів виділяються: Актау (цементний завод), Акчатау, Акжал, Кайракти, Карагайли тощо. (поліметалічні гірничо-збагачувальні комбінати і копальні), Каражал (видобування залізної руди).

Джерела

[1]